“Як облаштувати Росію?”: ОКРЕМІ СТАТТІ
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 13 Вер 2016 в 2:13
[Подається за виданням: “Як облаштувати Росію?: Експертна дискусія. / Упоряд. Р. Мартинюк і Ю. Сиротюк. – Київ, 2015.]
Юрій Олійник
Експерт Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень»
Одна з головних проблем, що сприяють розпаду Росії, — відсутність комунікацій на більшості території (зокрема на півночі Сибіру, Далекому Сході).
Низка територій потрапить у сферу інтересів інших дер-жав — Північний Кавказ, де посилиться вплив мусульманських країн, вплив України, яка зацікавлена в Кубані.
Окремі регіони вже на сьогодні інтегровані в різні економічні простори. Тоді як європейська частина та Західний Сибір продовжують залишатись сировинним придатком Європейського Союзу, то найрозвиненіші регіони Далеко-го Сходу (Хабаровський, Амурський край) сильно інтегровані в азійсько-тихоокеанський простір (від Китаю до Австралії), ведучи торгівлю та обмін людським і фінансовим капіталом з сусідніми Китаєм, Японією, Південною Кореєю, а також розвиваючи обмін ресурсів та імпорт з західними районами США та Канади.
Відбувається накладання інтересів російського населення, місцевого населення, українського Зеленого Клину, зовнішні інтереси Китаю на колишні провінції та зацікавлення Японії островами біля Сахаліну (досі немає мирного договору після 1945 р. між Японією та СРСР, тепер РФ). Бачимо багато історичних претензій — Китай володів територією Примор’я з 1689 р., коли наш гетьман Скоропадський, будучи засланим, брав участь в ухваленні Нерчинського договору, про що замовчується в російській історії. Українській дипломатії слід готуватись до вирішення питань підтримки українського населення, знаходження спільного консенсусу з Китаєм щодо сфери їх інтересів та українського Клину, місцевих народів, запобігти можливій війні за переділ території із застосуванням ядерної зброї.
Окремі райони компактного розселення неасимільованих народів розвивають гуманітарну співпрацю з сусідні-ми регіонами (наприклад Тува — з Монголією та КНР).
Гарантія найменш кривавого розподілу Росії — контроль з боку сусідніх центрів впливу (ЄС, Україна, Китай, США), що повинні запобігти безконтрольному поширенню ядерних технологій. У регіонах Поволжя та Північного Кавказу, Чорнозем’я ключова роль України, що має взяти під контроль ядерні об’єкти.
Економічна проблема — одні малонаселені регіони стануть супербагатими внаслідок експорту ресурсів, а інші збідніють через відсутність джерел економічного розвитку. Насамперед йдеться про Москву — мегаполіс, що втратить сенс свого існування, та навколишні області. Прогнозується поширення бандитизму, розпад комунікацій, ріст числа біженців. У цьому регіоні необхідна буде гуманітарна допомога міжнародного співтовариства.
Без перебудови економіки під контролем зовнішніх сил великий ризик перетворення Центральної Росії на територію failed state на зразок Сомалі чи Сирії, що буде епіцентром наркоторгівлі та тероризму в регіоні.
Олег Шро
Російський публіцист, «Новий регіон»
Сучасна Росія — це фактично реалізація глобального кримінального співтовариства. Якщо взяти систему управління, то система виглядає так: губернатори та голови регіонів назначаються президентом, що легітимізуються через ви-бори або призначаються виконуючими обов’язки. Губернатори взялися за призначення мерів міст. Вибудовується безвідповідальна вертикаль. Тобто високопосадовець має чіткі обов’язки, в разі виникнення нестандартної ситуації має прийти «зверху» інструкція та команда. Все це породжує режим «ручного управління». Якщо таких локальних точок виникне дуже багато, то ми отримаємо такі ситуації, коли принаймні у 2–4 регіонах ситуація стане некерованою. В результаті втрата контролю над цими регіонами може потягнути ланцюгову реакцію. І тут основним фактором може бути навіть не національний або регіональний сепаратизм, а ображені регіональні еліти, в результаті чого вони розпочнуть боротьбу за владу проти, наприклад, федерального центру або спробують отримати контроль над сусідніми регіонами. Цей момент може дестабілізувати Російську Федерацію. Єдине, що рятує від конфлікту, — це великий рівень соціальної пасивності населення.
На сьогодні ядерна зброя Російської Федерації — блеф, але він небезпечний у тому сенсі, що може використовуватись для терористичних погроз. Також небезпека може бути від ядерних технологій, Росія може комусь їх передати або хтось може їх взяти, тоді буде втрачено контроль. Я вважаю це дійсно великою проблемою.
