У очікуванні епохи диктатур, або Слабким тут не місце

Василь Лаптійчук (політолог, Київ)

У очікуванні епохи диктатур,

або Слабким тут не місце

       За ознаками, демократії досягли свого апогею й, зосередившись на «дедалі повнішому задоволенні дедалі зростаючих потреб населення» (приблизна цитата з матеріалів з’їздів КПРС, промовивши яку, навіть не знаючи предмета, можна було отримати «трійку» на іспитові з «Історії КПРС другої половини ХХ століття»), уже незабаром почнуть одна за одною зникати десь так, як зникли й попередні суспільні формації людей. Якби не Російсько-українська війна, цей процес би тривав повільніше, проте зараз, на тлі кривавої загибелі народу, який, не виключено, й досі перебуваючи під враженням отієї цитати з матеріалів з’їздів КПРС, хотів приєднатися до «демократичної сім’ї» цивілізованих народів», які, насправді, тим і займаються, що «дедалі більше задовольняють дедалі зростаючи потреби населення», він шалено пришвидшується. Диявольський парадокс, але, чи то росіяни-тоталітаристи взяли на озброєння тезу демократів, чи то, навпаки, демократи змавпували в більшовиків, але врешті-решт росіяни, покпивши з «дедалі більшого задоволення населення», повернулися до звичайної прагматичної й ефективної з точки зору безпеки й оборони системи, а умовні європейці, передавши всю повноту владу виборцю й його «дедалі зростаючими потребами», геть занедбали питання не лише зовнішньої, але й внутрішньої безпеки. А дарма. Тепер одна бідна підсанкційна тоталітарна КНДР виробляє снарядів більше, ніж увесь вільний демократичний світ разом узятий. Крім того, якщо глянути на КНДР і РФ, виявляється, співпраця між автократіями набагато щиріша й ефективніша, ніж між демократіями.

       Навіть більше, член клубу автократів має право на створення й розвиток ЯЗ, а демократіям – зась! Якісь фатальні ознаки самогубства…

        Скрізь, де право вибору (гроші й зручності собі зараз, чи якась ефемерна безпека за мій рахунок десь колись) майбутнього суспільства дається індивідууму, як виглядає, нації занепадатимуть і ставатимуть донорами для інших. До головної задачі виборних урядів – задоволення безмежних матеріальних потреб «тупого фермера» чи обивателя, додався традиційний для демократій міграційний чинник. Він є фатальним для демократій. Долю одних (корінних) народів дедалі більше стали визначати представники інших континентів, культур, рас і звичаїв. Можливо, виживуть демократії в Скандинавії, де менше Азії й Африки, плюс традиційна оборонна культура й звичай виживати в тяжких кліматичних умовах (формується бійцівська вдача й здатність відмовитися від «дедалі більше зростаючих потреб»).

         Погодьтесь, дивно доручити вибір майбутнього якоїсь північної нації, що звикла виживати за найтяжчих і найнесприятливіших умов, вихідцю з жаркого континенту, предки якого мільйони років лежали під пальмою й чекали, доки «хавка» впаде сама. Але так вирішили демократії й закріпили це в міжнародному праві, яке щиро зобов’язалися виконувати. Під регіт автократів, які це МП використовують лише як один із засобів для ліквідації демократій (власне, захоплення тамтешніх природних і неприродних ресурсів).

Про щось запідозрили австралійці, які завбачливо максимально ускладнили міграційну політику, а тепер замовили десяток ядерних субмарин, аби зупиняти орди ще на далеких підступах світових океанів.

         У США на виборах через кілька десятків років відсоток мігрантів з Латинської Америки, Африки й Азії стане «понад 50%». Тобто, демократія в Північній Америці – приречена. Канада, що опиниться між штатами автократичного американського режиму, теж приречена, як Сувальський коридор між областями РФ. Сьогодні, таке враження, американці інтуїтивно відчувають, що «щось не так», і прагнуть збудувати автократію «білих людей» на випередження. Саме цим пояснюється рейтинг типового автократа (й пройдисвіта) Трампа. Руйнація Європейського Союзу зсередини угорцями, вихід на пряму лінії авторитаризму Словаччини, відповідні ознаки в Польщі… Не за горами ситуація, коли Білий дім не лише відмовить Україні в допомозі, але й вимагатиме від країн ЄС «почути» вимоги РФ щодо переформатування європейського геополітичного й безпекового простору, в цілому. На місті європейських націй, Південної Кореї й Японії, де розум і волю до свободи ще не замінили «тупі фермери», я б уже зараз готувався до військового протистояння не лише з РФ-КНДР-КНР…, але й враховував би те, що США, з високою долею вірогідності (рано чи пізно), стануть членом клубу диктаторів і допомагатимуть РФ й КНДР, а не ЄС чи «НАТО».

         Українці, обравши визначений і європейцями (щиро) і росіянами (брехливо) шлях до «дедалі повнішого задоволення дедалі зростаючих потреб населення», взагалі, вигадали свій «власний шлях»: вони, по-перше, оголосили про європейську щирість намірів; по-друге, пішли російським шляхом – всіх обманули; по-третє, на відміну від росіян, повністю занапастили сектор оборони й безпеки, чим привели власну націю до вірогідного завершення існування в межах власної держави. Причім, цікаво, що катастрофічного удару по армії й системі безпеки було завдано саме за президентства наскрізь демократичного (з українською специфікою, звісно) Віктора Ющенка.

          Українці проявили фатальну слабкість, повіривши в силу міжнародного права й усеньку систему гарантій безпеки включно з «запевненнями» в Будапешті, коли «за буси» віддали стратегічну й тактичну зброю та попиляли на металобрухт стратегічну авіацію. Вірити «на папері» іншим вічно воюючим за землю й ресурси націям – ознака або низького розвитку (розуму) або слабкості. Або промовиста демонстрація державотворчої неспроможності. Хтозна. Виглядає, що спроба українців побудови олігархічну й наскрізь злодійкувату державу під личиною облудної демократії зазнає логічного краху. Агресії на планеті Земля триватиме вічно, бо завжди залишатиметься бодай одна нація чи держава, яке може бути незадоволена існуючими кордонами.

          Гоголівський Тарас Бульба, на відміну від більшості козаків, не повірив «гарантіям» і «запевненням» гетьмана Потоцького, а козаки – повірили. Проте і Тарас і козаки стали жертвами «міжнародних відносин» (Бульба, який втратив обох синів, був спалений поляками на вогні). Пошук гарантій від сусідів і несусідів завжди неминуче призводив до розорення України й ліквідації їхньої державності. ЄС, де диктуватиме «тупий польський (угорський тощо) фермер», не допоможе, а лише приєднається до розподілу землі українців. НАТО, де незручності війни не погоджуються з «дедалі більшим задоволенням ростучих потреб», не воюватиме за Україну, навіть коли б та стала її членом. Перехід демократій до автократій лише прискорить низку воєн, метою яких буде захоплення територій і ресурсів на планеті. Але навіть на тлі таких невтішних прогнозів українці не втрачають дух і по-гоголівському тролять одне одного: «Усе буде Україна!». Може, знають щось більше.