Висновки: неолібералізм як імперська ідеологія

Петро Іванишин

 Ідеологічна сутність неолібералізму:

основи націософського трактування

ХІІ. Висновки: неолібералізм як імперська ідеологія.

До чого приводить практичне застосування ідеології неолібералізму в “нових державах” (К.Гірц) на політичному, економічному та культурному рівнях добре показав у низці своїх праць на прикладі українського досвіду Василь Іванишин. Йому йшлося про витлумачення процесу перетворення України після звільнення від російсько-комуністичної окупації в 1991 році як потенційно незалежної, постколоніальної держави в державу залежну, державу-неоколонію, до створення за зовнішніми атрибутами суверенності – системи “антинародної, антиукраїнської, космополітичної та бюрократично-олігархічної влади”. В.Іванишин назвав цю “олігархічно-кланову злодійську систему”, систему внутрішнього імперіалізму – “режимом внутрішньої окупації”: “Внутрішня окупація – це така форма поневолення, коли народ опиняється під зловорожою владою вже не іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації.., захоплюють і використовують виключно у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку, інформаційний простір країни, намагаються штучно ділити і деморалізувати, денаціоналізувати і нищити поневолену ними націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором своєї національної ідеї, її визвольну боротьбу і своє власне – національне державотворення і народовладдя”.

Мислитель підкреслював, що основною ознакою цього злочинного режиму є не корупція, не сам грабіж народу і держави, не “соціально-економічні деформації” (все це наслідки), а “передусім бездержавний і підневільний стан корінної нації, якій на рідній землі й у власній країні загрожує цілковите знищення: цілеспрямоване і планомірне”. Справжнім творцем і господарем неоколоніального режиму є не безідейні політичні проєкти (партії та блоки), а мафіозний спрут – “чужорідний і космополітичний транснаціональний олігархічний капітал кримінального походження”, неофіційне гасло якого: “Україна без українців!”[1].

Звичайно, щоб отримати більш вивірені висновки варто глибше проінтерпретувати оглянуті нами неоліберальні сфери та структури: зовнішню та внутрішню політику лібералістичних держав, економічні засади, культурні стратегії, державні та міжнародні інституції, специфіку правлячого класу та ціннісної системи. При цьому, на наш погляд, варто ширше застосувати герменевтичний досвід іноземних авторів (філософів, науковців, письменників, богословів, публіцистів та н.) суголосних буттєво-історичній, національно-екзистенціальній методології, котра в політичному сенсі так чи інакше близька до націоналізму чи націоцентричного консерватизму. Йдеться, наприклад,  про американців П.Сорокіна, К.Квіґлі, С.Гантінґтона, П.Бʼюкенена, А.Макінтайра, М.Дайса, англійців М.Оукшота, Р.Скрутона, Е.Сміта, Д.Мюррея, німців М.Гайдеґґера, Г.-Ґ.Ґадамера, Г.Белля, Т.Саррацина, папу Бенедикта XVI, австрійця Г.Зедльмайра, французів Ж.Рюс і М.Вельбека, поляків В.Татаркевича й Р.Леґутко, ізраїльтянина Й.Газоні (Y.Hazony), норвежця Е.Райнерта, канадця Дж.Пітерсона та ін. Однак і вже опрацьованого матеріалу достатньо, щоб зробити попередні висновки про суспільну-світоглядну сутність цієї політичної ідеології.

Отже, у випадку неолібералізму ми маємо справу із сукупністю споріднених політико-ідеологічних доктрин і практик (основними з яких є соціал-лібералізм та лібертаризм) імперського типу, котрі задомінували у західній політиці після Другої світової війни і спрямовані на постання нового лібералістичного устрою в інтересах великого капіталу – транснаціональної олігархії (у вигляді глобальної політичної системи під керівництвом США як держави-гегемона й сукупності сателітів-неоколоній чи космополітичного “світового уряду”). Його базову ціннісну, аксіологічну систему формує поєднання радикального індивідуалізму (егоїстично трактованих свобод і прав людини), “вільноринкової” економіки (економіки, монополізованої транснаціональними корпораціями) та ліберальної демократії (фактично, псевдонародовладдя, прихованої олігархії). Його очевидними й безпосередніми нігілістичними наслідками є поневолення людини (дегуманізація), нації (денаціоналізація) і держави (колонізація). Ефективно боротися із цим складно влаштованим і часто замаскованим імперіалізмом (як, зрештою, й іншими) можна, як підказує історичний досвід, лише через координацію національно-визвольних зусиль різних народів світу на основі ідеології націоналізму. (Приклад свого часу дала ОУН через створення Антибільшовицького блоку народів.) В контексті новітнього протистояння української нації із московськими загарбниками та малоросійською пʼятою колоною, не варто забувати й про неолібералістичні імперські амбіції наших так званих західних “партнерів” та їхніх космополітичних протеже –“кочовиків”-вестерністів – всередині України.

Січень-квітень 2021 р.

---

[1] Іванишин В. Українська ідея: вибрані твори / За ред. Петра Іванишина. Дрогобич: Посвіт, 2014. С.588, 696, 845-847. (928 с.)