“Як облаштувати Росію?”: ПЕРЕДМОВА
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 08 Вер 2016 в 0:44
Ростислав Мартинюк
ПЕРЕДМОВА
[Подається за виданням: “Як облаштувати Росію?: Експертна дискусія. / Упоряд. Р. Мартинюк і Ю. Сиротюк. – Київ, 2015.]
Проблема націй та націоналізмів у глобальну епоху вичерпно досліджена низкою вчених, зокрема відомим у західному світі британським суспільствознавцем Ентоні Смітом. Проте коли йдеться про нинішню Російську Федерацію, то вона виламується із сталих наукових дискурсів. Причина — не в «особливому шляху» уявної Росії, а особливості практик, які заперечували та компрометували саму ідею існування націй та націоналізмів на територіях, які контролювала Москва. Як заперечення цього московського трюку народилася наукова інтуїція про існування конгломерату «поглинених націй», такого собі порту роздержавлених і розрепрезентованих націй. Націй з історією, кордонами, війнами, внутрішньою конфліктологією. Це, власне, і є «знання про Росію».
Найуспішніше «знання про Росію» просувалося у країнах, які самі були окуповані Москвою у ранньомодерні часи: це Фінляндія, Польща, Україна. ХІХ століття — час, коли наукові та політичні еліти цих країн «доварилися» у московському казані. Вони були готові побачити неявні, навіть парадоксальні механізми російського колоніалізму та його репрезентації.
Проте найдалі в баченні «невидимих країн» змогла піти саме Україна, бо й сама оголошувалася Москвою такою, що не існує, — аж до повного перелицювання завойовника на завойованого. До того ж Україна й сама взяла діяльну участь у проектах Російської імперії. Зокрема, країни Північної Азії приведені до пантофлі московського монарха випускниками Києво-Могилянської академії (сама Києво-Могилянська академія — ранньомодерний український університет, створений 1620 року за зразком єзуїтських колегіумів). Освітні, місіонерські практики ордену Єзуїтів були широко «заземлені» українцями у Російській імперії: від ерзянського Тамбова до американських алеутів. Причому українські агенти «государя всія Малия, Бєлия та Вє-лікія Руси» брали в полон не території, а душі країн Європи та Азії. Годі й казати, що цей полон був не тільки Христу, але й Москві, яка, мов ящур, мінилася кольорами усіх мерзот, які тільки знало тодішнє людство.
Попри це, Україна ще в ХІХ столітті змогла створити не лише власний націоналістичний наратив (від козацьких літописів до першого ректора Київського університету Максимовича, від Максимовича до професора Київського університету, історика Володимира Антоновича, від Антоновича до засновника кафедри української історії Львівського університету Михайла Грушевського), а й науку про Московію-власницю-загарбаних-територій. Це було «українське покаяння».
Ключовою фігурою тут є доктор Юрій Липа та його знакова праця «Розподіл Росії», написана у розпал Другої світової війни. Після Юрія Липи можна говорити про Росію у категоріях «шокової географії» — достеменної політичної мапи Євразії: від Смоленська до Камчатки та від Мурманська до Кубані. Ця мапа містить у собі до 40 невидимих (неочевидних) країн.
З розвалом СССР 1991 року, здивований західний світ із стриманим ентузіазмом нарахував 14 нових країн. Серед них найвразливіша географічна новина для Європи — Україна як найбільша країна Старого світу. Здавалося, це був кінець імперії, яка увібгалася у межі «ядра русского народу». Однак із початком нових колоніальних воєн Москви, зокрема й анексією Криму, цілком очевидно: власни-ця «невидимих країн» полює за новими жертвами-неви-димками. Бо й самого «русского ядра» не існує в природі. Є Чайковський, Булгаков, Достоєвський та Чехов. А ядра немає. Є тільки Кремль, релігія якого — систематичний розбій, зіпертий на визиск та безкінечне шельмування ду-ховних основ захоплених територій.
27 червня 2015 року на військовому Лук’янівському цвинтарі зібралося до ста людей. Ховали командира добровольчого батальйону «Луганськ-1» Темура Юлдашева. Напередодні заступник директора Інституту національної пам’яті Павло Подобєд зв’язався з його матір’ю — вона живе у Мордовії. Це одна з фіно-угорських республік Російської Федерації. На похорон сина, загиблого від рук російських солдат на Савур-могилі, вона не приїхала. Але їй там «не скучно» — внадилися працівники ФСБ, продажні російські журналісти. Бо як так? Спадкоємний раб Юлдашев, «мордвин», узяв зброю і загинув за Україну!
У долі Юлдашева — близька погибель Москви. Погибель від зброї фіно-угорських народів, які тепер вважаються найлояльнішими до Кремля. Після звільнення 17 фіно-угорських країн сучасної РФ не залишиться і жодної Росії — нібито «гартленду» русского народу. Сама дефініція «русскій народ» зазнає преображення. Шляхом відновлення ідентитету 150-ти мільйонів записних «русскіх», вони набудуть фіно-угорську батьківщину, яка була свідома меж із іншими народами — слов’янськими, балтійськими, тюркськими. Русскіє ще набудуть Батьківщину, яка передасть до Музею Орди всю історію московських князів — з останнім ЧК-істом включно.
У час цього преображення (або, як кажуть греки, «метаморфози») вільні народи мають бути готовими до відкриття посольств, до участі у впорядкуванні цього зраненого світу. Ця робота буде скидатися на новий План Маршалла — для зраненої нацизмом Німеччини у 1940-х роках. Не принижуючи, не шукаючи легкої здобичі, не фундуючи тут нове рабство Західного капіталу, але співдіючи великим народам постросійської Азії та Європи — так бачили б українці «розподіл Росії». А доповіді, вміщені у цьому збірнику, поки що є просто репліками та нарисами до захоплюючої дискусії про 40 країн, які незабаром постануть.
