Українське питання на сторінках журналу “Ab imperio”

Автор: . 27 Лип 2020 в 19:11

Оксана Микитюк

Українське питання на сторінках журналу “Ab imperio”

Україна здобула незалежність 1991 року, проте Росія і досі не мислить свого політичного життя без України, що потверджує теперішня російсько-українська війна (2014–2020 рр.(?)) та постійне втручання в український інформаційний простір, що засвідчує журнал російський “товстий” журнал “Ab imperio”. Це один із найавторитетніших російськомовних політологічних журналів на постсовєтському просторі. Він видається спільними зусиллями американських та російських редакторів, відтак про місцеперебування його редакції зазначено, що це Нью-Йорк і Казань. Ідеологічно видання позиціонується як ліберальне, тож воно вигідно відрізняється від більшості російськомовного політологічного «продукту» значною дозою об’єктивності, різнобічності в аналізі міжнародних подій, незалежності, врешті. Тематична програма журналу налаштована на широке висвітлення суспільно-політичних тенденцій на постосвєтському просторі, тому в ньому раз у раз з’являються статті про життя в країнах СНД. Одна з дописувачів цього видання зазначає, що кількість статей про Україну нагадують снігову лавину, що невпинно зростає [Бережная, с. 173]. Вартими уваги та спростування є численні тези, наприклад, автори “Ab imperio” цитують та розвивають позицію Т. Мартіна, який вважає, що впродовж 1920–1930-х років імперія СРСР щодо України провадила “політику позитивної дискримінації”, або “позитивної дії” [Мельникова, с. 209). Ще одна ідея (попри інші думки) полягає в тому, що політика в українському питанні буланедостатньо репресивною та послідовною” або її не поєднали зі “стратегіями позитивного стимулювання” [Вульпиус, с. 193]. Відразу питання, чи дискримінація може бути позитивною? Виглядає на оксиморон (про що буде далі). Однак щодо цієї “позитивної дискримінації” варто відразу нагадати принаймні мовні факти, які зовсім не є позитивними, наприклад, нівелювання соборного українського правопису, впровадження асиміляційної сталінсько-постишівської системи письма, заборону численних слів, зокрема, термінологічні бюлетені впродовж 1933–1935 рр. забрали з українського фонду 14,5 тис. слів, себто українська мова цілковито втратила лексико-граматичну самобутність (про політичні фактори: голодомор, переселення тощо буде далі).

Прикметно, що пояснюючи свої дослідження, редактори “Ab imperio” визначають Україну як аморфну категорію”, бо “кордони «українськости» дуже довго залишалися невизначеними”. Цитую: “Не тільки «Східна Європа», а й «Сибір» (і навіть «Україна») були рухливими і аморфними категоріями” [Что такое, с. 223]. Натомість, на думку редакторів, у Російській імперії (чи СРСР) не відбулося ідеологічних та політичних змін, тому цю територію вони подають як однопланове поняття. Порівняймо, що говорить велетень світової науки Митрополит Іларіон щодо території українців: “Українська земля, як доводять археологічні розкопки, була заселена ще з часів палеоліту, цебто старшої кам’яної доби. Київ постав ще з початком людського життя на Дніпрових пагірках” [Огієнко, с. 58].

 “Ab imperio” виходить 4 номери щорічно. Попри статус міжнародного журналу постійно актуалізованою є саме Росія. Державоцентричність та велич цієї країни відтворююють численні статті, подані крізь призму тематичних домінант, приміром, “Націоналізм і лібералізм” (2000 р., № 3-4); “Етнос і нація” (2001 р., № 3), “Націоналізм і релігія” (2002 р., № 2), “Пошук центру: російський націоналізм” (2003 р., № 3); “Історична пам’ять і національна парадигма” (2004 р., № 3), “Політика мови і мовна політика імперії та нації” (2005 р., № 2). Прикметно, що номери також обрамлює велична тематика року, у 2003 році – “Грані і кордони імперії”, у 2004 – “Археологія пам’яті імперії та нації”, у 2005 – “Мови самоопису імперії та багатонаціональної держави”. Усе, що фокусує в собі журнал, підтверджує текст російського славню, який практично не змінено до сьогодні і який утверджує “вєлікій і могучій Совєтскій Союз”.

Просто захоплення викликає і обсяг журналу! Нам би повчитися так вміти шанувати своє і так послідовно втілювати свою ідеологію в життя. Зрештою, назву журналу також претендує на особливу увагу, бо звеличенню підлягає імперія. Щодо назви журналу, то за Вікіпедією: “Ab іmperio – міжнародний науковий журнал присвячений дослідженню націоналізму, колоніалізму та нової імперської історії” [Ab imperio]. Редакція щоквартальника вважає, що на сьогодні актуально розробляти конкретні дослідницькі напрями: границі і пограниччя, імперські еліти, порівняльну історію імперій. Крім того, відзначено, що “зростає семантична інфляція поняття імперія і стає особливо необхідним критичний аналіз змісту, який вкладають численні представники імперських досліджень в це слово” [От редакции, с. 15].

