Вартовий Нації: Тарас Салига (1942 – 2023)

Вартовий Нації: Тарас Салига (1942 – 2023)

26-го серпня ц. р. не стало Тараса Салиги… Цей мудрий, патріотичний, мужній, войовничий і водночас співчутливий за духом чоловік був одним із знакових творців сучасного Львова в сфері культури. Був невтомним літературним критиком та літературознавцем із широчезними засягами. Сміливим піонером національної дії в перші роки розвалу СРСР, коли імперія затріщала під тягарем об’єктивних процесів історії. Був мудрим організатором української філологічної науки у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де йому випало працювати багато років завідувачем кафедри української літератури та деканом філологічного факультету. Був відважним громадянином і публіцистом всеукраїнської ваги, раз у раз  виступаючи проти всіляких виявів українофобії, деструктивного космополітизму, пораженства, кирпогнучкошиєнківства.

Знак Тараса Салиги назавжди ліг на добу, в якій йому припало жити. Десятки й сотні творчих людей, з якими він працював як із товаришами по «ремеслу» –  в просторі літературознавства,  –  з якими здійснював громадянські чи культуротворчі кроки, назавжди запам’ятають його націленість на подвижництво, невгамовну працездатність та принципову відповідальність за національне самоствердження українства.

Тарас Салига прийшов в українську культуру в пору шістдесятництва. Молодий, романтичний критик-галичанин захопився тоді ідеями естетизму, які принесла в українське літературознавство ця пора долання совєтського бляшаного ідеологізму. Тривалий час працюючи в Львіському політехнічному інституті, де викладав українську мову, він зумів прокласти собі гарну стежину вдумливого літературного критика, неординарного інтерпретатора лірики. Протягом 1970 – 1980-х рр. вийшли кілька книжок Т.Салиги в цьому жанрі: «Право на себе», «У глибинах гармонії», «У спектрі поетичних жанрів» та ін. Так, львів’янин завоював собі визнання в усій Україні як яскравий представник нової генерації літературних критиків, тонкий інтерпретатор новаторських тенденцій в літературі. Саме Т.Салига «підсвітив» тоді багато таких талантів, на яких не хотіла звертати увагу совєтська офіційна літературна критика. Зокрема творчість Миколи Вінграновського та Петра Скунця.

У 1977 р. Т.Салига захистив кандидатську дисертацію на тему «Сучасна українська балада у взаємодіях з баладою російською і білоруською: (Проблеми типологічного розвитку)».Такий компаративний «розріз» був особливо цікавим, оскільки давав можливість розгорнути широку картину узагальнень про успіхи української лірики, показати її оригінальність та міжнародну вагу.

Разом із глибоким і майстерно вправним львівським літературним критиком Миколою Ільницьким Тарас Салига творив могутній «львівський тандем» в тогочасній критиці, регулярно виступаючи на сторінках львівського літературного журналу «Жовтень» і надаючи цьому виданню належного інтелектуалізму та культуротворчої ваги.

Коли прийшли перші роки перебудови в СРСР, Тарас Салига активно й сміливо включився в процеси «національного бунту»: підтримував кожну акцію опору тоталітарному режимові, яких тоді у Львові не бракувало, творчо увійшов на шпальти нелегальних видань, зокрема газети «Слово Просвіти», яка стала важливою трибуною плекання вільного культурного мислення українства. Там у кожному новому числі з’являлися його концептуальні статті про заборонених в СРСР українських письменників: Євгена Маланюка, Юрія Дараґана, Юрія Липу, Богдана Кравціва, Олексу Стефановича та багатьох інших. На той час це було особливо відважно, оскільки в офіційній науці ще боялися навіть згадувати ці імена.

У 1991 р. на творчість Т. Салиги звернуло увагу нове керівництво Львівського університету, зокрема ректор Іван Вакарчук, і запросило його очолити кафедру української літератури, котру він очолював до 2021 р. За кілька років Т. Салига розгорнув на кафедрі правдиву якісну й масштабну наукову працю: згуртував людей, націлив на важливі теми, стимулював до активного публікаторства. Сам реалізував низку цікавих і плідних проектів: видав антологію «Стрілецька Голгофа», антологію релігійної поезії «Слово Благовісту», вибрані твори Є. Маланюка, Б. Кравціва, Г. Лужницького, Р. Купчинського, які стали подіями для української культури.

У перші роки Т. Салига став ідейним побратимом і добрим другом легендарного професора Івана Денисюка  у відстоюванні націотворчої лінії університету в гуманітарній сфері.

Упродовж 1990-х рр. Т. Салига запросив на кафедру української літератури відомих у Львові літературознавців: Миколу Ільницького, Любомира Сеника (чільного активіста громадсько-політичних процесів у Львові на межі 1980 – 1990-х рр.), Богдану Крису, які незабаром принесли своїми публікаціями та ініціативами визнання кафедрі в масштабах України.