P.S. Розуміємо, що існування «невидимих країн» у глобальну епоху саме по собі виглядає як певна інтелектуальна гра чи навіть вишукане шахрайство. Саме так ставилися до «українського питання» на початку ХХ століття. 1911 року побачила світ нова редакція Британської енциклопедії — найавторитетнішого публічного знання про все і вся у тодішній Європі. У статті про Київ зазначено, що це «старовинне російське місто». За якихось шість років Київ — це столиця Української Народної Республіки, в якому одне за одним відкриваються посольства Туреччини, Фінляндії, Болгарії, Німеччини. До нових видань Британської енциклопедії були внесені відповідні правки. Очевидно, що й зараз публічні знання про Росію залишаються умовними і тимчасовими. Не факт, що справи підуть краще за рік чи два. Вони налагодяться, якщо весь світ сміливо подивиться на карту змін, яку в умовах війни з Російською Федерацією пропонують українці.
Юрій Сиротюк
Директор Недержавного аналітичного центру
«Українські студії стратегічних досліджень»,
народний депутат України VII скликання
Тема нашого круглого столу «Як облаштувати Росію?» — не піарний епатаж і не зовсім алюзія на однойменну працю Солженіцина. Це спроба дати серйозні відповіді на питання нашої і європейської східної політики, які, на жаль, табуйовані в інформаційному просторі України. «Страусина» політика непомічання проблем, відсутності сценаріїв розвитку подій на просторі, який у найближчій перспективі може перестати бути єдиним, віра в вічне життя Путіна і залізобетонну непорушність Російської імперії не дають змоги нам прогнозувати розвиток подій на постросійському просторі. Якою буде Росія після Путіна? Чи це буде ліберальна імперія в нинішніх кордонах, чи для Росії природніше побудувати справжню конфедерацію незалежних національних держав, як діяти у випадку переростання подій у некерований хаос — власне про це суть нашої політологічної дискусії. Її мета — окреслити обриси реальної та активної східної політики України.
У час, коли режим Путіна втілює свої божевільні ідеї за-воювання, а точніше знищення світу, ми не повинні відповідати в подібному дусі в бік народів та людей, що сьогодні волею долі стали громадянами цієї імперії. Як допомогти росіянам та іншим народам РФ здобути свободу та захистити громадянські права, що ми можемо їм запропонувати після падіння режиму, що можемо зробити вже сьогодні для захисту прав наших співгромадян, що опинилися в Росії, — це практичні завдання нашої дискусії. Не думаю, що ця війна несе щастя якуту, якого таємно пригнали знищувати Донбас, так само як москвину, якого публічно принижує цей якут в околицях Донецька. Очевидно, слід шукати відповідь на питання, як знищити московський імперіалізм, бо він нищить не лише сусідні країни, а передусім душі і тіла народів, що населяють цю клаптикову імперію, він ні для кого не є виграшним. Практика замирення, оцивілізування Російської Федерації через збільшення економічного потенціалу країни не веде ні до більш цивілізованої поведінки керівництва Російської держави, ні до збільшення добробуту населення імперії. Лише воєнні поразки режиму можуть стати поштовхом для росту національного самоусвідомлення та громадянських прав. Якою буде Росія після Путіна, адже ж Путін не вічний, щоб комфортно співіснувати з цим майбутнім постросійським простором було не лише сусідам, але й громадянам цієї в більшості чужої для її населення країни? Оскільки в Росії все менше хліба, а видовища базуються на крові і смертях, то вже у найближчий період події всередині Росії наберуть карколомного характеру. Ми, як сусіди, можемо допомогти окупованим Росією народам, а також нашим братам, яких доля закинула на цей простір. Відкривши «скриньку Пандори» щодо непорушності кордонів, Росія відкриває простір дискусії про те, які та в яких кордонах існуватимуть держави на постросійському просторі. Про це на серйозному академічному рівні поговорили на нашому круглому столі. Сподіваюсь, що це допоможе сформувати зважену, аргументовану й адекватну політику України в бік Росії.
Ми не повинні забувати, що Росія — це територія, де є ще й чотири тисячі ядерних боєголовок. А це загроза для всього світу.
Володимир Крижанівський
Перший Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації
… Ми повинні чітко розуміти, що нема братського народу, і уявлення, що є окремо кремлівська еліта і російський народ, — неправильне. Бо ж цей народ сторіччями ви-ховували в певному ключі, в нього вироблявся певний менталітет — імперськість. І ця викохана сторіччями імперія буде самопродукуватися. Відійде Путін — буде інший, може, й гірший. Я недавно чув думку перших президентів, що за Єльцина такого не було би. Та за Єльцина вони були б під Варшавою. Те, що зараз робить Путін, це підживлення Росії екстенсивним розвитком, природними багатствами, нафтою. Ми чітко маємо розуміти, що це лихо надовго, якщо не назавжди.
Українці до деякої міри підтримують відмінність, щоб самими не стати імперіалістами, але дехто таки стає. Тільки чітке розуміння, з ким ми маємо справу, може призвести до того, що стосунки будуть нормальними.
Розраховувати на те, що ми кревні брати, не можна, ні-які ми не брати. Нарешті ця полуда спала з очей. Звичайно, там є нормальні, притомні люди, але це виняток. Маємо чітко розуміти, що поряд з нами — жахливий імперський ведмідь, бо навіть з поляками можна домовитися — то все-таки європейський народ…