Про те, що розуміння поняття імперії вкрай контроверсійне, свідчать неодноразові пояснення поданої лексеми від самих редакторів: “Ми запропонували скористатися автентичним самоназвою – «імперія». Однак ми постійно наголошуємо, що вживаємо це поняття як категорію аналізу, поступово уточнюючи її значення в ході інтенсивного наукового пошуку і діалогу” [Что такое, с. 228]. Автори потверджують погляд, що складно говорити про історичну історію імперії, яка б утворювалася автономно від історії національних держав. У свою чергу, політична історія національних держав природнім чином включає сюжети, пов’язані з формуванням національних рухів і національної самосвідомости в рамках імперії [Политическая история, с. 89]. Впадає у вічі, що “редактори AI – фахівці з історії Росії, журнал присвячений історії Російської імперії та СРСР” (про міжнародні місії десь забуто – О. М.), а серед пріоритетних місій журналу – “розвиток проблематики нової імперської історії” [Что такое, с. 229], таким чином, імперія і далі існує. Десь виринає думка, що для них цікава й інша історія, навіть у певних випадках визнають “кошмаром етнічні чистки XX століття”, проте суть згубної глобалізації а la russe подано так: “Імперія-всюди, і все тепер-імперія” [Что такое. с. 232].

Автори журналу також пропонують поєднання стрижневих аналітичних понять щодо імперії та формування певної теорії імперії. Власне, цей погляд викликає подив, бо однозначні речі не потрібно би було пояснювати, проте в текстах авторів маємо і такі тези: “історія слова «імперія» не є історією імперії” [Friendly Fire, с. 332], “можна розглядати опис імперій Марка Бейсінджера «як сукупність претензій, практик і репутацій, а не як сутність речей»”, але відразу постає питання: “Де різниця між імперією та неімперією?” [Friendly Fire, с. 346]. Важливою є й позиція, яку редактори “Ab imperio” пояснюють як “своєрідний ревізіонізм, який прагне переосмислити увагу соціальних наук на імперію як спосіб уникнути сильно критикованої основної розповіді про національну державу та всебічного дискурсу сучасного націоналізму” [From the Editors, с. 18]. Про те, що імперія існувала за часів не лише СРСР, а й після його розраду, свідчать наявність в “Літєратурной газєте” статті російського публіциста Г. Лісічкіна з назвою “Россію істощаєт імперський вірус”, де автор пише про імперську ідею, імперське мислення, про імперську ідентичність та доходить до висновку про втрату російської ідентичності [Даниленко, c. 249]. Та й вихід книжки проф. Е. Томпсон “Трубадури імперії” черговий раз засвідчує, що імперія існує не лише в уявленні совєтського та постсовєтського простору, а й в американських дослідженнях, що з’ясовують впливи російського колоніялізму.

Отже, наповнення журналу визначає стрижневе слово імперія. Оскільки вічними афоризмами є слова Конфуція: “Якщо речі мають неправильні імена – слова не мають змісту, а якщо слова не мають змісту – то справи не змінюються”, тому доречно за лексикографічними джерелами зрозуміти тлумачення самої лексеми імперія. Сучасні праці щодо поняття імперія подають численні трактування. Наприклад, Ч. Джонс (Кембриджський університет) імперію визначає як “велику групу країн, сформовану внаслідок колонізації або завоювання” [Короткий оксфордський, с. 264], тож і Україна потрапила в імперське оточення як підневільна країна, ментальне та територіяльне завоювання якої відбулося внаслідок численних репресій, розстрілів письменників, організованого голодомору як геноциду українців, через політику переселення українців на неукраїнські території, знищення української мовної системи, повної інформаційної окупації та низку інших типів плюндрування українського етносу, що до сьогодні призводить до мовних проблем в самостійній Україні.

Енциклопедії зазначають, що імперія – це монархічна держава, на чолі якої є імператор. Принагідно варто зазначити, що «Українська Радянська енциклопедія» подає, що “Росія стала імперією 1721, коли сенат і синод присвоїли Петрові І титул імператора” [УРЕ, с. 401]. «Большая совєтская енциклопедія» щодо імперії формулює аналогічне визначення, проте подає хронологічні межі: від Петра І і до “повалення монархії (1917)” [БСЕ, с. 161], таким чином, відсутній час існування Совєтського Союзу. Натомість редактори щоквартальника власне утверджують, що об’єкт їхнього вивчення саме час СРСР.

Сучасні українські словники чітко зараховують до імперії період СРСР. Наприклад, вражає за величиною реєстрова стаття імперія в «Енциклопедії Сучасної України» (автор С. В. Кульчицький), де серед ознак влади є “провадження політики розширення території та інкорпорації до свого складу слабших у військовому, економічному та культурному відношенні країн; політичне домінування в країні одного з етномів, який входить до складу її поліетнічного населення” та що надважливо: “одним з різновидів некласичної імперії – квазіімперії – був СРСР”, “Росія після завоювання Закавказзя і Середньої Азії стала колоніальною імперією, залишаючись водночас також імперією традиційного типу”, а зі середині ХVІІ ст. “західний вектор у подальшому розширенні імперських кордонів став пануючим” [Енциклопедії, с. 339–340]. Принагідно варто завважити, що лінгвістичний словник щодо імперії подає таке значення: “Велика монополія, що здійснює контроль над усією галуззю промисловості, якою-небудь діяльністю” [Cловник, с. 477]. Відповідно, численні визначення імперії переконують, що імперія, яка контролює і визначає українську політику і сьогодні активно процвітає, просто змінилася її назва.