У 1992 р. Т.Салига став доктором філософії Українського вільного університету (Мюнхен), де довший час і викладав, а в 1996 р. захистив докторську дисертацію на тему «Стильова диференціація в західноукраїнському та українському еміграційному поетичному процесі міжвоєнного періоду (1914 – 1941 рр.)». Під його прямим науковим керівництвом, а також завдяки непрямим заохоченням захистили кандидатські (а згодом і докторські) дисертації молоді талановиті науковці з цілої України, які невдовзі потужно утвердилися в літературознавстві: Микола Крупач, Володимир Микитюк, Ірина Роздольська (Яремчук), Роман Голод, Ярослав Гарасим, Святослав Пилипчук, Петро Іванишин, Тарас Пастух, Андрій Печарський, Богдан Пастух та ін.

У 1998 р. з ініціативи Т. Салиги кафедрі української літератури ЛНУ ім. І.Франка було присвоєно ім’я видатного літературознавця, який багато років трудився на цій кафедрі, академіка Михайла Возняка. У 1995 р. він став деканом філологічного факультету ЛНУ ім. І.Франка і взявся за розбудову цього факультету, створивши чимало нових кафедр і один новий факультет (Культури та мистецтв). За короткий час на факультеті активно запрацювали спецради із захисту кандидатських і докторських дисертацій. Т.Салига, як невтомний організатор української не за формою, а за змістом і духом науки, ініціював і блискуче провів сотні наукових заходів – міжнародних та всеукраїнських конференцій, конгресів, презентацій, семінарів, круглих столів та ін. Сьогодні філологічний факультет є одним із провідних та значущих в університеті, правдивою гордістю вітчизняної науки.

Виявляючи творчу активність, Тарас Салига заслужено став членом редколегій низки важливих видань: львівських журналів «Дзвін» і «Українське літературознавство», київських – «Дивослово», «Київ», «Слово і час», «Урок української», а також – «Наукові обрії» (Івано-Франківськ), «Наукові записи ВДУ» (Луцьк), «Вісниківство» і «Нагуєвицькі читання» (Дрогобич) та ін. Його діяльність була винагороджена званнями Заслужений діяч науки і техніки, Лицар «Ордена князя Ярослава Мудрого», Заслужений професор Львівського національного університету ім. І.Франка (2016). Упродовж багатьох літ він був членом правління Спілки письменників України (Львівська філія) та дійсним членом НТШ. Тарс Юрійович був лауреатом премії в галузі літературної критики ім. О.Білецького, премії фонду митрополита Андрея Шептицького, був нагороджений Знаком МОН «Петро Могила» та орденом ІІІ ступеня «За заслуги».

Своїми збірниками статей та монографіями 1990 – 2000-х рр., як то «Продовження» «Високе світло», «Імператив», «Вокатив», «Відлитий у строфи час», «Вогнем пречистим», «Екслібриси Евтерпи», «Воздвиження храму», «І той вогонь, що не згаса…: Маланюкознавчі студії» та ін., Т. Салига фактично започаткував комплексне й поглиблене вивчення феномену вісниківства, тобто художньої творчості письменників-націоналістів, які гуртувалися довкола знаменитих журналів за редакцією Дмитра Донцова «Літературно-науковий вістник» і «Вістник». У співпраці із ужгородським видавництвом «Ґражда» літературознавець видав вибрані твори В. Лесича, В. Хмелюка, М. Дяченка, чудову монографію «Петро Скунць: Всесвіт, гори і він».

Тарас Салига мав те, чого так часто бракує українській інтелігенції: відвагу відкрито боротися з антиукраїнським провокаторством, космополітичною підступністю, безпардонним цинізмом в науці, особливо у сферах шевченкознавства і франкознавства. Саме його ідейно вивірені виступи проти фальшивих маніпуляторів та фальсифікаторів науки стали зразком цієї боротьби: аргументованої, концептуальної, сміливої. Це велика полемічна школа для українства. Школа Тараса Салиги.

Не любив профанаторів і «патентованих патріотів» (І.Франко), які люблять п’ялити на себе вишиванки й пустомелити про патріотизм, але не залишають після себе жодної конкретної націотворчої справи. Бачив у цьому гріх проти Правди і Нації.

Україна прощається зі своїм Великим Сином, з Вартовим Нації. Львів прощається з одним із тих, хто творив інтелектуальну атмосферу цього прекрасного міста, хто мурував перші міцні блоки в його новочасній культурі. Філологічна громада всієї України прощається із яскравим представником постшістдесятництва в літературній критиці та організатора новітнього літературознавства.

У час кривавої московсько-української війни наша нація втратила потужного Воїна на культурному фронті. Тим більша відповідальність лягає на плечі кожного справжнього українського інтелігента.

Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям, учням і колегам Тараса Юрійовича.

Хай спочиває з Богом!

Кафедра української літератури та теорії літератури

ДДПУ ім. І.Франка

Вартовий Нації: Тарас Салига (1942 – 2023)