“Як облаштувати Росію?”: “АФЕДЕРАЛЬНА ФЕДЕРАЦІЯ”

Дмитро Левусь
Центр суспільних досліджень «Український меридіан»

 

«АФЕДЕРАЛЬНА ФЕДЕРАЦІЯ»

 [Подається за виданням: “Як облаштувати Росію?: Експертна дискусія. / Упоряд. Р. Мартинюк і Ю. Сиротюк.  –  Київ, 2015.]

 

Беріть стільки суверенітету, скільки зможете.

Чечня спробувала — надірвалася.

Б. Єльцин

Словосполучення «Російська Федерація» є настільки звичним для позначення сусідньої нам держави, що за останні декілька років стало фактично синонімом більш виправ-даному часом визначенню «Росія». Але постійне вживання цього, фактично пропагандистського штампу призвело до вихолощування його реальної сутності. Більше того, можна сміливо заявляти про те, що сучасна Росія ніякою мірою не є «федерацією» навіть у мінімальному наближенні до значення цього слова. І це усвідомлюється практично в усьому світі, у тому числі владою Росії.

Але спробуємо поставитися до питання, «чи є Росія федерацією», більш-менш системно та наукоподібно. Для цього звернемося до загальноприйнятого (в тій чи іншій формі) визначення цього слова. Отже, федерація — форма державного устрою, за якої частини (іноді йдеться про частини з вищим статусом) держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації — це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб’єктів.

Іноді йдеться, що федерація складається з держав, які пе-ребувають у союзі і, зберігаючи самостійність, створюють федеральні державні органи, військо, громадянство. На всій території діють федеральні закони.

У випадку з Росією цікаво, що вона фактично не має досвіду існування як федерація. За висновками російських же дослідників ані Російська імперія, ані СРСР, ані РРФСР не були федераціями. Тобто проблема є історично зумовленою та глибинною. Зокрема, йдеться про те, що РФ є асиметричною федерацією. Це якщо підходити до типологій федерацій з точки визначення їх за функціональними особливостями та різницями в статусі суб’єктів. Причина асиметрії полягає в тому, що в основу створення суб’єктів РФ покладені різні фактори. А саме: як національні, так і територіальні.

За великим рахунком у Росії була можливість переформатуватися на повноцінну федерацію після розпаду СРСР. Ми недаремно винесли в епіграф слова президента Єльцина, сказані саме в період, коли Кремль знову відчув свою силу та повернувся до своєї традиційної логіки існування, спрямованої на унітарність. До цього відбувався «парад су-веренітетів», доходило до прагнення окремих суб’єктів РФ до виходу із її складу (не лише Чечня та Татарстан з Башкирією, можна пригадати ще ситуації з «Великою Черкесією» та різноманітними Казакіями). Але як не дивно, саме тоді можна було організувати нормальні договірні відносини і сформувати повноцінну договірну федерацію (за способом утворення). Росія пішла іншим шляхом. Наразі декларується, що РФ є конституційною федерацією. Йдеться про те, що основою для функціонування федеральної держави є Конституція 1993 року (хоча, до речі, вона не передбачає права виходу із РФ). Але намагання піти легким шляхом зі-грало злий жарт. Згідно з цією Конституцією, практично всі суб’єкти колишньої РРФСР отримали однаковий статус та права. Дійсно, можна говорити про певний хаос протягом деякого періоду. Але потім ситуація стабілізувалася. І все повернулося назад. Конституція залишилася тою самою, але згортання прав у суб’єктів відбулося доволі швидко.

Відповімо на питання, чому це відбулося, полишивши цілком зрозумілі традиційні пояснення щодо взагалі надто централізованої природи російської державності та побоювань у Кремлі будь-якої етнічної фронди. Російські експерти вбачають небезпеку саме в цій «асиметрії», про яку вже ми говорили. А саме те, що суб’єкт федерації може змінити свій статус. Так, у ч. 5 ст. 66 Конституції зазначено: «Статус субъекта Российской Федерации может быть изменен по взаимному согласию Российской Федерации и субъекта Российской Федерации в соответствии с федеральным конституционным законом». Знову ж таки проблема вбачається в багаторівневості суб’єктів та їх «вкладеності» (був навіть спеціально вигаданий такий термін), коли йдеться про автономні округи. Ну і, звичайно, в експертному та науковому середовищі було сформовано думку, що національна ознака не може бути в основі федерації. Адже етнічні утворення надто схильні до сецесії.

