ПОЛІТИЧНА ФУНКЦІЯ ВО “Тризуб” ім. С.Бандери

Автор: . 10 Січ 2017 в 0:01

ПОЛІТИЧНА ФУНКЦІЯ

ВО “Тризуб” ім. С.Бандери

 

Від часу свого створення в 1993 році наша Організація виконує доручені їй Організацією Українських Націоналістів три основні завдання: вишкільно-виховні, пропагандивні, націозахисні. Ці функції стали суттю “Тризуба”, визначили його структуру, характер, стиль суспільної поведінки. За десятиліття ми відпрацювали до оптимального рівня форми і методи діяльності в цих трьох напрямах, навчилися досягати максимальної ефективності виконання своїх завдань при мінімальних можливостях, нагромадили цінний досвід реалізації Організацією своїх націоналістичних обов’язків.

Така вузька функціональність була виправданою, оскільки, по-перше, відкривала можливість залучення до націоналістичної діяльності молодих людей певного характеру, які не вписувалися у склад створених ОУН інших структур громадського чи партійного типу; по-друге, повністю відповідала суті організації орденського типу; по-третє, компенсувала цю вузькофункціональність “Тризуба” ідейно-політичним керівництвом з боку Проводу ОУН і політичною практикою КУНу. “Тризуб” створювався як структурний підрозділ організованого націоналізму і до 1999 року був таким, діючи за нашою “теорією птаха”, головою якого виступав Провід ОУН, а крилами – партія КУН і наша Організація.

Однак із 1999 року загострилась криза в націоналістичному середовищі, викликана поразкою на виборах-98, політичною дезорієнтацією проводів ОУН і КУНу, фактичним виходом КУНу із підпорядкування Проводу ОУН, внутріорганізаційною гризнею в керівництві цих організацій, а головне – цілковитою відсутністю концепції національно-визвольної боротьби в умовах незалежності України. Звідси – маргіналізація діяльності організованого націоналізму, безпринципні блокування, орієнтація не на власні ідеї, а  на чужих політиків сумнівної репутації, боротьба за владу і впливи у проводах ОУН і КУНу. У цих умовах “Тризуб” залишився єдиною націоналістичною структурою, яка не включилася в цю метушню і продовжувала виконання своїх завдань.

Усі наші спроби привернути увагу провідних кадрів цих організацій до головного, стимулювати їх до випрацювання відповідної нашій ідеології політичної лінії, до оздоровлення ситуації в нашому середовищі шляхом чіткого розмежування функцій тощо були проігноровані. Послідовна націоналістична позиція “Тризуба”, наша відмова від участі в кон’юнктурних протистояннях, за якими виразно проглядалися впливи ворожих націоналізмові сил, – усе це викликало роздратування та підозри і спричинило поступове витіснення нашої Організації з цього середовища. А потім були безпідставні звинувачення, публічні відмежування від нас і навіть виклики міліції при наших спробах контакту з цими “чоловими діячами”…

Так “Тризуб” був поставлений перед фактом втрати хоча б видимості політичного керівництва з боку Проводу ОУН. Відтоді ми змушені були самі визначати свою політичну позицію,  напрям і характер своєї  суспільної діяльності. При цьому ми виходили з кількох принципових засад:

  1. “Тризуб” – організація націоналістична, а тому нашою визначальною метою залишається боротьба за державність нації та національне народовладдя, тобто – за УССД.
  2. “Тризуб” – організація орденського типу, яка десятилітньою практикою довела свою спроможність формувати і включати в боротьбу справді націоналістичні кадри, а тому ця її суть не може бути змінена за жодних умов, хоч які вигоди не обіцяло б нам перетворення в чисто громадсько-просвітницьку організацію (як ОУН(м)) чи в партію або розчинення в якомусь іншому об’єднанні.
  3. “Тризуб” – вузькофункціональна націоналістична організація, створена для виконання вишкільно-виховних, пропагандивних та націозахисних завдань, які ми повинні здійснювати й надалі, а в практичну політику втручатися саме через реалізацію цих функцій.  Робимо це передусім шляхом пропаганди і протиставлення ідейного комплексу нашої ідеології всім іншим при кожній нагоді і потребі (вибори, політичні кризи тощо) та через націозахисні дії (наприклад, проти “червоних”).
  4. “Тризуб” – організація ідейна, ми культивуємо у своєму середовищі і в суспільстві непереможну і конструктивну ідеологію українського націоналізму, у нас є ідейно вишколені і загартовані в боротьбі інтелектуально-творчі кадри, а тому ми зобов’язані виробляти на націоналістичних ідейно-світоглядових засадах нові концепції, моделі, програмні напрямні та пріоритети політичної реалізації нашої ідеології в сучасних умовах.
  5. “Тризуб” – організація бандерівська, а тому не може стояти осторонь доленосних для народу подій і процесів, передусім виборів. При цьому наша участь у них може не обмежуватися тільки пропагандивною і націозахисною діяльністю, але й виражатися у прямій чи опосередкованій підтримці окремих кандидатів, партій чи блоків. Однак це має здійснюватися тільки з принципових, ідейних позицій: коли ті, хто зацікавлений у нашій підтримці, приймають хоча б частково наші ідеї і допомагають нам у нашій націоналістичній діяльності по цілій Україні.

