Вчительки в хіджабі та інші глупства
Артуро Перес-Реверте
Вчительки в хіджабі та інші глупства
«Толерувати такі звичаї означає відступати; робити багато кроків назад на шляху, який ми пройшли під час тривалої боротьби за права і свободи. Це означає суперечити прогресу і сучасності, які є визначальними і яких ми зараз зрікаємося заради комплексів, прекраснодушності, боягузтва чи тупості».
За кілька років – якщо цього не сталося вже – іспанські університети випустять молодих учительок дошкільної й початкової освіти, серед яких деякі носитимуть (бо носять нині як студентки) мусульманську хустку, що називається хіджаб: головний убір, який, за приписами ортодоксального ісламу, ховає волосся жінки, щоб оберегти її доброчесність, запобігаючи тому, аби надмірна демонстрація фізичних приваб пробуджувала в чоловіках сласність.
Ця майбутня соціально-освітня подія, така взірцево мультикультурна, означає, що незабаром ці вчительки з покритою головою вчитимуть маленьких дітей обох статей. І немусульманських дітей також – і це в державних школах, за які платимо ви і я. Тобто ці вчительки цілком невимушено з’являтимуться перед своїми учнями, носячи на голові цілком однозначний символ підлеглості і пригноблення жінки чоловіком; тільки не кажіть мені, що це вільна дія, бо я реготатиму. Релігійний символ (зверніть увагу на цей факт) – у класних кімнатах, які давно – на щастя і не надто легко – позбулися розп’ять. Наприклад.
Та є щось серйозніше. Нестерпніше, ніж символи. У своїх школах – подивимось, хто відмовить цим вчителькам у праві мати роботу і викладати – саме вони, зі своїми хустками і всім, що ці хустки означають у релігійних і суспільних ідеях, відповідатимуть на питання і сумніви своїх учнів у садочках і початкових школах. Вони обговорюватимуть із цими дітьми справи такої ваги, як суспільна мораль, сексуальна ідентичність, сексуальність, стосунки між чоловіками і жінками та інші важливі питання; включно, ясно річ, із баченням, яке ці дітлахи матимуть щодо цінностей західної культури: від грецьких філософів, демократії, гуманізму, просвітництва і прав та свобод людини, що їх іслам часто-густо ігнорує, – аж до найпрогресивніших ідей сучасності.
Ці вчительки в хіджабі – не банальний анекдот, як можуть стверджувати деякі малокультурні й малоосвічені демагоги. Також ним не є те, що сталося кілька тижнів тому, коли суддя – на моє превелике здивування, то була жінка – визнала правоту мусульманки, яка подала позов проти свого підприємства, авіакомпанії, що не дозволила їй носити мусульманську хустку в приміщенні служби роботи з клієнтами. Згідно з вердиктом, який ще й суперечить доктрині суду Європейської Унії, в Іспанії зобов’язувати працівницю дотримуватися правил компанії, в якій чоловіки і жінки ходять в уніформі й без релігійних і політичних символів напоказ, означає обмежувати її особисту і релігійну свободу. Що означає, як я розумію (хоча погано розуміюся на юриспруденції), що стюардеса, яка є, наприклад, ортодоксальною католичкою, скориставшись цим вердиктом, могла б носити, якщо цього вимагають її релігійні ідеї, розп’яття розміром у півтори п’яді поверх уніформи, засвідчуючи таким чином перед публікою свою віру. Або – якщо ми, без особливих зусиль, дійдемо до глупства – що учасниця релігійної секти лапландського норвезького обряду, наприклад, могла б реалізовувати свою релігійну свободу, начепивши собі на голову роги плюшевого північного оленя на Різдво, і в такому вигляді здійснювати перевірку багажу чи обслуговувати пасажирів під час польоту.
І річ не в тім, що йдеться про іслам чи не іслам. Толерувати такі звичаї означає відступати; робити багато кроків назад на шляху, який ми пройшли під час тривалої боротьби за права і свободи, звільнення від ланцюгів, які століттями сковували людину в ім’я Бога. Це означає суперечити прогресу і сучасності, які є визначальними – і яких ми зараз зрікаємося заради комплексів, прекраснодушності, боягузтва чи тупості. Як оті тупі йолопи, які у кожну річницю взяття Гранади стверджують, що Іспанія була б кращою, якби залишилася мусульманською.
А тим часом – о, чудо – найрадикальніші феміністки, такі схильні до глупств, мовчать про це, як повії (це не моє, це давня народна приказка) – чи як могили, що звучить не так по-мачистськи. Вони занадто зайняті нагальними речами, як-от заявами про те, що бджоли і кури також є самками, яких експлуатують, що Кеведо треба виключити зі шкільної програми за женоненависництво, що пісні Сабіни є мачистськими і це треба виправити, якщо він хоче, аби його і далі вважали лівим.
І ми продовжуємо в тому ж дусі. Викидаючи за борт сторіччя боротьби. Впускаючи через задні двері те, що вигнали – з кров’ю, розумом і самозреченням – через головний вхід. Здійснюючи самогубство, немов ідіоти.
Arturo Pérez-Reverte
Maestras con hiyab y otros disparates
XLSemanal 5.03.2017
Зреферувала Галина Грабовська
Залишити відповідь