Присілок, присілочок…
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 24 Лют 2018 в 0:01
Галина Пагутяк
Присілок, присілочок…
У школі нас посилали збирати каміння на колгоспному полі за рікою. Мене ще тоді здивувало,звідки там шматочки тиньку і цегли, але я навчена була нікого не питати. Дорослі сердились, коли діти питали щось про минуле. Їхнє минуле було сповнене болю і страху. Вже геть потім я побачила старі мапи,на яких зображено було квадратики будинків, може, з двадцять. То був присілок Хатки. Так я вперше познайомилась із цим словом ПРИСІЛОК. Якщо село уявити собі як планету,то супутниками будуть присілки. Самостійності вони не мали – в метричних книгах не позначені присілки, лише номери будинків. Тому я не знаю,де хто мешкав. Треба подивитись земельні кадастри. Те місце ніхто вже не називає Хатки. Там було колгоспне поле, потім городи. Ми теж мали там загін. Земля там неродюча і тепер все заростає самосійними кущами. Я пам’ятаю рівну, вигладжену землю і тепер розумію, що Хатки знесли бульдозерами і все зарівняли. У польських джерелах є назва присілку Вигоди. Мабуть, так називали Хатки. Чи може то якесь інше місце, бо в нас у селі ніхто за нього не чув.
Багна – другий присілок, що прилягав до лісу між Урожем та Нагуєвичами. Я пам’ятаю там яблуні, що не встигли здичавіти. У Багнах видобували руду і соляну ропу.Можливо, десь є навіть залишки печей,але місце там болотисте і небезпечне. Я знаю, що наш сусід Славко Гомзяк, вже покійний,звідти. Він собі побудував там мисливський будиночок. Його тягнуло туди все життя. У 1938 році там мешкало 20 людей. Гомзяки були родичами Івана Франка і він там бував у гостях.
Був у нас і хутір між Урожем і Винниками – Мости. Мені про нього розповів чоловік на прізвище Павлик, який там народився. Я вирішила сама знайти це місце. Довго ходила і натрапила на горбок, звідки з землі виглядали дверцята від печі. Бульдозер не міг усе розрівняти,просто нагорнув землі. Павлик поставив собі на старість хату,з якої видно Мости.Тепер він може щоранку дивитись, як над його хутором сходить сонце.
Ви певно знаєте, що у 50-і роки комуністична влада знищила хутори та присілки і планети втратили свої супутники. Зник цілий пласт селянського життя. Зник з буденного життя,але насправді продовжує існувати у назвах, документах,тільки ніхто це не намагається реконструювати,ніхто не хоче увійти в той тунель, в кінці якого сяє сонце,бавляться діти, ростуть сади і брязкають відра об цямриння криниць. Де трохи більше свободи і нема отієї лінійної одноманітної забудови і меж,за які сваряться.
Присілки як ті зірки, що давно згасли, але світло від них йтиме ще дуже довго. Доки існує світ. Є села, які знищили ще в 15 столітті татари, і люди туди не повернулись , а назви сіл досі сяють. Дивовижно.
Як би не намагались знищити історичну пам’ять чужинці, як би не намагались забути про минуле свої, насправді ніщо не зникає. Воно буде з нами говорити і навчати забутої мови, доки існує людство.Ота грудочка синього вапна як зріз стовбура дерева роду.Двічі на рік білили густо підсиненим вапном хати і коли мені десь трапиться побачити таку хатину, мене охоплює безмежна ніжність до людей, які там живуть.