НАЦІОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ: МІЖ СПОКУСАМИ ЛІБЕРАЛІЗМУ І ПАСТКАМИ МАЛОРОСІЙСТВА
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 23 Чер 2016 в 23:54
Ігор Набитович
НАЦІОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ: МІЖ СПОКУСАМИ ЛІБЕРАЛІЗМУ І ПАСТКАМИ МАЛОРОСІЙСТВА
(Роздуми над критичними поглядами справа)
Жити в провінції – це жити за межею реальних впливів. Здається, цю давню мудрість історії взявся спростувати дрогобичанин Олег Баган, який ще від кінця 1990-х рр. як публіцист, ідеолог модерного українського націоналізму, літературознавець та есеїст-культуролог систематично «вистрілює» в український інтелектуальний простір нестандартними постановками національних проблем, концептуальними теоретичними творами на засадах правої, ірраціоналістичної, політичної філософії, гострими випадами проти панівних у нас ліберальницьких стереотипів у сферах політології і націології. Нова книга автора «Актуальна націософія: теоретичні, культурологічні, геополітичні, історіософські аспекти» (Львів: ЛА «Піраміда», 2016. – 670 с.) є підтвердженням цього. Книга представляє надзвичайно широкий спектр проблем – від аналізу регіональної і мовної ідентичності в Україні до осмислення релігійно-духовних і цивілізаційний контекстів національного буття. У ній подані дослідження як творів класичних українських мислителів від І.Франка до Я.Стецька, так і цілком актуальні дослідження нинішніх викликів перед нацією і державою. Автор активно полемізує з відомими сучасними публіцистами і науковцями (С.Грабовським, Р.Кісем, П.Кралюком, І.Лосєвим, М.Рябчуком та ін.), віднаходячи конструктивні шляхи до розв’язання складних питань утвердження українства в ідеологічному, культурному, політичному планах.
Загалом книга читається легко, оскільки її основу склали публіцистичні виступи О.Багана за 2000–2010-і рр. на сторінках всеукраїнської преси, тобто вони писалися навмисно популярно і доступно, з включенням елементу пропаганди. І це поєднання публіцистичного з філософською глибиною розмислів над складними темами культурного і політичного буття творить особливий ефект експресивності та ідейної експансивності цих текстів. Це той випадок, коли загалом нуднувата політологія стає цікавою. О.Баган, справді, навчився до вправності поєднувати у своїй творчості методології і проблематику класичних політології і філософії та естетики, геополітичних теорій і культурології, ідеологічних концепцій і літературознавства. Усе це створює живий симбіоз ідей, настроїв, ракурсів бачення, цінностей та теоретичних розв’язок.
Головними концептами книги О.Багана, які раз у раз зринають у несподіваних насвітленнях та інтерпретаціях, є тлумачення сучасних тенденцій в Україні і світі за законами класичної націології, утвердження ідеї цивілізаційної суверенності Середньої Європи як єдиного і вирішального заборола проти агресивної Євразії (Росії), заклик до галичан віднайти нову ефективну ідеологічну, культурну та стратегічну модель для Галичини як надзвичайно важливого регіону у просторі сучасної ідентичності України і українства, створити свій проект «української Баварії». Це пояснення головних загроз геополітичних і моральних, які несе сучасна й історична Росія-Московія, аналіз деструктивного ментального феномену малоросійства як внутрішньої гангрени української нації, вивчення впливів Церкви на національне буття, критика ліберально-космополітичних ідеологем і вартощів, на шо мало хто відважується в сучасній надто ліберальницькій Україні. В окремих оригінальних студіях О.Баган вивчає тему ментально-історичної близькості між Україною і Хорватією як націями-країнами, які, хоч були ключовими геополітичними факторами у своїх географічних зонах, відповідно, Східної і Середньої Європи, проте не відбулися як міцні державницькі традиції, а це повело до деструкції цілих геополітичних макрорегіонів; тему незавершеності українського націогенезу в Закарпатті як по-особливому ізольованому регіоні, який так і не набув героїчних традицій свого етнічного самоутвердження; тему білоруської ідентичності, дуже специфічної, яка сформувалася на основі постійної втечі впродовж століть від активного, бойового самозахисту, від історичної героїки, а це не дозволило зміцнити простір Центральної Європи перед ударами Євразії.