Ці засади, яких ми послідовно й неухильно дотримувалися всі ці роки, зберегли нашу Організацію від виродження і переродження, зробили її постійно активною й ефективною, закріпили за “Тризубом” авторитет єдиної зараз справді націоналістичної організації.

2003 рік поставив “Тризуб” перед новим випробуванням. Весняні “Круглі столи” у Львові з участю представників парламентських партій та презентації книжки “На розпутті велелюднім”, які ми провели в шести областях, переконливо довели: а) ідейно-політичну безконкурентність ідеології українського націоналізму; б) спроможність нашої Організації не тільки переконливо критикувати традиційну безідейну політику влади та зорієнтованої на осіб опозиції, виявлені, зокрема, на виборах-2002, але й в) пропонувати доленосні та привабливі для зростаючого національно-патріотичного табору ідеї національного державотворення.

Це привернуло до нас увагу українського політикуму і певної частини громади. Лідер партії Рух за єдність Богдан Бойко запропонував нам спільно створити національно-патріотичний блок на наших ідейних засадах. Перед нами вперше відкрилася можливість підняти нашу пропагандивну діяльність із громадського на вищий, політичний рівень; зробити українську національну ідею не тільки фактом, але й реальним фактором української політики; залучити до справи пропаганди ідей національного державотворення інші організації. Крім того, це на певний час давало нам хоч і мінімальне, але стабільне забезпечення для розбудови й активізації нашої Організації.

Відмовитись від таких пропозицій і перспектив – це означало б приректи єдину в Україні націоналістичну організацію на бездіяльне животіння, стати на шлях політичного сектантства, перетворитися в чергове “товариство для взаємного вшанування”.

Водночас це означає необхідність розширення сфери нашої діяльності новою функцією – політичною. Адже ми вперше вступили в політичне об’єднання як один із його фундаторів і активних учасників, до того ж мусимо виробити норми співіснування і правила взаємодії з ненаціоналістичними організаціями.

А для цього треба відповісти собі на кілька фундаментальних питань.

  1. Яка мета нашого вступу у блок “Рух за Націю”?

Політичний блок створюється для участі в президентських і парламентських виборах, точніше – для виборювання влади, а ще конкретніше – щоб здобути якомога більшу кількість  депутатських мандатів різного рівня для учасників блоку.

“Тризуб” такої мети ніколи не мав. І навіть коли в 1998 році ми дали дозвіл двом членам нашої Організації (Є.Філь, Є.Поважний) балотуватися як незалежні кандидати на виборах до Верховної Ради, то цілі були іншими: убезпечити їх від повторного арешту і використати передвиборчу кампанію для інтенсивної пропаганди наших ідей. До того ж обидва тимчасово призупинили своє членство у “Тризубі”, оскільки тоді Організація не була безпосереднім учасником боротьби за владу.

Зараз ситуація інша. А це означає, що в разі подолання блоком “Рух за Націю” трьохвідсоткового бар’єру “Тризубу” дістанеться певна кількість мандатів. Але чи є це визначальною метою нашої участі у блоці? Звичайно, ні.

Так, ми повинні зробити все можливе для перемоги блоку. Так, ми знаємо, як можна використати депутатські мандати для користі Справи. Але мотиви нашої діяльності як учасників блоку інші. Бо нам ідеться не про кілька мандатів, а передусім про наступне:

а) зробити українську національну ідею реальним і постійним фактором української політики;

б) підняти пропаганду наших ідей та ідеології на якісно новий, політичний рівень й охопити нею всі регіони України, усі стратуми українського суспільства;

в) дати можливість національно пробудженим  виборцям уперше проголосувати за державність української нації та національне народовладдя;

г) сконсолідувати під прапором української національної ідеї якомога більші сили  і включити їх у щоденну боротьбу за УССД.