Українське питання в журналі “Ab іmperio” увиразнено рубриками “Історія” та, звісно, найбільше українознавчих студій містить рубрика (під номером п’ять), яка називається: “Дослідження імперії та націоналізму або“Азбука націоналізму” (напр., Роджерс Брубейкер “Міфи та омани (рос. “заблуждєнія”) у вивченні націоналізму” (2002, № 2) та ін.).

Відтак від 2000 до 2019 року (це майже 20 років) я виявила 40 російськомовних та 22 статті англійськомовні, у котрих дописувачі невпинно з’ясовують суть української ідентичности, значення українознавчих дисциплін, пояснюють можливість існування націоналізму в Росії (й цілковито заперечують його в Україні) та розповідають про українську мову переважно з погляду імперської позиції Росії. До речі, це руйнування української ідентичности відбувається під патронатом українського історика Я. Грицака, який є одним з редакторів “Ab іmperio”. Також впадає у вічі, що, розглядаючи український націоналізм, українські праці з націоналізму (наприклад, Д. Донцова, В. Липинського, М. Сціборського, Ю. Липи та ін.) до аналізу не залучено взагалі.  Що ж, і такий підхід вартий уваги й аналізу.                                          

                    Література

Бережная Л. “Украинский треугольник” Степана Томашивського (1875–1930), или об особенностях “воображаемой географии” начали ХХ века // Ab imperio. № 4. 2007. С. 173–198.

Большая Советская Энциклопедия (в 30 т.) / Гл. ред. А. М. Прохоров. Изд. 3-е. Т. 10. Москва: Советская Энциклопедия. 1973. 592 с.

Вульпиус Р. Языковая политика в Российской империи и украинский перевод Библии (1860–1906) / Пер. с немецкого Э. Каплуновской // Ab imperio. № 2. 2005. С. 191–224.

Даниленко В. “Інтернаціоналізація” Радянської України (друга половина ХХ ст. С. 210–252 // http://history.org.ua/LiberUA/Book/k2/3_1.pdf

Донцов Д. Три роки відновленого “Л.-Н. Вістника // Донцов Д. Вибрані твори: в 10 т. Т. 2: Культурологічна та історіософська есеїстика (1911–1939 рр.) / Упоряд., передм., комент. О. Баган. Дрогобич: Відродження, 2012. С. 177–182.

Енциклопедії Сучасної України (Т. 1–20 (до літери М)). Т. 11. Київ: Національна академія наук України. Наукове товариство ім. Шевченка. Інститут енциклопедичних дослідень НАН України, 2011. 712 с.

Короткий оксфордський політичний словник / За ред. І. Макліна, А. Макмілана; пер. з англ.: В. Сидоров, Д. Таращук та ін. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2005. – 789 с. (The Concise Oxford Dictionary of Politics).

Мельникова Е. “Сближались народы края, представителем которого являюсь я”: краеведческое движение 1920–1930-х годов и советская национальная политика // Ab imperio. № 1. 2012. С. 209–240.

Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. Київ: Либідь, 1995. 296 с.

От редакции. Империя как “заявка”, нация как “резолюция”? Языки описания общности и различия в мультикультурной среде // Ab imperio. № 3. 2005. С. 11–15.

Политическая история империи – политическая история нации: на пути к синтетическому методу? Заочный круглый стол // Ab imperio. № 2. 2002. С. 89–132.

Словник української мови: в 20 т. / Науков. кер проекту В. А. Широков. Київ: Український мовно-інформаційний фонд, 2015. T. 6. 992 с

Українська радянська енциклопедія (в 17 т.) / Гол. ред. М. П. Бажан. Т. 5. Київ: Головна редакція української радянської енциклопедії. 1961. 560 с.

Что такое “новая имперская история”, откуда она взялась и к чему она идет? Беседа с редакторами журнала Ab Imperio Ильей Герасимовым и Мариной Могильнер. Беседовал Артем Смирнов // Логос. 2007. № 1 (58). С. 218–238. http://www.ruthenia.ru/logos/number/58/13.pdf

Ab imperio // https://uk.wikipedia.org/wiki/Ab_Imperio

Friendly Fire. A Critical. Review of the Imperial History of the Post-Soviet Space from an Analytic-Philosophical Point of View // Ab imperio. № 1. 2006. С. 329–352.

From the Editors (Gerasimov I., Glebov S, Kaplunovski A., Mogilner M., Semyonov A.). Historians’ Reflections on Prospects of Linguistic and Anthropological Turn in Study of Empire and Nationalism // Ab imperio. № 1. 2006. С. 17–22.

Рубрики: Націоналізм у культурі