Релігія і мобілізація
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 06 Лис 2026 в 21:55
Ігор Загребельний,
військовослужбовець
Релігія і мобілізація
У ситуації, яка склалася навколо мобілізації, вагоме слово мало б сказати духовенство. Причому тут ідеться не стільки про обов’язки, які лежать на священнику перед земною батьківщиною, скільки про речі, які стосуються прямування до Небесної Батьківщини.
Серед іншого, душпастир має застерігати вірян перед помилками та пороками і допомагати їм зростати у чеснотах. А принципове ухилення від служби в армії в умовах війни і смислове поле, яке його супроводжує, якраз спираються на те, що з християнської точки зору не можна інтерпретувати інакше, ніж помилки і пороки.
По-перше, вони спираються на надмірну прив’язаність до земного життя. Страх смерті закладений у нашу природу. Земне життя має “теоретичну” цінність як свого роду “відбиток” чи “передсмак” життя вічного (і як простір, у якому ми до нього прямуємо). Словом, земне життя варто цінувати і берегти. Але все має бути на своєму місці. “Життя людини – найвища цінність” – точно не християнська засада. Перевищення цінності земного життя є язичництвом, подібним до поклоніння грошам та іншим благам, які мають служити людині, а не перетворюватися на об’єкт її служіння.
По-друге, християнин повинен мати довіру до Божого Провидіння. Можна не піти до армії за власним рішенням. Але, якщо обставини складуться так, що тебе все одно мобілізують, значить Господь хоче, аби ти зараз був у армії. І, хоч тобі може бути важко, ти все одно повинен прийняти Його волю.
По-третє, базовою навичкою християнського життя є постійний етичний аналіз і твереза оцінка самого себе включно з усвідомленням своїх вад і слабкостей. Коли ти не йдеш до армії зі страху і егоїзму, ти повинен це визнавати. Сучасний антимобілізаційний дискурс побудований якраз на нехтуванні цієї вимоги і вигадуванні маси відмовок: воювати має хтось інший, але не та група, до якої я належу, не буду воювати, бо держава має ось такі і такі недоліки, не буду воювати, бо мені не подобається якийсь представник державної влади, і т.д. Врешті-решт усе це обертається в стан речей, коли в масовій свідомості чорне і біле міняються місцями. Ухилянти і дезертири оголошуються героями, найбільш заслужені військові – поливаються брудом. А ось таке – суспільне – панування неправди є особливо огидним із християнської точки зору.
