Олег Баган: «Не було ніякого «геноциду» поляків на Волині, тривав 25-річний польсько-український конфлікт»

Автор: . 18 Лип 2018 в 23:53

Олег Баган: «Не було ніякого «геноциду» поляків на Волині, тривав 25-річний польсько-український конфлікт»

 

10-го і 11-го липня дрогобицький політолог і публіцист, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова Олег Баган взяв участь у двох «круглих столах», організованих у Львові і Луцьку ВО «Свобода» і присвячених темі збройного конфлікту на Волині в роки 2-ї Світової війни. Ми попросили розповісти науковця про ці події і дати свою оцінку цій міжнародній проблемі.

Олег Баган: Обидва «круглі столи», на мою думку, були організовані вельми якісно і, очевидно, будуть мати свій результат. У них взяли участь відомі науковці, громадські діячі і політики із Львівщини, Волині, Рівненщини, Тернопільщини, представники товариств «Лемківщина», «Надсяння», «Холмщина», такий собі невеличкий форум західноукраїнського регіону. І це добре, бо ми побачили широку платформу думок. Було представлено велику кількість видань, присвячених волинським подіям, які документально доводять, що криваві події охоплювали величезний масив саме українських сіл, що українські втрати є надзвичайно великими і всі спроби поляків показати справу так, нібито вони однобічно постраждали в цих подіях, є неправдивими, потребують переосмислення.

За матеріалами цих «круглих столів» підготовлені резолюції, в багатьох аспектах нові за викладеною проблематикою і, думаю, вони матимуть суспільний резонанс. Зрештою, резонанс є вже, бо «Свобода» добре постаралася, щоб зробити ці акції медійно «звучними». Коротко викладу головні думки своїх виступів.

Я наголосив, що насправді події 1943 р. на Волині були не якимось окремим військово-політичним випадком, як це представляє сучасна польська історіографія, а були лише продовженням того великого і тривалого польсько-українського конфлікту, який почався у 1918 р. з розвитком визвольних рухів поляків та українців після розпаду Австро-Угорської імперії і їхніх змагань за Галичину передусім. І цей конфлікт передусім розпалювався польською стороною, саме поляки довго переважали в ньому.  Тому такі поняття, як «Волинська трагедія», «Волинська різанина», «Волинські етнічні чистки», тощо, є неправдивими, антинауковими та спекулятивними. Дії ОУН та УПА в 1943 р. проти польської Армії Крайової та польських колоністів на Волині були відповіддю на той тривалий антиукраїнський наступ, який організовувала польська влада впродовж усіх 1920-1930-х рр., коли вона проводила політику «пацифікації», «санації», в ході якої загинули тисячі українців, а десятки тисяч опинилися в тюрмах та концтаборах (Береза Картузька та ін.). Польсько-українські конфлікти тривали і в 1939-1941 рр., коли прийшла совєтсько-ницистська окупація Західної України, і в 1942 р., коли нацистська Німеччина захопила весь простір України і Білорусі. Є документальні свідчення про те, що ОУН, хоч і найрадикальніша антипольська сила, до 1943 р. пропонувала польській Армії Крайовій союзницьку програму, щоб спільно діяти проти нацистів і совєтів, але польська сторона під тиском еміграційного уряду в Лондоні відкидала всі пропозиції. І причиною цьому була імперська політика та свідомість більшості польських офіційних кіл, які хотіли бачити  в майбутній польській державі етнічні українські землі Волині і Галичини. Бойові дії ОУН-УПА були тільки відповіддю на цю агресивну тривалу політку Польщі.

Водночас зібрані й описані українськими істориками факти злочинів польської Армії Крайової на Волині вражають: це сотні зруйнованих українських сіл, десятки тисяч вбитих, покалічених, примусово переселених людей. Аналогічні масові злочини з боку поляків здійснювалися на Підляшші, Холмщині, Надсянні, Лемківщині. Однак польська наука хитро і по-маніпуляторськи мовчить щодо подій в Галичині того часу, штучно випячуючи конфлікт на Волині. Сьогодні в Україні видано десятки книг, в яких задокументовано страшні дії поляків. Та не треба думати, що змагання в тому, щоб нагромаджувати все нові і нові факти про взаємні вбивства, може привести до щасливого розвязання проблеми польсько-українських стосунків у сьогоденні.

Поняття «Волинська різанина», «Волинський геноцид», тощо недопустимо використовувати в науковій літературі та в політичній документації. Це своєрідна «історіографічна пастка», придумана польськими авторами, щоб втягнути українців у процес самопониження, штучної самокритики. Наполегливе використання та пропагування цих понять як антиукраїнських символів теперішньою польською наукою і політичними колами лише призводить до ескалації недружніх стосунків між Польщею й Україною. Сучасна поведінка і спосіб мислення офіційної Польщі в темі вшанування жертв подій на Волині у 1943 р. і загалом в Західній Україні періоду 2-ї Світової війни є провокативною, непродуманою і деструктивною.

Вартує оцінити й українських ліберальних публіцистів та істориків (М.Рябчук, Я.Грицак, К.Бондаренко, В.Расевич, В.Ричка, Т.Возняк, діаспорець І.-П.Химка та ін.), які від 2003 р. систематично й активно використовували з акцентом тему «трагедії Волині», щоб бити цим і по гідності української нації, і по героїчній історії ОУН-УПА, підігруючи польській фальсифікаторській історіографії. Всі вони довго виконували роль «корисних ідіотів», наближену навіть до ролі «пятої колони». Їхній авторитет, наукові узагальнення вдало використовували шовіністи із Партії регіонів на кшталт сумнозвісного В.Колєсніченка, готуючи різні матеріали проти ОУН-УПА і її «злочинів».

Сучасна політика памяті в Польщі суперечить тим нормам і цінностям Європейського Союзу, які стали визначальними для європейської цивілізації після 2-ї Світової війни. Ця політика вибудувана так, щоб пропагувати думку про   якісь «етнічні польські землі в Західній Україні», а це однозначно веде до наступної думки про претензію Польщі на українські землі, про перегляд післявоєнних кордонів Європи. І цю думку озвучують офіційні польські посадовці, які регулярно відвідують Україну, власне, могили польських жертв воєнного періоду,  включно із президентом Республіки Польща!  Що було б з сучасною Європою, якби, скажімо, Німеччина почала вести агітацію, що Ельзас (колись історична етнічна німецька земля у Франції) є «трагічною втратою» Німеччини і там відбувалися нищення німецького народу (а вони, справді відбувалися)? Чи якби таке ж Німеччина заявила про Силезію (Шльонськ), Познанщину та Східну Померанію, які сьогодні належать Польщі? Чи якби Угорщина почала говорити про свої втрати в Трансильванії? Тому вартує винести проблематику польсько-українських стосунків у темі Волині на міжнародний рівень, апелювати до різноманітних міжнародних структур та лідерів держав, як то Вишеградська четвірка, Союз Триморя, ЄС, з тим, що Польща перетворюється на реального деструктора Європи, найбільшого провокатора дестабілізації європейської гармонії і стабільності післявоєнної доби. Поведінка Польщі є найпідступнішим ударом у спину Україні в час її військового конфлікту з Росією, при чому самі поляки повинні, здавалося б, памятати про роль і значення Росії в історії Середньо-Східної Європи, коли  Польщі не раз доводилося в минулому ставати жертвою її політики.

 

                                                         Кореспондент «Галицької зорі» (Дрогобич)

 

Рубрики: Події та коментарі