Богдан Червак
Перший заступник голови Державного комітету телебачення та радіомовлення
Насправді ми зіштовхнулися із ситуацією, коли так званий східний вектор української зовнішньої політики провалений, тобто вся концепція взаємин України та Росії, яка існувала впродовж останніх більше ніж 20 років, не витримує критики, вона виявилась провальною. Треба думати про нову концепцію. Дискусія, яку ми сьогодні ведемо, — не нова, в 20–30 роках у середовищі ОУН була вже така дискусія стосовно майбутнього Росії, і там обговорювались питання двох поглядів: одні казали: «Росія — це колос на глиняних ногах, вона обов’язково розпадеться, тільки треба її штовхнути» — мотором цієї думки був Дмитро Донцов. Інші казали, що це неправда, Росія не колос на глиняних ногах і буде дуже важко боротися з Росією. На мою думку, ми маємо бути чесними перед собою і сказати, що маємо справу з сильною країною, ми маємо справу з країною, яка має дуже сильну армію, ми повинні визнати, що українська армія не може зараз на рівні воювати із російською армією, і питання російсько-українського протистояння це не є питання сьогодення, яке ми вирішимо найближчим часом, ми маємо дуже сильного суперника.
Уже тепер зрозуміло, що, незалежно від того, які будуть процеси відбуватися в самій Росії — чи буде вона федеративною країною, чи стане фашистською, чи буде вона демократичною, — будь-який режим, що прийде на зміну Путіну, це буде антиукраїнський режим, і незалежно від того, яке буде прізвище президента, він буде займати виразну антиукраїнську позицію до того часу, поки ми не виграємо війну.
Не можна погодитися з популярною сьогодні ідеєю про поганого російського президента і хороший русскій народ. Немає хорошого русского народу. Всі соціологічні дослідження говорять про те, що від 70–80% хорошого русского народу підтримують Путіна, це також треба визнавати, коли ми формуємо нову зовнішню політику в напрямку Росії.
Сирєсь Боляєнь
Голова київського товариства «Ерзянь Вал»
Мені пощастило, що я опинився в Україні в той час, коли тут вирішується доля українських та російських народів. Коли говорять «хороший» народ, «поганий» народ — мені це нагадує дискусії в Інтернеті, де кожен намагається образити свого співрозмовника, а це неправильно, український народ мудрий, тому він має дивитись на це з розумінням. Основна наша помилка в тому, що ми намагаємось повторити поведінку імперського кола, що протистоїть нам. На тій стороні є люди, які просто не проінформовані зовсім. До того, як перемогти Росію, ми маємо перемогти імперію, а для того маємо об’єднатись і почати інформувати той поганий чи хороший народ, бо він різний. Біда українців у тому, що ми дуже мало знаємо про ці народи.
На сьогодні, коли хтось звинувачує Путіна, це теж не зовсім правильно, тому що є процеси, які вже незворотні, є процес розпаду імперії — є процес, коли системний потенціал імперії обнуляється, він обнулився ще в 1917 році, але комуністи намагалися врятувати імперію, потім намагався врятувати Горбачов, зараз Путін просто намагається врятувати імперію, тому що імперія, яка не розширюється, — здувається.
Русскій народ — це штучний народ, тому що дуже багато у мові та одязі взято з народів, які проживають на території Росії. Не можна дивитись на народи, що живуть у Росії, зверхньо, ми всі люди, і всі маємо право на нормальне життя.
Богдан Галайко
Директор Науково-дослідного
інституту українознавства
Для України важливим є дати відповідь на виклики сучасного етапу національного самоутвердження. У науковому середовищі важливою є боротьба за відстоювання київської спадщини, підкреслення спадкоємності і тяглості розвитку українства. Адже до сьогодні є багато вчених, які перебувають у полоні радянського русла і є прихильниками концепції «трьох братніх народів». Варто започаткувати проект української спадщини і показати, що це є наша українська історія.
Щодо питання українознавства і українців, то дуже важливо активізувати зв’язки та підтримувати українців за кордоном. У Російській Федерації українці є однією з найбільших меншин. І коли часто говорять про якісь утиски росіян в Україні, то при цьому мало хто згадує, що в Росії важко впроваджувати українські школи, виховувати дітей у своїх традиціях. Ми можемо черпати досвід інших країн, то чому не запровадити картку українця для мешканців Росії, яка б давала певні пріоритети на території української держави — це і вступ в університет, стипендії, від-починок дітей. Тобто, окрім наукових обговорень, можна впроваджувати допомогу, яка в найближчій перспективі мала би дати певний результат.