д)  започаткувати політичну структуризацію українського політикуму і суспільства за ставленням до української національної ідеї – до ідеї створення української національної держави.

Оце і є справжні цілі нашого входження у блок “Рух за Націю”. А це означає, що наша мета не прагматично-політична (боротьба за мандати, владу, повноваження), а, як завжди, ідеологічно-пропагандивна (утвердження нашої ідеології в українській політиці). І те, що зараз вдалося поєднати боротьбу за владу з боротьбою за Україну – це заслуга не стільки наша (цю ідею ми виношували давно, але безуспішно), скільки Богдана Бойка, який втілив її в життя і зробив політичним фактом.

  1. Які функції “Тризуба” у блоці “Рух за Націю” і чи виконання цих функцій не перетворить нашу Організацію в об’єднання партійного типу?

По-перше, “Тризуб” – один із двох засновників блоку, що покладає на нас особливу відповідальність за його збереження й ефективну діяльність.

По-друге, обов’язки “Тризуба” як учасника блоку випливають із тих домовленостей із лідером блоку Богданом Бойком, які стали передумовами нашого входження в блок. А саме:

  • ми беремо на себе ідеологічне забезпечення діяльності блоку;
  • випрацьовуємо проект Програми блоку, передусім – його ідейно-програмові засади;
  • використовуємо всі свої можливості для пропаганди та популяризації –

а)  Програми блоку,

б) самого блоку “Рух за Націю” як єдиного національно-патріотичного об’єднання зі справді націоналістичною програмою,

в) його лідера як єдиного політика, що підняв прапор української національної ідеї і створив перше в Україні політичне об’єднання для її реалізації;

  • беремо участь у спільних агітаційно-пропагандивних заходах блоку.

Жодна з цих умов не суперечить орденській суті та функціям “Тризуба” як націоналістичної організації. Ми не пішли шляхом інших організацій, які вважають себе націоналістичними, але які завжди вступають в якісь чужі політичні об’єднання, жертвуючи при цьому своєю політичною метою та ідеологією і фактично розчиняючись у цих блоках. Так було з ОУН(м), яка пішла до Марчука, хоч ніяких націоналістичних ідей у його програмі не було й у згадці. Так було з СНПУ, КУН, ОУНр та іншими, проводи яких завели свої організації в безідейні блоки “Наша Україна” та БЮТ, а через них –  навіть під прапори “червоних”…

“Тризуб” імені Степана Бандери ніколи не приймав чужих ідей і програм, не розчинявся в безідейних чи, тим більше, у ворожих середовищах.

Навпаки, у блок “Рух за Націю” ми принесли наш, націоналістичний ідейно-програмовий комплекс, що стало нашим найбільшим і визначальним внеском у створення і діяльність цього об’єднання.

Отже, пропагуючи Програму блоку “Рух за Націю”, ми пропагуємо власний витвір, власні, націоналістичні ідеї та засади.

Пропагуючи блок “Рух за Націю”, ми пропагуємо перше в Україні політичне об’єднання, мета якого – реалізація української національної ідеї, об’єднання політичних сил не на кон’юнктурній, а на ідейній основі.

Популяризуючи лідера блоку Богдана Бойка, ми пропагуємо першого українського політика, який а) підняв прапор української національної ідеї; б) поєднав боротьбу за владу з боротьбою за українську національну державу та національне народовладдя; в) випрацював методику консолідації різних національно-патріотичних організацій для боротьби за спільну загальнонаціональну Справу; г) створив із них дієвий блок із конкретною програмою реалізації української національної ідеї у процесі державотворення.

Усе це цілком вписується у властиві і звичні для нас ідейні параметри і функції, а тому ніяк не зачіпає і не деформує саму сутність “Тризуба”.

  1. Якими мають бути стосунки нашої націоналістичної організації з іншими учасниками блоку?

Звичайно, товариськими. Адже ці люди прийняли нашу ідею, нашу програму, яка стала програмою блоку, прийняли наше товариство – у той час, коли від нас відмежувалися наші колишні побратими по націоналістичному середовищу.