Ще у 2002 р О.Баган опублікував свою книгу «Українська Понтида: геополітичні виміри сучасної України», при цьому регулярно виступаючи від середини 1990-х рр. з геополітичними статтями у всеукраїнській пресі. Центральною ідеєю цієї книги було обґрунтування потреби зближення і наступного об’єднання країн Середньо-Східної Європи зі спільною геополітичною стратегією. Сьогодні ця геополітична теорія знову зринула як актуальна після виступів нового президента Польщі А.Дуди під назвою «Міжмор’я», тобто об’єднання держав між Балтійським і Чорним морями. Цікаво, що О.Баган, розвиваючи свою міжнародну теорію і тоді, і в нинішній новій книзі, опирається на суто українську традицію геополітичного мислення, застосовуючи ідеї Д.Донцова, С.Томашівського, Ю.Липи, Ю.Вассияна та ін.. І в такому форматі геополітична стратегія для України вимальовується як перспектива створення «середньоєвропейського валу» (Д.Донцов), «Чорноморського співтовариства» (Ю.Липа), що значно ширше за польську теорію Міжмор’я, яка є лише оновленим варіантом відновлення Речі Посполитої ХVІІ ст. як домінантної держави Середньо-Східної Європи. О.Баган робить акцент на південному напрямку консолідації Середньо-Східної Європи, тобто на потребі розгортання української зовнішньополітичної співпраці насамперед із країнами Закавказзя, Туреччиною і державами Балканського півострова. Без розв’язання цієї проблеми стабільність в цій геополітичній зоні з огляду на дуже агресивну політику Росії не може запанувати. По-суті. Як доводить О.Баган, посилаючись на низку концептів класиків геополітичної думки (А.Мехена, Ф.Ноймана, Г.Дж. Макіндера, А.Тойнбі, О.Шпенґлера, С.Хантинґтона та ін.), від розв’язання цієї проблеми – згуртування блоку Чорноморських держав – залежить стабільність міжнародної політики на планеті.
Як бачимо, події 2002 р, після виходу першої книги О.Багана, підтвердили лише його передбачення щодо тенденцій в Середньо-Східній Європі. У 2003 р відбулася «революція троянд» у Грузії, ця країна швидким темпом пішла на зближення із Заходом, від цього завирувало все Закавказзя і вже у 2008 р Росія нанесла військовий удар по Грузії, щоб зупинити небажані для себе процеси. Це викликало протверезіння у більшості політичних еліт макрорегіону. Згодом в багатьох країнах Середньо-Східної Європи почали регулярно перемагати право-консервативні сили, загалом почав зміцнюватися національний табір (Латвія, Литва, Польща, Угорщина, Румунія, Туреччина, Словаччина, Хорватія), а це повело до більшої конфронтації цих держав із Росією, до активізації ідей про взаємну співпрацю і підтримку. У ході російсько-грузинського конфлікту, а потім і в російсько-українському збройному протистояння на Донбасі, виявилася загальна слабкість провідних держав ЄС – Франції і Німеччини, їхня прихована націленість на Москву, фатальний пацифізм і примітивна користолюбність. А це повело і далі веде до значного розчарування країн Середньо-Східної Європи щодо своїх «старших» і «великих» західних союзників. Відтак процеси до глибшого і практичнішого усвідомлення того, що Середньо-Східна Європа повинна відігравати самостійну роль ще більше посилилися. Тож нинішній стратегічний конфлікт між Туреччиною як мегадержавою чорноморського простору і Росією, дещо менший конфлікт між Росією і Німеччиною – це лише завершальні штрихи до геополітичних передбачень дрогобицького науковця, штрихи, які малюють кардинально інші тенденції в Європі і Євразії, з яких у 2002 р, коли вийшла його перша книга, можна було тільки сміятися.