Віктор Рог
Редактор газети «Шлях Перемоги»
Ми сьогодні будуємо свої концепції не на порожньому місці. В середині минулого століття ідеологи українського націоналізму заклали міцне підґрунтя. Серед них особливе місце належить Юрію Липі. Його геополітична трилогія («Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії») й сьогодні актуальна. Ми повинні відповісти на питання: «Хто ми, навіщо, яка наша місія і в чому наша сила, куди прямуємо і хто наш ворог?» Ю. Липа свого часу запропонував свої відповіді на ці питання.
«Розподіл Росії» — це книга-діагноз, книга-рецепт і книга-меч. Більшість наших теоретиків минулого століття писали і думали про український щит. Липа писав і думав також про меч. Ця праця — глибокий і різнобічний аналіз. Він має історіософську, етнологічну, економічну, демографічну, геополітичну, психологічну, культурологічну складові. Вдумливий науковець, фаховий лікар твердою рукою хірурга здійснює трепанацію. Ракову хворобу називає таки раковою хворобою, а не нежитем, гангрену називає гангреною, а не запаленням. Відповідно до діагнозу й рецепт.
Як би не називали Московщину, чи то Російська імперія, чи то СССР, чи то Російська Федерація, це тривалий у часі багатоетнічний конгломерат, котрий духовно живиться брехливими псевдоісторичними міфами, фобіями і мані-ями та облудним ординсько-конкістадорським месіанством, а фізично — кров’ю і тілом поневолених та асимільованих народів. Як у першому, так і в другому аспектах ключовим об’єктом виступає Україна і українці як живильне середовище.
Росія віддавна живе у своєрідній системі, системі «проізволу і раболєпія»: деспотичний «проізвол» згори і лакейське «раболєпіє» знизу. Ця система для росіян є звичною, комфортною, і єдиною альтернативою її є російський бунт — «бєссмислєнний і бєспощадний». «Третій Рим» насправді є «Другим Вавілоном», з випливаючими звідси наслідками.
Для того, щоби українці й інші свободолюбиві народи могли вільно і безпечно розвиватися на своїх етнічних землях, треба зупинити Росію. Ця загроза цивілізації зважає тільки на силу. Цю рішучу силу ми повинні продемонструвати.
Сьогодні ми знову маємо взяти на озброєння універсальну концепцію ОУН, концепцію спільного фронту поневолених і загрожених Москвою народів, концепцію Антибольшевицького Блоку Народів, концепцію мобілізації, організації і опори насамперед на власні сили, гасло ОУН «Свобода народам і людині!», напрацювання ідеологів ОУН Бандери, Стецька, Ленкавського, твори Донцова і Липи.
Відрадно, що сьогодні ці ідеї стають цікавими не лише вузькому колу дослідників, але й тим, хто опинився у вищих ешелонах влади. Прикметно, що передмову до цього видання написав на той час заступник Голови СБУ, а зараз народний депутат України Андрій Левус.
І на завершення кілька цитат Липи:
«Відокремлення України, перегородження нею для во-рогів усіх доріг на Південь було б тільки початком велико-го історичного процесу. Бо коли держава гноблення, хаосу і руйнування — Росія — зостанеться, то це означає: нема України — центру порядку, багатства і гідності.
Україна — це могильник російської імперії. Не можемо уявити собі інше майбутнє. Знищення Росії — як центру наднаціонального розподілу земель над Волгою, Печорою і Білим морем — відповідно до їхнього національного і історичного змісту — це передумова сильної України.
Україна, маючи геополітичне опертя на Чорному морі, може існувати, але існувати і розвиватися може лише тоді, коли не допустить суперництва на Півночі.
Національні держави фінських і уральських народів на території сучасної російської республіки — це те найменше, що необхідно. Друге — усунення теперішнього московського демографічного центру з цих територій і приборкання тут важкої промисловості, роздутої Москвою. Коли пізніше окреслимо національні межі «русских», то створиться держава, менша від української.
Отже, національна Москва, але не наднаціональна потвора, яка прикривається то грецьким православієм, то жидівським «Інтернаціоналом»…
Неможливо примирити московського центру з українським центром, не можна говорити про державну співпрацю у цих двох центрах. На просторах великої Росії не може бути двох великопромислових, двох великодержавних центрів, двох великих збірників енергії! Вони виключають себе взаємно.
Лишень у цій площині наша задача поставлена вірно. Українці змагаються не тільки за свою справедливість, але й за панування цієї справедливості в оточенні. Не може бути й мови про компроміси щодо сучасної російської державності. Єдиним рятунком для існування української державності є цілковите знищення російської великодержавності.
Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви як столиці російської наддержави», — пророчив Юрій Липа.
