Зламати спадок Полтави! або Ще раз про геополітичний фактор України
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 17 Бер 2022 в 22:37
Олег Баган
(Науковов-ідеологічний центр ім. Д.Донцова)
Зламати спадок Полтави!
або Ще раз про геополітичний фактор України
Битва під Полтавою 1709-го року була великою катастрофою для історії Європи. Внаслідок перемоги над об’єднаним військом шведського короля та українських козаків Московія здобула вирішальну перевагу в Східній Європі, міцно приєднавши до своєї імперської системи територію Лівобережної України. Відтоді Московія тільки посилювала свій геополітичний тиск на Європу. Спадок цього успішного кроку Євразії супроти Європи відчувається до сьогодні.
Протягом 18 ст. Москва провела кілька переможних війн проти Османської імперії й цілковито оволоділа чорноморським узбережжям від Азовського моря до Дністра та Кримом. У 1772 – 1795 рр. Росія організувала три поділи Речі Посполитої, внаслідок яких приєднала до імперії Правобережну Україну, Волинь, всю територію Білорусі і деякі терени в Балтійському регіоні. Під час наполеонівських війн Росія розгорнула наступ на Європу в усіх напрямках і здобула територію Бесарабії (нинішня Молдова і Буджак, тобто межиріччя Дунаю і Дністра в Одеській обл.), приєднала Фінляндію, Центральну Польщу з Варшавою. Власне, геополітичний тиск Московії спонукав Наполеона Бонапарта розпочати наступ в Східну Європу, щоб унеможливити проникнення Росії в простір Середньої Європи. Його невдалий бліцкриґ в Росію зі спаленням Москви уможливив прихід російського царя як «миротворця» до Парижу та Віденський конгрес переможців 1815 р. (Австрії, Великої Британія і Росії), за рішеннями якого Європа була поділена на сфери впливів великих держав. За словами російського царя Ніколая І, відтоді «жодна гармата в Європі не могла вистрелити без згоди Росії». Хоча ця фраза була тільки гіперболою, проте вона відображала реальний стан справ: Московія домінувала над Європою.
У 1830-і рр. Росія розгорнула широку ідеологію слов’янофільства (панславізму), за допомогою якої прагнула привернути на свій бік всі слов’янські народи Європи, щоб підготувати у такий спосіб ґрунт для своєї майбутньої експансії. Саме тоді зродилося геополітичне гасло російського імперіалізму «русский мир», формальними авторами якого були нібито галицькі москвофіли (хоча вони вкладали в нього більше духовно-культурного змісту). Так ідейність і культура стали факторами просування російськості в Європу. На 1850-й рік Росія сягнула піку свого імперіалізму. Проти цього був завданий удар коаліції європейських держав у складі Великої Британії, Франції, Сардинії, Османської імперії і Росія була переможена в ході Кримської війни 1853 – 1856 рр. Однак ця перемога Заходу стала лише укусом комара для Московської імперії і вона невдовзі відновила свою експансію проти Європи. Це була одна з найбільших геополітичних помилок Заходу, коли він не розвинув свого успіху супроти Євразії.
За це Європа невдовзі заплатила надвелику ціну. Вже в 2-й половині 19 ст і на межі 19-20 ст. Росія посилила свій глобальний експансіонізм: вона цілковито опанувала Північний Кавказ, охопила Середню Азію, почала наступати на Далекому Сході і в Тихому океані. Апогеєм цього експансіонізму стала велика провокація Росії із розв’язанням Першої світової війни. Через своїх агентів у дружній Сербії Санкт-Петербурґ організував вбивство у Сараєво австрійського ерцгерцога Фердинанда, на що Австро-Угорщина відповіла оголошенням війни Сербії, за яку заступилася Росія. Жахливий військовий конфлікт у майже всій Європі розгорнувся на повну силу. Головною, але прихованою, причиною цієї світової війни було нестримне бажання Росії оволодіти Галичиною як «українським П’ємонтом», регіоном, в якому відбувалися бурхливі й успішні процеси українського національного відродження. Московські геополітики цілком правильно прораховували, що потужний національний рух українців невдовзі охопить всі регіони України і це підірве міцність імперії. Про це ще у 1913 р. написав у своїй брошурі «Росій і Галичина» український історик Іван Кревецький, який передрік тотальний наступ Росії. Тож головною метою Росії в цій війні була Галичина і розгром Австро-Угорщини як об’єктивного заборола для експансії в Середню Європу, всі інші напрямки наступу були побічними. Зрозуміло, що Росія не сподівалася, що цей кривавий конфлікт рознесеться по всій Європі. Але це не знімає з неї відповідальності за розв’язання Першої світової війни.
У 1930-і рр., коли Росія у вигляді СРСР надзвичайно зміцнилася на ґрунті агресивної ідеології комунізму-сталінізму, вона розпочала наступ на Європу на всіх напрямках. Саме вона спровокувала жахливу громадянську війну в Еспанії 1936-1939 рр., розгорнула війну проти Фінляндії в 1939 р., внаслідок договору Молотова-Рибентропа ввела війська до Молдови, відібрала в Румунії Буковину, окупувала Литву, Латвію, Естонію, розділила Польщу і приєднала Західні Україну та Білорусь. Так почалася Друга світова війна. По-суті, напад гітлерівської Німеччини на СРСР був лише оборонною відповіддю на агресивність Москви. Страшні наслідки цієї війни є надто відомими.
Зараз Росія, розв’язавши війну проти України, знову пробує вийти на лінію Полтави. Самостійна Україна надзвичайно послаблювала геополітичну потугу Росії. Без українського простору вона не може розгортати глобального тиску на Європу. Фактично Москва хоче розв’язати Третю світову війну, підпорядковуючи собі Україну. Тож нинішня війна в Україні є викликом для всієї Європи в цьому геостратегічному плані.
У цій геополітичній ситуації Україна і її союзники мають подумати про кардинальне блокування Росії як вічного агресора. «Катастрофа Полтави» не має повторитися ніколи. Російський етнос треба увібгати в зону Північної Євразії і створити таку геополітичну конфігурацію сил і противаг навколо його життєвого простору, яка б надійно відгороджувала його від простору Європи, гарантувала безпеку у світі.
Перші кроки у цьому напрямку мали б бути такими:
- створення Чорноморського пакту безпеки, тобто об’єднання держав Чорноморського макрорегіону з можливим включенням сюди й кількох великих морських держав, насамперед США і Великої Британії, який би мав за мету стабілізаційну місію у цьому просторі, в т. ч. і розгортання спеціальних міжнародних військ у ньому;
- розгортання широкої і всебічної стратегії підтримки кавказьких народів із планом майбутнього створення Кавказької конфедерації як окремої держави і вихід її із Російської Федерації;
- організація програми підтримки всіх бездержавних народів Російської Федерації, насамперед тюркомовних та угромовних, з метою пробудження в них державницької свідомості та культурної ідентичності, з проекцією майбутньої самостійницької політики цих народів;
- створення спеціальної програми щодо посилення демократичної та самостійницької політики держав Середньої Азії і виведення їх з-під геополітичного впливу Росії;
- виведення Російської Федерації із Ради Безпеки ООН як країни, яка порушила в ході війни в Україні всі норми цієї організації;
- стимулювання демократичних процесів в самій Росії і системна робота із російськими елітами в плані формування нової російської ідентичності та нової державної ідеології на ґрунті загальнолюдських цінностей;
- створення Антиімперського блоку народів (АБН) як системної організації, метою якої стала б діяльність у форматі вищенаведених постулатів та цілей.