І думка ця насправді втілюється у життя. Тобто «унітаризм» та уніфікація стають державною політикою РФ. Загалом, з огляду на великі розміри РФ, цього не помітно. Але вже відбулося декілька ситуацій з поглинанням саме «вкладених» національних автономних округів і виключення їх із Конституції. Цікаво, що існує низка проектів створення іншої конфігурації федерації, яка передбачає утворення за територіальним принципом. Можна згадати і досвід створення федеральних округів — усе це теж кроки до уніфікації. Другий знаковий момент — це скасування для автономних утворень права мати на чолі «президента». Президент може бути лише на чолі усієї федерації. Показово, що ця ініціатива вийшла від Рамзана Кадирова — чеченського лідера, який має найбільш високий статус серед лідерів усіх регіонів.

Саме цей момент підтверджує думку щодо насправді унітарного характеру РФ. Вона наслідує й тут Російську імперію. Тотальна уніфікація за губернським зразком співіснувала з фактично національними автономіями хоч і у формі монархій (Фінляндія та Польща), та залежними ханствами (Бухарське, Хівинське, Кокандське). Але вони не визначали загальної картини, так само як і зараз наявність декількох регіонів з нібито більш високим статусом. За великим рахунком і тоді, і тепер все визначається особистою унією Кремля та правителя такого регіону, яку може бути скасовано. Правова основа РФ тут ні до чого.

Проблема  ж  полягає  у  відсутності  реальних  прав у суб’єктів федерації. Вона не в тому, що регіони (суб’єкти федерації), які є формально рівними, утворені за різними принципами — національним або територіальним. І проблема не в зайвих правах цих регіонів. Навпаки, проблема у зайвій централізації і прагненні Кремля контролювати усі сфери діяльності. Є гарний приклад цього — система освіти. Місцеві особливості практично усюди зведені до так званого «регіонального компоненту», що не дозволяє взагалі сформувати повноцінну систему освіти національними мовами, які викладаються незначним обсягом або факультативно. Винятком, і то за певних умов, можуть бути лише Чечня та Башкортостан.

Таким чином російський «федералізм» не наповнений реальним змістом. Спроби його реформувати насправді є моментами подальшої уніфікації РФ та відкладенням модернізації та відтягуванням системної кризи функціонування державного апарату та відносин між суб’єктами та федеральним центром.

 

 

---

Олег Тягнибок
Голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода», народний депутат України ІІІ, ІV, VII скликань

 

Сьогоднішній захід є надзвичайно важливий. Хоч, можливо, декому це видається утопією, дехто навіть сміється. Але я пригадую, як десять років тому, у квітні 2005 року, від імені ВО «Свобода» я зареєстрував законопроект про очищення влади — про люстрацію. З нас тоді посміялися, охрестивши «динозаврами в політиці». Але сьогодні ця тема — надактуальна. Так само ще десять років тому наш славетний режисер Юрій Іллєнко порушував тему захисту інформаційного простору України, насамперед від північного сусіда, розписуючи конкретні механізми боротьби. Однак і влада, і суспільство закривали на це очі, називаючи Росію стратегічним партнером. Дозволю собі процитувати першу програму ВО «Свобода» 1991 року: «Свобода» вважає російську державу причиною всіх бід на Україні. Росія, яка є традиційно відсталою щодо Європи, насильно втягнувши Україну в свою сферу впливу на декілька століть, відрізала частину України від здобутків європейської цивілізації в політиці, економіці, культурі та побуті. Росія, яка є традиційно деспотичною і догматич-ною, принесла на Україну, яка мала багатовікову традицію існування громадянських свобод і демократичного способу управління, чужі для українців способи взаємовідносин між людьми. Для Росії чуже поняття національної держави, яке є традиційним для країн Європи, в чому непримиренні розбіжності поглядів на державу між Україною і Росією. На відміну від українців, погляди і традиції яких творилися протягом століть, росіяни ще не сформована нація, переважна кількість росіян — це вчорашні угро-фінські племена, народи Уралу і Сибіру, кочівники монголоїдного походження. Тому для Росії характерний національний нігілізм, який є деструктивний для народів з традиційною культурою. Боротьба з промосковськими настроями і промосковськими силами — одне з провідних завдань нашої політичної сили».

Лише націоналісти завжди випереджали хід історії, говорячи про те, що може бути і чого варто остерігатися. Зараз нам варто згадати славні сторінки історії ОУН, зокрема про створення Антибольшевицького блоку народів. Ми маємо налагоджувати найтісніші контакти з європейськими націями, а також з тими народами, які сьогодні прагнуть своєї незалежності та державності, але тимчасово перебувають під впливом Російської імперії, московською окупацією. У новітній час згаданий блок народів має постати якнайшвидше і впливати не лише на українську політику чи майбутнє постсовєцьких країн, а й на міжнародну геополітичну шахівницю.