Національно-визвольний рух в Естонії в 1940-50-х рр.

Сергій Нагаєвський

 

Національно-визвольний рух в Естонії в 1940-50-х рр.

 

На початку 90-х років Конгрес Естонії розробив постанову про реабілітацію ветеранів національно-визвольного руху в 1940-50-х роках. Цього вимагали більшість патріотичних партій і організацій, широкі кола громадськості та історична справедливість. В ЗМІ Естонії розповідають про подвиги естонців, які в ті лихі часи захищали свою землю від московських окупантів-поневолювачів, їх вшановують як Героїв.

Зазирнемо в історію естонського збройно-націоналістичного протистояння ворогові, яка дуже схожа на українську.

На початку 30-х років в Естонії до влади революційним шляхом прийшла націоналістична організація – „Іzamaaliit” (укр. „Вітчизняна спілка”), та загони естонської самооборони – „Каіtseliit” (укр. „Спілка захисту”). З приходом до влади націоналістів, Естонія перестала бути напівколонією західних держав та почала підійматися з колін. Значно послабився англо-французький вплив на політику в країні, особливо коли в 1934р. прем’єр-міністр Естонії К.Пятс заборонив всі маразматичні демоліберальні буржуазні партії, які підтримував Захід. Але одразу ж зросла загроза зі Сходу. Московські червоні банди вже зарилися на маленьку прибалтійську країну. Загроза з Москви постійно зростала, а Естонія на той час ще була слабкою державою. К.Пятс підготував запити фінському уряду з пропозицією про створення фінсько-естонського об’єднання, але ці пропозиції залишилися на папері.

Перед окупацією москалями Естонії багато естонців емігрувало в Німеччину, Фінляндію, Швецію та інші країни. Емігранти створили зовнішній фронт боротьби з Росією. Ті, хто міг тримати в руках зброю, стан яких дозволяв вести партизанську війну, створили внутрішній фронт. Вони ішли в ліси, об’єднуючись в загони, які потім набули популярності під назвою „Меtsavennad”, тобто „Лісові брати”. Ці загони вели організовані бої, вони мали зв’язок з центром через „Бюро Целларіуса” (А.Целларіус – фрегатен-капітан в 1939-40 рр., офіцер зв’язку в розвідвідділенні генерального штабу Естонії), яке було створене в Хельсінкі і потім перенесене в Таллін. Бюро встановило тісний зв’язок з „Центральним об’єднанням естонських націоналістів” (лідери – Аксель, майор Мере, Шенберг, Окас та інші).

Перед війною, в 1939р. НКВД заарештувало провідних членів Іzamaaliit, Каіtseliit та Об’єднання естонських націоналістів. Почався масовий терор проти мирного населення. Саме в цей період “Лісові брати” почали діяти найактивніше. В районі м.Кілінгі-Ниммє діяв загін з 350 бійців, який організував колишній командир полку „Каіtseliit” П.Ліллєлєхт. Цей загін захопив „ісполкоми” п’яти волостей, розстріляв кілька сотень червоноармійців і службовців НКВД. Під м.Тарту кількома групами “лісових братів” керував майор естонської армії Ф.Кург. Цей загін успішно проводив військові операції на півдні Естонії. Неможливо не згадати про розвідницьку групу „Еrnа”. Вона була створена в Фінляндії при підтримці „Бюро Целларіуса”, її очолив полковник А.Кург. „Еrnа” була переправлена морським шляхом на північ Естонії, звідки передавала важливу інформацію. Ця група успішно провела ряд операцій, виконавши поставлені завдання. Потім група була переформована в батальйон „Еrna II”. який захопив островa Муху і Сааремаа.

В травні 1941р. в Хельсінкі при підтримці „Бюро Целларіуса” був створений „Естонський комітет визволення” на чолі з Хельмаром Мяе. Комітет підготував естонські загони до визвольних операцій на території Естонії.