Ми домовилися не втручатися у внутрішні справи кожної з організацій – учасниць блоку. Не йдеться нам також і про те, щоб зробити ці організації націоналістичними, бандерівськими. Це не наша мета, таке в принципі неможливе, до того ж такі намагання тільки породжували б конфлікти в об’єднанні. Для нас важливе інше, головне: ці організації включилися через наш блок у боротьбу за справді доленосну для народу Справу – за УССД. Бо, як учив С.Бандера, для нас, націоналістів, важливо самим зробити для цього якнайбільше, водночас залучаючи до цього якомога ширші маси. Що й робимо.

Крім того, мусимо враховувати, що і партія Рух за єдність, й УНА-УНСО, і ТВУН – це організації, членство яких звикло діяти в партійному середовищі, за партійною методикою, виходячи з партійно-протестного способу мислення, для якого звична передусім боротьба ПРОТИ. Ми ж привчені мислити передусім у категоріях боротьби ЗА. То ж виникнення “ножиць”, відмінностей і розходжень в ідейно-політичній спрямованості наших організацій – природне явище, кожен такий випадок не повинен ставати для нас несподіванкою чи породжувати конфлікт.

Така наша реакція неприйняття була виправдана у стосунках із КУНом, який декларував однакові з нами націоналістичні засади, але провід якого діяв “з точністю до навпаки”. Тут же маємо справу з ненаціоналістичними об’єднаннями. Тому потрібні не обурення і нетерпимість, а витримка, такт, ідейна послідовність, щоб переконати наших партнерів у тому, що для нашого блоку природною і найбільш перспективною є саме боротьба ЗА, а не якісь банальні розвінчання, поверхові викриття, традиційні компромати  чи просто примітивна лайка на адресу влади або лідерів інших середовищ, тим більше тих, членство яких складають люди національно-патріотичної спрямованості.

Вимагати, отже, від наших партнерів, щоб вони були іншими, діяли по-іншому, писали інакше, думали по-нашому, – це марна і шкідлива для спільної Справи метода.

Але ми вправі і повинні вимагати від наших соратників по блоку наступного:

  • щоб вони організували належне засвоєння Програми блоку “Рух за Націю” у своїх організаціях;
  • щоб вони проявляли максимум активності у пропаганді Програми блоку, її доленосних для нації ідей;
  • щоб у своїй публічній діяльності вони пропагували не тільки свої організації (що природно), але й блок “Рух за Націю”, його ідейно-програмову винятковість у сучасній українській політиці;
  • щоб кожна з цих організацій популяризувала особу лідера блоку “Рух за Націю” Богдана Бойка, але не з кон’юнктурно-холуйських, а саме з ідейних позицій, розкриваючи історичну значимість започаткованого ним через створення нашого блоку;
  • щоб кожна організація пам’ятала про свою відповідальність перед усіма учасниками і не допускала дій, які компрометують інших, блок у цілому: те, що кожна з наших організацій могла дозволити собі, діючи окремо, не завжди допустиме за умов колективної співпраці.

Завжди, коли йдеться про консолідацію і взаємодію сутнісно різних організацій, на перший план виступають такі джерела можливих конфліктів: мета об’єднання, його засади, лідерство в ньому і спосіб вирішення внутрішніх  проблемних ситуацій.

З цього погляду ситуація в блоці “Рух за Націю” виглядає доволі оптимістично.

У нас спільна мета – боротьба за УССД. І те, що для інших учасників блоку дуже важливо здобути депутатські мандати, не суперечить цій меті. Наше завдання – переконувати їх, що домінантною має бути тільки перша мета і що досягти другої можна тільки шляхом якнайширшого розгортання боротьби за першу. За інших умов із мрією про мандати їм доведеться розпрощатися.

Наш блок заснований не на кон’юнктурних, а на ідейних засадах, прийнятих усіма учасниками об’єднання, які усвідомлюють, що в їхніх інтересах – реалізовувати ці ідеї, пропагуючи Програму блоку. Отже, тут немає принципових і руйнівних розходжень типу “ідея чи інтерес?”

