Український сором

Автор: . 29 Гру 2019 в 22:23

Галина Пагутяк

 

Український сором

 

Завершуємо цей рік з глибоким почуттям сорому. Не за себе, а за все содіяне на наших очах, тридцятирічний підсумок постколоніальності, коли тепер вистрелили всі повішені на стінах рушниці,як петарди на Новий рік. Соромно за владу, яка є суцільною  ганьбою  на цілий світ,зміїним клубком московських холуїв. За те, що в нашій країні, як у тій лірницькій пісні: Нема в світі правди,правди не заськати,бо тепер неправда стала панувати. При владі нема жодного патріота і бути не може.

Крах правосуддя досягнув апогею. Конституція схожа на драну латану сорочку, яка годиться,щоб нею мити підлогу.

Лицемірна брехня стала цинічною брехнею. Опозиційних ЗМІ практично не існує, а ті, що трохи опираються,невдовзі замовкнуть. Лишається купка незалежних журналістів і активістів, які можуть працювати лише в соцмережах – останній барикаді.

Під прикриттям ліберальних реформ демонтують національну освіту,щоб новому поколінню було байдуже до України. Фактично,це вже сталося. «Ця країна» – називають вони Україну і»валять» звідси. Для них українські мова,  історія, культура – це атавізм, порожнє слово.

Русифікація лізе з усіх щілин,але найбільша ганьба, коли за кордоном презентує наш народ українофобське бидло, якому не соромно.

Отже, нам соромно за тих, кому не соромно. Не знати державної мови,  насміхатись над державними символами, мріяти про гастролі й книги в державі,з якою ми воюємо.

Все це плоди гуманітарної політики,яка велась усі ці 30  років. Була б вона хоч трішечки проукраїнською, у нас би не відібрали Крим і не зруйнували Донбас.У нас би була одна Україна, а не Адєсса, Запарожьє та інші кандидати на воссоєдіненіє с братськім народом. Сепаратисти сиділи би як миші під віником, а не швендяли по львівських кнайпах і давали на чай запобігливій обслузі.

Соромно за знищені культурні пам’ятки, зачинені бібліотеки, школи, але найбільший сором – це гниль,якою вражений дух, що перетворив патріотів з бойових коней на мулів, биків на волів, чоловіків на боягузів,  а жінок на тупих курок незалежно  від освіти й статків. »Скарби душі поганьблені навіки», – писав у 17 ст  поет Андреас Гріфіус про Тридцятилітню війну. У нас своя Тридцятилітня війна, яка закінчиться руїною.

Соромно, що всі ці роки шельмували людей, які називали чорне чорним, потворне потворним, а тепер гукають: Рятуйте! Де ви? Чому не спалюєте себе? Чому не  оголошуєте атентат зрадникам? Чому не віддаєте своє життя за Україну? Кому ж як не вам страждати за неї? А тому, що в своєму жлобстві ви їх не пускали далі порогу всі ці тридцять років,обираючи тих, хто роздавав гречку і цукор, або пару гривень, вважаючи маргіналами і непрохідними. Тому що націоналістів ви боялись більше Путіна,от вони й перевелися.

Але це добре. Маски скинуті,карнавал закінчився, настав момент істини,печальної,гіркої, але цілющої. Скільки б тієї України не лишилося, але за неї не буде соромно.

http://pahutyak.com/

Рубрики: Одним словом | Події та коментарі