Взаємодія мов

Взаємодія мов

1. Жодна мова не iснує iзольовано: мови контактують і взаємодiють мiж собою. Найбiльш поширеним видом i результатом цiєї взаємодiї є проникнення елементів однієї мови до іншої.

2. Запозичуються слова, словотворчi моделi та елементи, синтаксичнi конструкцiї i навiть звуки.

Так, російська мова запозичила з української слова борщ, хата, кожух, девчата, хлебороб, повстанцы, позавчера, самостийный; за зразком українських назв типу Полтавщина росіяни почали говорити Смоленщина, Орловщина і т.п.

Запозичення мовних одиниць відбувається паралельно з запозиченням позамовних реалій. “Українці принесли з собою (у Московщину.– В. І., Я. Р.-В.) свою велику культуру, і вплив їхній одбився на Москві на всьому житті. Він одбився на будівлі, на малюванні, на одежі, на співах, на музиці, на звичаях, на літературі і навіть на самій московській мові” (І. Огієнко).

3. У перiод пробудження нацiональної свiдомостi з’являється бажання повнiстю очистити свою мову вiд iноземних впливiв. Такий пуризм свого часу пережили чехи, угорцi, румуни, якi тисячами i навiть десятками тисяч викидали чужорiднi слова зi своїх мов. Вiдомо, з яким запалом передовi росiйськi письменники виступали проти “низькопоклонства перед Заходом”, проти iншомовного засмiчення росiйської мови.

В українськiй мовi є близько десяти вiдсоткiв чужомовних за походженням слiв. Оцiнювалися вони по-рiзному. Донедавна вважалося, що українську мову росiйськi слова збагачують, а iншомовнi – засмiчують. Виняток робився хiба для тих чужомовних слiв, якi потрапляли в українську мову через росiйську.

У період українізації були спроби запровадити рідномовну термінологію, очистити мову від іншомовних запозичень. Наприклад, пропонувалось замінити “екватор” на “рівник”, “конус” – на “стіжок”, “сектор” – на “витинок”, “штепсель”– на “притичку” і т.ін. Зрозуміло, що подібні ініціативи були гостро засуджені як націоналістичні, а ініціатори відправлені в більш холодний клімат або й туди, де нема “ні печалі, ні воздиханія”. А ось В. Даль, який свого часу замінив “гімнастику” на придумане ним “ловкосилие”, “дуэт” на “двоицу”, “автомат” на “живулю” і “самодвигу”, продовжував і в радянський час уважатись за великого російського патріота.

4. Запозичення – це природне явище в життi мов, воно властиве навiть найбiльш розвиненим iз них.

5. Неприродним, протиприродним є такий стан, коли елементи однiєї мови витiсняються елементами iншої, коли одна мова весь час розвивається в “тiнi” iншої мови. Тодi вона втрачає здатнiсть до саморозвитку, покiрно наслiдуючи те, що вироблене iншою мовою. У такiй ситуацiї “змiшуваною виявлятєься якраз своя, а не чужа мова” (Є. Вiндiш).

6. Однобiчна взаємодiя може призвести до того, що мова перетвориться на дiалект iншої, бiльш престижної, а згодом – взагалi розчиниться в нiй.

7. Свiдченням реальностi такої перспективи для української мови є iснування так званого суржика – безсистемної сумiшi української та росiйської мов, потворного гiбридного “дiалекту”, яким послуговується значна частина населення України.

Наївно вважати, що люди тільки розмовляють суржиком. Вони ним також і думають. А це призводить до інтелектуально-моральної аморфності, розмитості і невизначеності особистості, втрати нею не лише мовних, а й національних орієнтирів узагалі. Це дає підстави деяким “теоретикам” стверджувати, що на Півдні України живе якийсь новий, але, звісно, не український народ. “У колишній Новоросії, заселення котрої почалося в часи Катерини II (академік, навіть радянський, міг би трохи краще знати історію. – В. І.,Я. Р.-В.), формується нове етнічне утворення. (…). І не суттєво, що у них записано в паспорті – українець, росіянин, молдаванин, – усі вони належать до якоїсь нової спільноти, у якої єдиний дах” (Н. Моисеев. Национальные проблемы в контексте общих законов развития. – “Коммунист”, 1988, No 8, с. 57). Тут відсутня дуже важлива деталь: цей “дах” посилено будувався з російського матеріалу імперськими майстрами, але таки залишився недобудованим.

8. Однобiчна взаємодiя мов спричиняє втрату мовою нацiональної своєрiдностi, мова перестає бути виразником нацiонального свiтосприймання, свiтогляду, культури, духовностi.

Позаяк між національною мовою і національною свідомістю існує нерозривний органічний зв’язок, то мовна асиміляція спричиняє деформації в національному самоусвідомленні.

9. Осередки “Просвіти”, кожна людина, якiй не байдужа доля української мови й української нацiї, повинні глибоко усвiдомлювати закономiрностi взаємодiї мов i те, що боротьба за свою мову в цiй сферi – це боротьба за майбутнє свого народу, його культуру, його духовнiсть, його обличчя серед народiв свiту.