Немає в нас і боротьби за лідерство у блоці: Богдан Бойко – єдиний і безальтернативний лідер, в утвердженні та політичних успіхах якого зацікавлені всі учасники. Своєю чергою, він – чи не найбільш зацікавлений у перемозі блоку, бо з цим пов’язані ще і його утвердження як політика, і матеріальні зобов’язання, тоді як перед жодним із нас ці проблеми не стоять. Джерелом конфліктів тут може бути тільки традиційна боротьба за вплив на лідера. У нашому випадку  найкращий аргумент – якомога вагоміший внесок у спільну справу: слухають того, хто забезпечує успіх усіх.

Залишається, отже, спосіб вирішення внутрішніх проблемних ситуацій як можливе джерело конфліктів. Практика показує, що оптимальною для нас є наступна методика:

  1. Зіткнувшись із фактом недопустимих, із нашої точки зору, дій з боку іншої організації-учасниці блоку чи її членства, член “Тризуба” повинен довести його до відома керівництва нашої Організації, а не самому вирішувати проблему, до того ж вибраним ним самим методом.
  2. Усі подібні непорозуміння слід виясняти і розв’язувати тільки на рівні лідерів організацій.
  3. Усі конфлікти між “Тризубом” та якоюсь іншою організацією треба намагатися вирішити на рівні керівництва організацій, а коли це не вдається і може стати проблемою для блоку, то необхідно залучати до цієї справи лідера блоку.

Усякий інший спосіб вирішення внутрішніх конфліктів у блоці – шкідливий і згубний, а тому – недопустимий.

І не треба жахатися, що кожне ненаціоналістичне висловлювання чи якась окрема непродумана дія когось із учасників блоку відразу скомпрометує “Тризуб” чи навіть націоналізм у цілому. Нічого такого не станеться: і не таке бувало…. Просто стане ясно, що той учасник блоку, що допустився такого, – таки не націоналіст. І що перебувати у блоці з націоналістичною програмою і бути націоналістом – різні речі. І що ніякого відступу цієї людини чи організації від націоналізму в їхніх словах чи вчинках насправді немає, бо щоб відступити від націоналізму – треба передусім бути націоналістом, а цей чоловік не відступав від націоналізму, бо навіть не знає, що це таке…

А як же бути з нашим обов’язком безкомпромісно відстоювати націоналізм завжди, скрізь і в усьому? Дуже просто: беззастережно виконувати цей обов’язок. І політична функція “Тризуба” зовсім не сковує нас у цьому. Треба тільки усвідомлювати різницю між ворогами нашої ідеології і тими, хто не знає її. Тим більше, коли ці люди прийняли наші ідеї, програму, стали нашими соратниками у спільній боротьбі. Застосовувати тут однакові методи реагування – це було б не ідейною принциповістю, а сектантською глупотою.

І ще: спосіб вирішення конфлікту не повинен породжувати новий і ще більший конфлікт.  Це – шлях до знищення спільної Справи, яка належить не нам, яку ми зобов’язані здійснювати, але якою не маємо права розпоряджатися чи жертвувати на власний розсуд. Інтереси нації вищі від інтересів організації.

 

Та все ж вступ  у блок і можливості, які це перед нами відкрило, спонукають нас до того, щоб утвердити в практиці “Тризуба”  політичну функцію як окремий вид організаційної  діяльності. Тут є три новації, які маємо освоювати, до яких слід звикати і які треба вчитися здійснювати.

Новація перша: Діяння в блоці.

Вище вже йшлося про необхідність і значимість створення блоку “Рух за Націю”, про наше місце і завдання в ньому. Зараз мова про інше.

До входження в блок “Тризуб” із 1999 року діяв самостійно, керуючись тільки нашою ідеологією, вченням та прикладом наших попередників і власним баченням політичної ситуації в Україні. Ми не виборювали собі влади, а тому ніхто не вбачав у нас конкурентів. Це давало нам вигідну позицію у контактах як із владою, так і з опозицією. Так ми здобули собі власне ім’я і навіть повагу, але – не соратників (досить згадати безуспішні спроби консолідації націоналістичних сил у 2002-2003 роках). Але нас це ніколи не зупиняло – ми звикли діяти в автономному режимі. І навіть коли в 2001 році, під час касетного скандалу і масових протистоянь влади та опозиції, треба було заявити про інший, український, націоналістичний Третій шлях боротьби, ми, нітрохи не вагаючись, виступили самі. Адже про перемогу в тодішніх умовах масового політичного психозу нічого було й думати, а засвідчити нашу, націоналістичну позицію, навіть умившись кров’ю, ми могли (і змогли!) ресурсами самого “Тризуба”. Аналогічно діяли ми і на виборах –  у 1999 та 2002 роках.