Сьогодні проблеми, котрі ставив Липа ще понад 70 років тому, є надзвичайно актуальними. Є доречним і необхідним звернутися до спадщини наших великих попередників, а відтак знову навчитися орієнтуватися на власні сили і єдиною стратегією бачити інтереси і добро української нації.
Олександр Маслак
Експерт аналітичної групи «Рубікон»
Насправді всі говорили дуже правильні речі про стратегію на майбутнє, а я хочу сказати про сьогодення, про речі тактичні. Багато наших чиновників, політиків вищого рангу кажуть про неспівмірність потенціалів України і Росії, що в Росії більший військовий потенціал, більший економічний потенціал, але, водночас, там більший і конфліктний потенціал. І, на жаль, Україна цим фактом не користується в поточній військовій політиці. Наприклад, справу Рафіса Кашапова топ-менеджери багатьох загальнонаціональних каналів просто відмовилися висвітлювати, тому що це не актуально нібито, хоча приклад, на мій погляд, дуже важливий, що татарин, діяч національного руху, публічно виступив за Україну і за це постраждав, тому українські провідні телеканали повинні були це висвітлити. Таких тактичних речей дуже багато, але немає бажання в наших політичних чиновників користуватися цими фактами в теперішній ситуації.
Олег Лісний
Віце-президент аналітичного центру «Політика»
Я вважаю, що проблема вирішення ситуації з Росією не на один день, але це треба починати. Нам потрібно переходити на територію ворога і займатися слушною справою, тому що Україна переможе, зрозуміло, що не так швидко, як би хотілось. Не ми нападали, ми захищаємо свою землю і захищаємо Європу. Не дай Боже, Україна не вистоїть у боротьбі з Росією, експерти з Естонії усвідомлюють, що їм загрожуватиме страшна небезпека, вона для них дуже серйозна, тому що країна набагато менша, хоча і знаходиться під «парасолькою» НАТО.
Андрій Мохник
Заступник голови Всеукраїнського
об’єднання «Свобода»,
народний депутат України VII скликання,
міністр екології 2014 р.
В Україні впродовж 23 років незалежності спостерігаємо страх до українського націоналізму, і, власне, тому ми в державному будівництві не можемо користуватися напрацюваннями теоретиків і практиків українського націоналізму. А якби владна еліта впродовж цих 23 років
керувалася ідеологією націоналізму, то теперішня війна була би неможлива, а якби й можлива, то тільки на теренах сучасної Росії. Якщо подивитися на доробок української еміграції, то побачимо два основних напрямки щодо того, як буде розвалений Радянський Союз. Перший охарактеризував Багряний, що пророкував: «Комсомольці стануть будівничими нових незалежних держав». З іншого боку, був Бандера, який казав: «Без національно-визвольної війни здобути незалежність буде неможливо». За 23 роки ми дивувалися, що немає тієї війни. Можливо, теоретики націоналізму помилилися, та сьогодні ми насправді бачимо національно-визвольну війну, що точиться на східних теренах Української держави. Таке враження, що Юрій Липа написав це сьогодні: «Неможливо примирити московського центру з українським центром, не можна говорити про державну співпрацю у цих двох центрах — на просторах великої Росії не може бути двох великопромислових, двох великодержавних центрів, двох великих збірників енергії, вони виключають себе взаємно. Лише на цій площині наша задача поставлена вірно — українці змагаються не тільки за свою справедливість, але й за панування цієї справедливості в оточенні. Не може й бути мови про компроміси щодо сучасної російської державності, єдиним рятунком для існування української державності є цілковите знищення російської великодержавності. Вільна Україна буде не після звільнення Києва, а після знищення Москви, як столиці російської наддержави». Тобто це та максима, якою мали би керуватися українська політична еліта у своїх прагненнях, але насправді страх та меншовартість, присутні в українській політиці, даються взнаки, і, очевидно, поставити так питання дуже важко. Щодо практичної площини можу сказати, що на цьому просторі лише Україна сьогодні має і технології, і фахівців, і людський потенціал, щоб стати гарантом ядерної стабільності. Чому б нам не прагнути до того, щоб у Будапешті підписати меморандум про гарантії безпеки для тих державних утворень, які постануть на теперішньому російському просторі. Сьогодні стоїть серйозна загроза реваншу, це реванш антиукраїнських сил, які інспіруються Росією. Якщо брати майбутні місцеві вибори, то ми можемо цілком отримати так звану «новоросію». Також дуже важливо, що одним із дуже вагомих фрагментів цього реваншу були меморандуми-універсали, які дозволили повернутися Партії регіонів у владу. Чомусь здається, що насправді такими меморандумами-універсалами сьогодні є Мінські домовленості. Аналіз Мінських домовленостей, власне, того фрагменту реваншу, який насувається на Україну, стає сьогодні надзвичайно актуальним.