Окремий розділ «Націософські перехрестя і полеміки» склали статті О.Багана полемічного і критичного змісту , в яких він корегує необережні і хибні думки різних науковців і публіцистів, особливо носіїв ліберальних ідеологем, прихованих малоросів і москвофілів, увиразнює проблематику сучасного процесу українського націєтворення. Так, автор зокрема переконливо пояснює, що у сфері культури теж постійно триває нещадна війна, що не можна тут демонструвати сліпий демократизм як принцип, коли сусідня імперська культура (російська) наступає, як сніговий вал. Це передбачення (стаття писалася у 2005 р) сучасних наших проблем, коли навіть офіційні державні процеси декомунізації не можуть зупинити русифікаторські тенденції в культурі. Водночас О.Баган показує, що на ідейну поразку перетворюється демократичний принцип об’єктивізму і толерантності у ставленні до теми російської історії, якщо ми не будемо включати логіки націософської: цю історію спочатку треба протлумачити як суто імперську, деструктивну щодо сусідніх народів і держав, треба збагнути закони опору і виживання поневолених націй у контексті співжиття і співдії з будь-яким імперіалізмом (Стаття «Як нам ставитися до російської історії?»). Науковець пояснює, яким фальшивим може виявитися в українських суспільно-політичних умовах гарний демократичний принцип прав людини, коли домінантна в українських великих містах російськомовна і російськокультурна частина мешканців відгородиться цим принципом від процесу творення модерної української нації (Стаття «Принцип прав людини в контексті національно-культурних протистоянь в Україні»).
В інших статтях О.Баган сміливо аналізує підступні випади ліберальних публіцистів, критиків і письменників, які, прикриваючись гаслами «свободи творчості», «мультикультуралізму», «прогресу», «естетизму» і т.ін, насправді сіють в суспільстві національний «пофігізм», дезорієнтують в цінностях і світоглядних принципах, привчають до примітивного. Під таким кутом зору зовсім неконструктивною виглядає діяльність і творчість таких кумирів нинішньої молоді, як Ю.Андрухович, Ю.Винничук, О.Ірванець, В.Неборак, Я.Грицак, Т.Возняк та ін. (Стаття «Ліберальний неоцинізм, або Чому бояться Ліни Костенко?» та ін.). Ці ліберальні середовища часто скочуються до відвертого руїнництва, провокаторства, навіть в умовах нинішньої війни на Донбасі, коли вони на сторінках київської газети «Критика» розгорнули агітацію за сепаратизм Закарпаття (редактор газети Г.Грабович і автор П.Р.Маґочій). До слова, це теж та стежина, якою в Україні відважується ходити небагато хто. Тобто більшість публіцистів воліють загальними словами означувати руйнівні явища в країні, щодо національної ідентичності, культури, але конкретно називати, аналізувати та дискутувати з форматорами цих явищ, переважно явищ ліберального космополітизму, не наважуються.
Паралельно О.Баган полемізує і з різними націоналістичними середовищами, критикуючи конкретні факти відходу від ідеології вольового націоналізму, від революційної тактики боротьби, пристосуванство і примітивізм політичної поведінки.
Цікавим фрагментом книги є кілька круглих столів (в основному О.Багана з богословом о.Іваном Гаванем), на яких аналізувалися політичні події в Україні напередодні і під час революційного Майдану 2013–2014 рр Тут, власне, було озвучено й проаналізовано низку тих тем і проблем, які б мали перетворити революційні процеси Майдану на незворотні. Натомість, як і передбачили О.Баган і о.І.Гаваньо, справжня національна революція захлиснулася у хаосі цінностей і відсутності наступальної стратегії, через невироблену пропагандивну політику, через відсутність ідеологічного ядра у революції. На Майдані і після нього все заполонили благодушність, ліберальницька демагогія, форсування економічних пріоритетів піднесення країни і нерозуміння національно-вольових основ для її зміцнення.
Позитивним аспектом книги О.Багана є те, що автор постійно спонукає читача до мислення, ставить нові і нові проблеми перед українським національним самоствердженням, пропонує до аналізу широкий світовий історичний і культурно-соціальний контексти для осмислення українських реалій. Тверді ідеологеми класичного вольового націоналізму автора отримують живу інтерпретацію , двигтять пружністю національного поступу. Тому книга отримує потрібну світоглядну і концептуальну цілісність, завершеність. У цьому сенсі книга Олега Багана має ту особливу вартість, що вона представляє доволі повний і різнобічний погляд на українську проблематику з позицій правої політичної філософії, яка, на жаль, у нас поки що розвинута мало. Власне, О.Баган став на сьогодні одним з найпомітніших і найпродуктивніших авторів націоналістичного напрямку. Його творчість маніфестує високий рівень аргументації за праві вартощі, інтелектуальну вправність і наполегливість у дискусіях, добру наступальність з ідеєю утвердження національної справи українства. Після прочитання такої книги у читача зявляється більше віри і впевненості, більше завзяття і сміливих візій для боротьби за національне, за новітнє призначення України.
Ігор Набитович,
Доктор філологічних наук, професор