Сила нашої Організації завжди була в тому, що вже понад десять років ми з честю  уособлюємо славне минуле і неминуче майбутнє України. Це надихало і додавало стійкості навіть тоді, коли проти нас, здавалося, був увесь світ.

Входження у блок не знімає з нас відповідальності за збереження цієї традиції, не виключає її продовження, але певним чином ускладнює її повсякденну реалізацію.

Так, перебування “Тризуба” у блоці “Рух за Націю” нічим не обмежує нашу пропагандивну діяльність, бо вона корисна для ідейно-політичного самоутвердження блоку. Але, по-перше, воно позбавляє нас звичного і сильного аргументу з пропагандивного арсеналу ОУН, а саме: тепер ми не можемо заявляти “Ми не йдемо до влади”, щоб цим підкреслити нашу об’єктивність в оцінці політичних сил чи в  утвердженні нашої ідеології та ідейно-програмових засад. По-друге, ми тепер виступаємо в числі  тих, що виборюють собі владу, тобто ставимо себе в позицію конкуренції, а не, як досі, у позицію фактора консолідації. А в політиці до слів конкурента мало хто ставиться з довірою, і найбільш яскраві приклади цьому – марні заклики В.Чорновола до інших партій сконсолідуватися навколо Руху, а Голови КУНу Слави Стецько – об’єднатися довкола КУНу. Не дивина, що частина нашого провідного членства з ностальгією згадує час нашої політичної самотності.

Але насправді ніяких пропагандивних втрат від нашого вступу в блок ми не понесли. І згадана ностальгія виникає тільки внаслідок переходу від звичного до незвичного, нового статусу Організації. Просто треба навчитися використовувати нові аргументи, які дає нам уже сам факт створення блоку “Рух за Націю” і нашого входження в нього:

  1. Ми вступили у блок не для того, щоб здобути кілька мандатів, а для того, щоб через нього розпропагувати нашу програму національного державотворення. Було б дивно, якщо б ми, створивши цю програму, відмовилися самі її пропагувати і довірили це іншим, навіть не націоналістичним об’єднанням. Наша “вина” не в тому, що ми вступили у блок, а в тому, що ми першими в Україні створили таку програму.
  2. Блок Богдана Бойка був би створений і без нас, але тоді він мав би зовсім іншу політичну платформу. Із “Тризубом” та його програмою блок став національно-патріотичним і зробив українську національну ідею реальним фактором предметної політики. Без блоку сам “Тризуб” підняти ідею національного державотворення до такого рівня не зміг би.
  3. Сам по собі “Тризуб”, враховуючи його чисельність, пропагандивні можливості і суспільний вплив, нікому не був конкурентом. Не є він конкурентом партіям і зараз, бо діє не на засадах конкуренції, коли якась організація намагається використати свою перевагу над іншими, щоб здобути для себе більше. Ми маємо таку перевагу – у вигляді нашої Програми. Але, пропагуючи її, щоб збільшити електоральну базу блоку “Рух за Націю”, ми водночас не монополізуємо наш ідейно-програмовий комплекс, а закликаємо всі державницькі сили включати ці ідеї у свої програми. Такий “плагіат” нас не лякає. Навпаки, ми зацікавлені в ньому. Бо від цього виграє Україна, а для нас це куди важливіше, ніж перемога на виборах нашої Організації чи нашого блоку.

Не вступ у блок робить нас конкурентами в політиці і монополістами програми національного державотворення. Це роблять лідери націоналістичних об’єднань, яким власні амбіції виявилися дорожчими, ніж наші націоналістичні ідеї. Це роблять лідери безідейних блоків, які паразитують на національно-патріотичних почуттях мільйонів українців, але як вогню бояться наших ідей, реалізація яких перетворила б їхніх виборців, цих “малих” українців, із знетямленого й обдуреного електорату у свідомих борців і всевладних господарів країни. Це роблять лідери партій влади, які тому й тримаються так за владне корито, бо в них одна мета – награбувати якомога більше і скоріше, а втілення нашої програми національного державотворення і національного народовладдя назавжди поклало б цьому край.