З приходом німців всі підрозділи Каitseliit, Меtsavennad, Еrnа були перегруповані в підрозділи „Оmakaitse” (укр. „Самозахист”), її керівники-офіцери естонські армії Й.Соодла і Я.Майде брали на себе зобов’язання знищити всі московські банди на території Естонії. Таким чином, своєю активною діяльністю вони намагалися якомога менше дозволити керувати німцям на своїй землі. В естонській поліції безпеки в 1943р. була введена обов’язкова повинність і, згідно архівів, чисельність її структур нараховувала понад 65000 бійців, що не так вже й мало як для маленької Естонії. Пізніше був створений „Естонський легіон” на чолі з Альфонсом Ребане.

Історія проголошення Української Держави на чолі з Я.Стецьком схожа на історію створення Естонської держави на чолі з Ю.Улуотсом. Ю.Улуотс керував естонською республікою, яка тоді була окупована німцями. Він мав намір проголосити незалежну Естонську державу. пообіцявши німцям не допустити комуністично-московських загарбників в Естонію будь-якою ціною, але в планах гітлерівців не було ні української, ні естонської держав. Тоді активісти естонського національно-визвольного руху А.Рей і Х.Ларетей зі Швеції, А.Варма, Х.Веллнер з Фінляндії почали налагоджувати зв’язок з англійцями. В 1944р. був створений „Національний комітет”, – центр якого спочатку знаходився у Швеції, а потім був перенесений в Естонію. Комітет видав розпорядження про активізацію „Лісових братів”. В 1945р., після окупації Естонії Московщиною, НКВД викрило діяльність Комітету. Керівний центр, в числі якого були віце-прем’єр Уряду О.Тіїф і голова Оmakaitse Я.Майде, перейшов у глибоке підпілля. Комітет мав філіали майже у всіх містах і волостях Естонії. В кінці 1945р. НКВД зліквідувало одну з найактивніших націоналістичних організацій – „Комітет визволення Естонії” на чолі з майором Л.Хенріксоо.

В 1946 р. один з організаторів загонів Оmаkaіtsе Р.Саалісте створив „Спілку збройної боротьби” (RVL). RVL героїчно продовжувала вести збройну боротьбу. Після закінчення Другої Світової війни в Естонії ще не скоро стало тихіше. В RVL був розроблений документ „Ідеологічні основи лісового товариства”, який майже не відрізняється від програмових документів ОУН. Активність і результативність дій RVL досягла свого апогею в кінці 1949р. Як бачимо, в ті грізні часи партизанську війну вела не тільки УПА, а й RVL. В 1956р. було знищено майже всіх бійців RVL, але боротьба не закінчилась. Колишній посол А.Торма казав ветеранам визвольної боротьби: „Ваша праця не залишилась без результату, …намагайтеся підтримувати національний дух в своєму народі”.

Всі роки совєтської окупації естонці вели „культурну боротьбу”. В 70-х роках в Нью-Йорку газета “Vaba Ееsti sуnа” писала – „У емігрантів немає можливостей для дипломатичної і збройної боротьби, але вони мають культурну зброю, яка на даний час має велике значення, бо … культурна війна триває. Вона вже давно почалася”.

І, як бачимо, естонці досягли перемоги. Сучасна Естонія – це національна, економічна і політичне стійка цивілізована європейська держава. Естонці шанують свої традиції, вшановують своїх героїв, плекають свою мову і культуру. Нове підростаюче покоління виховується в патріотичному дусі, щоб в будь-якому випадку не виявилося, що життя естонських героїв покладене задарма. В Естонії успішно діє ряд патріотичних організацій, котрі високо підносять Ідею Нації.

З Москви чути вереск про „ісконно русскоє поберєжьє от Ленінграда до Калінінграда”, тому в Естонії відроджені загони самооборони Оmakaitsе. Молодіжні радикальні настрої тут орієнтовані далеко не на поразку чи капітуляцію. Молодь готова повторити подвиги своїх нескорених предків.

 

http://banderivec.ho.ua/index.php?page=pages/zmist5/zmist510