Нові загрози – старі причини: Україна перед викликами в Середній Європі

Нові загрози – старі причини:

Україна перед викликами в Середній Європі

 

10-г серпня у малій сесійній залі Львівської обласної ради відбувся «круглий стіл» на тему «Виклики на західних кордонах України: геополітичні, етно-культурні, ідеологічно-інформаційні», що став реакцією громадських організацій на недавні недружелюбні заяви і дії з боку Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії щодо української держави. Одним із організаторів акції був Науково-ідеологічний центр ім.Д.Донцова, який очолює дрогобицький науковець і публіцист Олег Баган. У «круглому столі» взяли участь близько 30-ти науковців, політиків, громадських активістів із усіх областей Західної України: Хмельницької, Рівненської, Волинської, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької.

Головні акценти «круглого столу»: українська влада занадто кволо реагує на дії наших західних сусідів, вона не має цілісної і продуманої політки щодо національних меншин, немає наступальної і принципової політики національної пам’яті з боку України, не караються і не зупиняються відверто антиукраїнські дії поляків чи угорців, місцева влада часто корумпується і займає угодовську позицію в стосунках із чужинцями, прикриваючись фразами про «міжнародне співробітництво», бракує науково-аналітичної літератури про проблематику міжнаціональних стосунків, Україна не веде широкої й ефективної пропаганди в цій тематиці, не караються відверто провокаторські, антидержавні рухи на кшталт русинського в Закарпатті, на сьогодні на території України встановлено іншими державами понад 170 пам’ятників, які часто мають провокативний, антиукраїнський підтекст.

Пропонуємо головні тези виступу на «круглому столі» Олега Багана:

• Країни Середньої Європи насправді глибоко пов’язані з Україною, але саме українська держава не має цілісної і продуманої стратегії дій в цьому макрорегіоні. Вся увага українського керівництва звернута до верхів ЄС, НАТО. Ми довго заспокоювали себе, що на західних кордонах існують миролюбні, добре налаштовані до України держави, які першими визнали українську незалежність (виявилося, що це був лише дипломатичний маневр). Коли Україна втратила в 2014 р. Крим, почалася війна на Донбасі, наші західні сусіди захотіли й собі встромити кігті і зуби в тіло пораненого «зубра»: пробудилася «мікроімперська» політика в колишніх націй-гегемонів Середньої Європи – Польщі, Угорщини, Румунії.
• Протягом 2000-х рр. в усіх країнах Середньої Європи від Фінляндії до Болгарії, непомітно для нас, відбувся світоглядний і ціннісний переворот, помінялася ідеологічна парадигма в їхніх політиках: ці суспільства почали орієнтуватися на різноманітні право-консервативні, націоналістичні, часто великодержавницькі ідеї та рухи. Зараз потужні політичні сили правого спрямування є і в Чехії, і в Словаччині, і в Сербії, і в Словенії. Переважно праву орієнтацію мають країни Балтії.
• Теперішня агресивність до України з боку Угорщини і Польщі – це не випадковість, не «екстремізм певних груп», це велика тенденція в політиці цих суспільств, яку зупинити і переламати буде важко. Українські політологи проґавили цей переворот в Середній Європі і це пояснюється їхньою «зашореністю» ліберальними теоріями. Вони довго все пояснювали «випадковим сплеском екстремізму» в макрорегіоні. Тому Україна зараз не готова морально, ідеологічно, інформаційно, інституційно протистояти цьому тискові із заходу.
• Сьогодні конче потрібним є заснування у Львові спеціального інституту геостратегічних досліджень Середньої Європи, який би готував аналітичні матеріали про суспільно-політичні, ідеологічні, культурні, господарські, інформаційні, цивілізаційні, тощо процеси в цьому макрорегіоні Європи для уряду України, РНБО, СБУ, Міністерства оборони.
• Водночас Україна не повинна в конфліктах, скажімо, із Польщею чи Угорщиною залишатися сам на сам. Потрібно активно апелювати до всіх можливих міжнародних структур, щоб показати провокативність, деструктивність, моральну необґрунтованість агресивних дій цих країни на Волині і Закарпатті. Адже в багатьох аспектах вони порушують міжнародні норми в сферах національної памяті, культурної співпраці.
• Українські еліти повинні подбати, щоб в Україні побачили реальні ідейні, наукові, культурні тенденції в Середній Європі, які привели до «правового перевороту». Наприклад, яка користь була для нації, що наші ліберальні письменники і науковці юрмами возили до України європейських ліберальних науковціві письменників, перекладали твори таких самих, як і вони, лібералів, які вчили нас зневажати національні традиції, сміятися з християнства, водити гей-паради, виховувати в собі цинічний прагматизм, бути космополітами, толерантними до всіх виявів антинаціональних середовищ, тощо? В Україні свого цього ліберального «добра» аж занадто, навіщо його ще возити з Європи? Ми цілком не подбали про вивчення середньоєвропейських консервативних, християнсько-демократичних, національно-відповідальних традицій. У нас міжнародну культурну політику розуміють тільки на примітивному рівні: ось би повезти хор хлопчиків чи дівчаток у якусь країну і цим «прославити нашу культуру». Натомість потрібна цілісна програма обміну на рівні перекладу головних політологічних, культурологічних, історіософських, ідеологічних, філософських праць із сусідніх країн насамперед. Тож сьогодні ми цілком не розуміємо, як нам реагувати на цивілізаційні зміни в Європі. Скажімо, як розумно й морально вмотивовано Середня Європа зреагувала на потоки мігрантів з Африки й Азії, які їй нав’язував ЄС: вона зупинила їх, мотивуючи це своїм національним традиціоналізмом. Чи готова нині Україна повести себе так? Ні, зрозуміло. Чому? Бо вона ідейно й морально розкладена ліберальними теоріями псевдотолерантності.
• Зацикленість більшості українського політикуму на лібералізмі зараз призводить до того, що Україна стає посміховищем в очах світу: «Як,  –  кажуть нам середньоєвропейці,  –  вам «відрізали» кусок країни, проти вас ведуть гібридну війну на Донбасі, а ви й далі голосуєте за ліберальні партії і цінності? Адже лібералізм – це пацифізм в засаді; це проповідь безвольності, тупого практицизму, охлократизму; це поклоніння «золотому теляті». З такими «цінностями» в ідеології неможливо перемогти ворога, який наступає». Нація, пройнята такою «філософією», ніколи не зможе оздоровитися морально. А окрім плебейства, ми ще й хворі на малоросійства.
• Сьогодні потрібна цілісна політика України в Карпатському регіоні, бо в двох його областях – Закарпатській і Чернівецькій – ідентичність українства є традиційно слабкою. У Закарпатті – це недоформованість етнічна, комплекс регіональної відокремленості, повна відсутність героїко-волюнтаристського чинника в характері суспільства. На Буковині – це крайній пацифізм в ментальності, перейнятість міфологемами космополітизму й мультикультуралізму, застиглість в ідеологемах українського народництва ХІХ ст. Тому цей карпатський простір має бути об’єднаний спільними із Галичиною інформаційними, культурними, освітніми, соціальними, громадянсько-національними проектами з тим, аби виробити спільну стратегію і програму зміцнення і розвитку української ідентичності.

 

Прес-служба Науково-ідеологічного центру ім.Д.Донцова