Звернення до католицького єпископату України
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 14 Лют 2016 в 15:15
Звернення до католицького єпископату України
Зустріч Вселенського Архієрея Папи Франциска і патріарха Московського Кирила викликала чималий резонанс в Україні, а підписаний ними спільний документ став предметом розчарування і навіть обурення для тисяч і тисяч українців.
Ви й самі знаєте, які пункти того документу виявилися образливими для України. Це, передусім, пункт, із якого випливає, що війна на Донбасі — це внутрішньоукраїнський конфлікт. Не можна недооцінювати і два інші пункти. Перший висловлює образливий для мільйонів українських греко-католиків скепсис щодо унійного шляху знаходження єдності поміж християнами (фактично, це плювок у бік сотень українських мучеників, що не зреклися віри під час найстрашніших випробуваннях; насамперед — у радянський період). У другому дуже розмито йдеться про пошук єдності поміж українськими православними, не говориться, що головною перепоною для цієї єдності є політика Московського патріархату.
Ми чудово усвідомлюємо, що ґрунт для зустрічі між Папою та Московським патріархом готувався не одне десятиліття.
По-перше, потрібно згадати про загальні ілюзії Західного світу щодо Росії.
По-друге, про екуменічні тенденції, що мають як позитивні, так і негативні виміри.
По-третє, про московські випливи на Ватикан.
Для людини, яка обізнана з церковною історією, не є секретом, що радянська дипломатія та спецслужби у другій половині ХХ століття досягли чималих успіхів у справі впливу на політику Ватикану. Використовуючи широкий діапазон засобів — від шантажу долею католицького населення, що опинилося на підвладній території, до вербування агентури серед духовенства — більшовицькій Москві неодноразово вдавалося впливати на прийняття рішень Апостольським Престолом. Одним із основних інструментів московського впливу була РПЦ.
Зрозуміло, що зв’язки РПЦ із Ватиканом аж ніяк не диктувалися щирими прагненнями до єдності Христової Церкви. РПЦ була всього лиш інструментом у руках сатанинської держави, що офіційно визнавала войовничий атеїзм складовою своєї ідеології. А відтак сам “екуменічний діалог” того часу був небезпечною грою із силами Антихриста.
Нинішній “екуменічний діалог” між Ватиканом та Москвою є похідним від тодішнього. Отож, постає закономірне питання: чи може із лихого насіння вирости добре дерево? Чи може таке дерево дати добрий плід? Очевидно, що ні.
Попри те, що сьогодні ситуація є дещо кращою, ніж за радянських часів, РПЦ продовжує бути не повноцінною Церквою, а державним департаментом. І, діючи на екуменічному полі, вона передусім лобіює імперські інтереси Москви.
Формально РПЦ є найбільшою у світі Церквою грецького обряду. Але реальний вплив християнської релігії на російську дійсність є мікроскопічним. Росія продовжує залишатися однією з найбільш атеїстичних держав світу. Після падіння комуністичної системи російський народ так і не дочекався нової євангелізації. Крім того, російське “казьонне” православ’я зрощене на ненависті до всього католицького. І якщо на рівні міжцерковного діалогу РПЦ можуть представляти розхвалені філокатолики, то рядове духовенство та єпископат виховують своїх вірних у дусі ненависті до Католицької Церкви.
Натомість ситуація в Україні значно краща. Український народ більш релігійний і схильний до правдивих, традиційних цінностей. Дуже показово, що ледве не половина парафій РПЦ знаходиться в Україні (у формі УПЦ МП). Українська греко-католицька Церква є найбільшою у світі східною католицькою Церквою. Постійно зміцнює власні позиції Українська православна Церква Київського патріархату. Це закономірний процес, адже значне число вірних РПЦ (УПЦ МП) переходять до УПЦ КП, бо не бажає мати нічого спільного з силою, що є виразником ворожих Україні інтересів імперської Москви.
З богословської католицької точки зору, різниця між Московським та Київським патріархатами відсутня. І перший, і другий утворилися уже після сумновідомої Великої Схизми 1054 року. І перший, і другий спираються на віру, догматично закріплену Сімома Вселенськими соборами. І перший, другий зберігає апостольську спадковість (з урахуванням нюансів, пов’язаних із проблемністю деяких свячень у комуністичний період).
Отож, здоровий глузд мав би змушувати Ватикан діяти наступним чином: усіляко підтримувати УГКЦ, вести діалог із УПЦ КП, бути зацікавленим у відході УПЦ МП від РПЦ і утворенні в Україні єдиної незалежної православної Церкви. Одначе, так не є — Рим продовжує бути у полоні хибно зрозумілого екуменізму.
Окрім трьох названих, для цього існують ще дві причини.
З одного боку, відсутність у Ватикані повноцінного українського церковного лобі.
З іншого боку, відсутність Української Держави як такої (адже для кожної тверезо мислячої людини повинно бути зрозумілим, що нинішня держава не є виразником і захисником українських національних інтересів).
Нас як українських націоналістів не може не турбувати вибір Ватиканом хибної політичної і екуменічної стратегії. І причиною цього є не лише турбота про інтереси нашої нації.
Український націоналізм спирається на християнську релігію і, зокрема, на визнання примату надприродного покликання людини. Отож, ми щиро переймаємося долею християнства в Україні. Дії Папи Франциска завдали чималого удару по іміджу українських католицьких Церков обох обрядів і християнства загалом. Адже не всі розрізняють правдивий, сутнісний вимір релігії та помилки тих чи інших архієреїв. Цей удар по суспільному іміджу, а також згіршення для практикуючих християн спостерігаються в умовах, коли в Україні набирає сили нова хвиля агресивного секуляризму. Коли ліберальні ЗМІ та ворожі Христовій Церкві інститути намагаються відвернути українців від християнської віри. Коли державна влада почала нав’язувати суспільству огидну протиприродну ідеологію.
Звертаючись до українського католицького єпископату обох обрядів, ми закликаємо докласти максимум зусиль, аби у Ватикані почули голос правди. Хто як не ви повинні уберігати Апостольський Престол від помилок у східноєвропейській політиці!
Папа має дізнатися, якої шкоди завдала його необачність українській Церкві. І він має стати ближчим до розуміння згубності фальшивого промосковського екуменізму.
Понад тисячу років тому саме Київ осяяв світлом християнської віри усю Східну Європу. І саме на Україні — правдивій Русі — лежить місія християнського відродження цих земель.
Провід Національно-визвольного руху “Правий сектор”
http://pravyysektor.info/news/news/1598/zvernennya-do-katolickogo-yepiskopatu-ukrayini.html