Путін стає токсичним і для росіян

Василь Лаптійчук (політолог, Київ)

Путін стає токсичним і для росіян

           Якби Путін, як планував, переміг Україну, то став би святішим і першим серед правителів Московії – Росії за всі часи існування російського народу, який, щоправда, до 1917 називався по-іншому, до Петра І ще по-іншому, а до Середніх віків, взагалі, по-іншому. Але то таке. Путін, аби захопив Україну, став би популярнішим за боголюбського, грозного, петра й катерину разом узятих. Не склалося.

          Усе почалося з провального прогнозу від ГШ й ФСБ. Буквально, дебільні уявлення двох ключових відомств про перспективи російського бліцкригу в Україні блокували прогноз МЗС і СЗР РФ про те, як країни світу поставляться до війни, в разі, якщо вона триватиме довго. Зовнішні відомства готували заспокійливий для Кремля прогноз про реакцію країн Заходу, виходячи з директиви, що законну владу в Києві буде усунено «за три дні». І, хтозна, аби таки захопили столицю, може, їхні прогнози про реакцію Заходу й справдилися б.

          Але сталося, як сталося. І наслідки перетворення «бліцкригу» на тривалу й, можливо, уявно нескінченну війну тепер повною мірою відчує й усе суспільство держави-агресорки.

           Як на сьогодні, то в РФ кожні півроку має відбуватися нова хвиля мобілізації, яка пожиратиме 200-300 тисяч здорового працездатного населення. Дедалі більше міст і сіл зазнаватимуть ракетно-бомбових ударів. Економічно життя, однозначно, погіршилося, РФ очікує значна інфляція (грошова маса лише за перший рік війни збільшилася на 24%). Дипломати й спортсмени видворяються й витісняються з планетарного життя. «Еліта» стали невиїзною. Інтелігенція, яка ще щось думає, принижена суцільною брехнею в науці й суспільному житті і страхом іти на фронт. Олігархи – в шоці від того, як можна було перетворити масне розкішне життя без обмежень на втрату прибутків, арешт активів, табу на бізнес за кордоном і страх бути отруєним чи збитим за нелояльність до «карлика».

           Певною мірою виграли лише силовики, проте й вони, якщо зовсім не тупі, як і офіцери вермахту в 1943, уже повинні почати задаватися питанням: «Який дурень це все придумав, чому нас убивають, чому ми, замість взяття Києва і Львова, рік товчемося в Кліщівці? Зрозуміло, у військовій структурі та ще й під час війни за такі речі завжди відповідальна лише одна особа – «перший».

          Ситуація в РФ нагадую ситуацію в Німеччині, коли розпочала воєнну експансію на Захід, Схід, Північ і Південь. Там теж (німецький) народ радо вітав бліцкриги, окупацію інших держав, радів «пральним машинам» від синів і батьків із захоплених територій, «не помічав» таборів смерті, страждань на окупованих територіях і знищення міст і сіл. Аж поки «щось пішло не так».

Історики й публіцисти іноді називають замах на Гітлера 1944 року ледь не як антинацистський. Насправді, це зовсім не так. Вермахт і весь народ, за крихітними винятками, вітав війну, вітав перемоги і мріяв про владу й зиск на окупованих територіях. Але коли «пішло не так», вирішили це зупинити й змінити. Гітлер, так само, як тепер Путін, не міг зізнатися в тому, що він «дурак». Тож доки живий ініціатор і рушій першоідеї, війна продовжуватиметься за початковим планом. Для зміни ситуації слід фізично ліквідувати фюрера – без цього зміни стратегії не буде. Тобто, думаючі офіцери, фронтовики хотіли вбити Гітлера не з загальнолюдських і гуманістичних міркувань, а лише щоб оптимізувати бойові дії і, можливо, знайти якийсь компроміс із противниками щодо окупованих територій – закріпити перемогу в розумних межах.

            Російський вермахт зупинився, застряг і почав відповзати. Для Москви це ще не як 1943 для Берліна, але вже й не 1941. У Німеччині Гітлер був ще популярнішим і зробив для німецького народу незрівнянно більше, ніж Путін для росіян. Тобто, процес ліквідації кремлівського фюрера тамтешньою елітою, цілком вірогідно, запущено. Не вистачає лише кількох масштабних поразок російської армії в Україні.