  1. Ми завжди ставили собі за мету сприяти згуртуванню національно-патріотичних сил. Але ми ніколи не вважали нашу Організацію центром такої консолідації (ним може бути тільки відроджена ОУН). І об’єднуватися ми закликали під прапором української національної ідеї, а не довкола “Тризуба”. Створення блоку “Рух за Націю” – переконливе свідчення того, що така консолідація можлива і політично найбільш перспективна. Тепер би переконати в цьому інших, передусім – тих, що вважають себе націоналістами…

Так, усе перераховане вище – це політика. І “Тризуб” – у цій політиці. Бо це необхідно в боротьбі за кращу долю нації. І якщо цього не будемо робити ми, то хто це зробить?  Реальність така, що проводи націоналістичних організацій відкинули нашу “теорію птаха” – їм більше до вподоби діяння за формулою “лебідь, рак і щука”. А час вимагає негайної й активної участі націоналістів в українській політиці. Але “ідейні борці” розбрелися по безідейних блоках – у пошуках милостині, посад та мандатів. І тому те, що мали б робити Орден і партії, мусить робити наша Організація: самотужки чи в ідейному об’єднанні з іншими.  І тому “Тризуб” – у політиці. Бо ми – націоналісти.

Новація друга: Делегування у владу.

Вступ “Тризуба” у блок передбачає, що ми повинні делегувати певну кількість членів Організації в якості кандидатів у депутати. І список має бути готовим уже на старті передвиборчої кампанії. Тобто перемога ще під знаком запитання, а колізії, які породжує делегування, уже наявні.

Для нас це – проблема проблем: незвична, малоприємна і множинна.

І справа навіть не в тому, що ніхто з провідного членства не хоче йти до влади: буде наказ, то піде. Усе складніше.

По-перше, необхідно випрацювати чітку концепцію участі організованого націоналізму, у тому числі “Тризуба”, у владі.

Наші люди, яких ми збираємося послати, наприклад, у Верховну Раду, повинні ясно усвідомлювати, з якою метою, для чого вони туди йдуть, що і як повинні там робити, як, у який спосіб і якими методами діяти, які межі їх взаємодії з іншими політичними силами у ВР, які рамки допустимих для них компромісів, які форми їх взаємодії з Організацією тощо.

При цьому слід зважати на те, що ми посилаємо своїх людей у законодавчий орган чужої і ворожої українському народові влади, яка тримає українську націю в умовах наростаючої внутрішньої окупації. І це треба пояснювати – і нашому членству, і суспільству. Варто врахувати також сумний “законотворчий” досвід КУНу і фатальні для націоналістичного середовища наслідки безплідного депутатства Слави Стецько.

Якщо така концепція буде нами вироблена і розпропагована, то навіть за умов нашої поразки на виборах-2006 вона буде корисною для націоналістичного руху, для політичної орієнтації суспільства. Адже нічого подібного досі ніхто не випрацьовував: діяли за принципом “якось воно буде”. От воно і є…

По-друге, мусимо вирішити викликану цим делегуванням проблему ротації кадрів провідного активу.

Специфіка нашої Організації така, що ми готували людей для чого завгодно, тільки не для парламентської діяльності, тому готових законотворців у нас немає, як ніколи не було “зайвих” людей. Отже, посилати можемо  тільки людей ідейно зрілих і випробуваних, які зможуть у найкоротший час навчитися використовувати здобуті мандати для користі Справи. Такі в нас є, і це добре. Погано тільки, що вони займають в Організації відповідальні посади, і їхній відхід від керівництва може суттєво ослабити “Тризуб”. Тому ми, посиливши себе на одному і далеко не основному для нас відтинку, можемо катастрофічно програти на головному. А це недопустимо.

Отже, перед нами ще одна проблема – гідного кадрового резерву: механічна заміна тут не пройде. І вирішувати її слід негайно.

По-третє, слід визначитися із принципами персонального відбору.

Кого саме делегуємо? Чому якраз його, а не іншого? Як це вплине на дієздатність “Тризуба”? Чи не викличемо ми цим демона кон’юнктурщини і розбрату в Організації? Чи не започаткуємо поділ членства на “біле” і “чорне”? Чи не поставимо перед членством питання, хто кращий: ті, що висунуті в депутати, чи ті, які залишилися в “Тризубі”? Чи не стане “Тризуб” маріонеткою в руках наших же депутатів, як це було в Русі В.Чорновола і в КУНі?

Є підстави вважати, що відповіді на ці та подібні питання все ж залишаться проблемою, навіть якщо ми випрацюємо згадану вище концепцію нашої участі у владі, забезпечимо належну ротацію кадрів і запропонуємо переконливі принципи персонального відбору людей для участі у владі. Ослабити драматизм процесу делегування і зняти гостроту перерахованих питань можна за наступних умов:

  1. Делегувати у структури влади можна будь-кого із провідного активу, хто годиться для такої роботи, але за винятком полковника В.Іванишина, який має залишатися з Організацією – як Провідник “Тризуба” і гарант того, що не депутати будуть визначати діяльність “Тризуба”, а Центральний Провід “Тризуба” буде спрямовувати і контролювати діяльність наших депутатів – відповідно до стратегії і тактики Організації в боротьбі за УССД. Бо депутатство закінчиться, а боротьба буде продовжуватися.
  2. У структурі “Тризуба” доцільно, за зразком побудови ОУН, створити Головну Раду із числа фундаторів Організації. У міжзборовий період ГР, зокрема, має здійснювати контроль за діяльністю Голови ЦП, Центрального Проводу, структурних підрозділів “Тризуба” і делегованих у владу членів Організації, забезпечувати дотримання організаційних традицій і збереження орденської суті “Тризуба”. Фактично ГР має передусім перебрати на себе ті функції, які зараз у “Тризубі” виконує Провідник. Положення (правильник) про ГР слід випрацювати найближчим часом.

Новація третя: політичне представництво і функціонування “Тризуба” у громаді.

Наша дев’ятимісячна агітація з позицій учасника блоку “Рух за Націю” показала, що є люди, яким замало проголосувати за наш блок, але які не хочуть ставати членами партії чи інших організацій – учасниць блоку: вони хочуть бути організаційно пов’язані саме з “Тризубом”.

Це – давня проблема: фактично з перших днів заснування Організації. До 1999 року ми розв’язували її просто: когось приймали у “Тризуб”, на когось звертали увагу представників ОУН, іншим рекомендували вступити в КУН.

Однак уже тоді були люди, які хотіли бути саме  в “Тризубі”, але з різних, переважно вікових причин, не могли стати у наш стрій. Це, а також організаційні потреби спонукало нас до творення станиць “Тризуба”. Зважаючи на місцеві умови, вони були відкритого і закритого типу.

Ідеальним зразком була наша відкрита станиця в Дубаневичах на Рудеччині, керована сл. п. ветераном УПА і політв’язем Іваном Басарабою – родичем і тезкою легендарного сотенного  Івана Басараби. Ця станиця у різноманітних формах і найбільш змістовно та ефективно вела пропаганду українського націоналізму, широко пропагувала нашу Організацію і рекомендувала в “Тризуб” чимало молоді. Однак ні розгорнути і систематизувати діяльність наших станиць, ні навіть втримати їх ми тоді не змогли: владні репресії, кримінальні справи, каліцтво майора О.Щерби,  смерть станичного І.Басараби, загибель підполковника Б.Климчука, матеріальна скрута, брак кадрів, транспорту, зв’язку… Але досвід, методика творення і використання станиць збереглися.

Тому видається доцільним повернутися до цієї ідеї, витвореної та блискуче використовуваної ОУН і вже освоєної нами. Станиці “Тризуба” дали б нам можливість забезпечувати розбудову Організації без ризику її переродження, взяли б на себе значну частину пропагандивної та агітаційної робити, стали б суттєвим кадровим резервом блоку “Рух за Націю” у боротьбі за місцеві ради і фактором поповнення “Тризуба” новим членством.

Для втілення цієї ідеї слід випрацювати відповідний правильник і створити політичну референтуру, яка б займалася творенням, вишколом і функціонуванням станиць.

Видається, що поки що це оптимальний варіант практичної реалізації політичної функції “Тризуба”.

Як бачимо, ніякої особливої і загрозливої для “Тризуба” новизни політична функція не несе. Вона виступає як узагальнення і кристалізація наших дотеперішніх ідей і дій, які вимагають організаційного оформлення, структурування  і втілення. Потреба в цьому є, і велика. Можливості теж є. Отже, справа тільки за нами.

І хай допоможе нам Бог!

Слава Україні!                                                                                                 Героям Слава!

 

23.03.2004, “Бандерівець”, №3                                           Полковник Василь ІВАНИШИН

Рубрики: Твори Василя Іванишина