НАШ ПОГЛЯД НА ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ

 

Іван Франко. Том 45. Філософські праці

 

НАШ ПОГЛЯД НА ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ

 

Недавно тому в залі ратушевій у Львові відбу­
лося передвиборче зібрання для вибору посла до ради дер­
жавної, під многими взглядами дуже цікаве. Оба канди­
дати, котрі на тім зібранні виступали, стараючись про ман­
дат посольський, а також провідник зібрання, інтерпелянти
і весь хор, кричачий браво та плещучий в долоні,—
всі вони голосно, перед цілим світом заявили, що при всіх
діланнях, мовах і заявлениях полякам ходить тільки про
відбудування Польщі, що австрійська конституція, австрій­
ський парламент і теперішнє домінуюче становище поля­
ків в Австрії,— що все те тільки вигодні сходи, котрі му­
сять їх швидше чи пізніше запровадити в пожаданий храм
Польщі «осі тотга сіо тогга»1.
Очевидна річ, що така незвичайна і одверто протидер­
жавна маніфестація львівських поляків мусила звернути
на себе увагу дуже широких кругів. У Відні і в Берліні
взято її собі асі гкйат2, намісник крайовий побачився
через неї дуже в немилім положенні супроти корони і в пер­
шім пориві невдоволення схотів зложити свій уряд,— де­
які польські часописи, а особливо краківський «Сгаз»*,
виступили з гострою доганою проти загорільців, компро­
метуючих «невчасними» вибухами польську справу. Прав­
да, принципіальної дискусії про саму сущність тої справи і
сей факт не викликав у польській печаті. Навіть ті газе­
ти, которі раді б якнайбільше уступів зробити русинам,
которі бажають для всіх притиснених справедливості
(як «Бгіеппік РогпапБкі»*), і ті не видять нічого ано-
1 Від моря до моря (польськ.).— Ред.
* На замітку (лат-).— Ред.
204 мального в тім яркім вибуху польських стародержав-
них аспірацій у Львові, т. є. будь-що-будь на р ус ь к і й
землі. Вони признають, що вибух був невчасний, нетактов­
ний, непотрібний — але поза такі часто практичні, хвиле­
во утилітарні взгляди дальше не ідуть. Значить, коли б інша
пора, відповідна констеляція політична, то виступати
з такими аспіраціями у Львові чи в Києві — і овшім
можна би. Правда, ми надто і надто добре знаємо наших
галицьких поляків, щоб думати, що вони з власної волі
і з власної розваги, навіть по найтяжчих і найстрашніших
науках караючої всяку ошибку історії, уступлять з раз
занятого хибного становища. Коли котрий народ в Європі,
то, певно, поляки найбільше мають вже з природи той
дар — ігнорувати науку історії і обманювати самих себе
до послідньої хвилі, коли, крім себе, нікого більше обма­
нити не можуть. Хто перегляне історію польських повстань
з нашого віку: в р. 1831, 1846, 1848 і 1863*,— той вичитає
в ній кривавими буквами написану історію систематичного
і неулічимого засліплення. Раз за разом кричачі, немило­
сердні факти говорили їм, що в нашім віці ідея старої
Польської держави, ідея історичної Польщі мусить ува-
жатися пережитою і безповоротно погибшою,— ні, з упер­
тістю, гідною ліпшої справи, з ентузіазмом, викликаючим
глибокий жаль, з правдиво трагічною фатальністю одно
покоління за другим перлося в ту бездонну пропасть і по­
гибало в ній. Раз за разом вони переконувалися, що всі
мужики бувших польських земель, без взгляду на народ­
ність, противні навіть споминкам про історичну Польщу,—
а предсі жили в тім переконанні, що назва «Polska od morza
do morza» є якимсь чародійським словом, котре, в свій
час кинене в маси народу, мов іскра електрична, потрясе
всі серця, підойме всі руки до відбудування того раю.
Найновіші факти, про котрі ми вище згадали, переко­
нують нас, що помимо всіх тяжких наук історії та нещасна
ідея, джерело безчисленних польських ошибок і наших не­
щасть, не загибла в головах наших загорільців і уважа-
ється єдино спасаючою і єдино обов’язковою для кож­
ного добро мислячого поляка. Розваживши добре всю сла-
боту аргументів, на яких опирається та ідея, а заразом
всю безліч колізій, які вона за собою тягне, ми будемо
мусити прийти до сього переконання, що голошення ідеї
історичної Польщі в наших часах, а особливо на неполь-
ських землях, є ділом політично безрозум-
205 ним, з етнографічних взглядів безпід­
ставним, ба навіть д л я самої польської
народності дуже шкідливим, отже ж,
і н е п а т р і о т и ч н и м.
Що виказування і боронення ідеї історичної Польщі
в нашім столітті принесло польському народові превеликі
шкоди, сього, здається, і доказувати нетреба. Повстанню
1831 року принесло їм, крім зруйнування краю, також
страту конституції Царства Польського, спроби 1846 і
1848 принесли їм різню в Тарнівськім і битву під Гдовом.
де польський мужик стояв проти польського шляхтича,
принесло їм бомбардування Кракова і Львова і слідуючу
за тим довголітню реакцію бюрократичну в Галичині і
в Познанщині; повстання 1863 року принесло також велике
погіршення їх долі в Росії і, крім того, сталося знаком до
загальної реакції в цілій Російській державі. А де ж кори­
сті всіх тих жертв? Чи, маніфестуючи живучість ідеї істо­
ричної Польщі по всіх колишніх «польських» землях, по­
ляки розбудили в тих землях почуття прихильності до тої
Польщі, єдності з нею? Сміємо сказати, що ні. Не тільки
на Литві і Жмуді, на Волині і Україні, але навіть у Гали ­
чині, ба особливо в польській її частині, народ постав
проти тої ідеї і проти її проповідників. Не ентузіазм, не;
масовий рух, а ненависть збудилися всюди проти історич­
ної Польщі,— і той незаперечний факт пора би всім поля­
кам, а особливо галицьким, добре собі затямити. Пора їм
тямити, що патріотизм, маніфестуючий себе фразами с
«Polska od morza domorza», є не патріотизмом, а навмисною
або і ненавмисною зрадою на польській на­
родності і на її кровних інтересах,
котра той фразистий патріотизм без намислу посвячае
для своєї утопічної цілі.
А між тим всі підстави, на яких опирається історичне
становище державно-польських аспірацій, такі хиткі :і
слабі, що навіть воювати проти них серйозно не можна,
що перший зараз луч критичного світла показує всю їх
безпідставність. Бо покликуватись нині на те, що перед
звиш ста літами була якась польська, хоч і з різнородню:
елементів, сяк чи так зліплена держава,— се прецінь не
є ніякий аргумент, що така держава мусить і на будуче
бути, навіть проти волі колишніх своїх складників. Дер­
жава (підчеркуємо тут слово «держава» в протиставно-
бті до «народу») доти тільки має права существования, доки
206 справді Существу є; раз вона розсипалась, то се значить,
що роль її яко такої назавжди скінчена. Історія не показує
нам ані одного приміру, щоб держава (не народ), раз вима­
зана з ряду держав, здвигнулася коли-небудь після в своїй
давній формі. Не менше дитинне є покликування наших
поляків-державників на мнимі унії, заключені перед 300
чи 400 роками. Ми не вдаємося навіть в то, як і ким були
заключені ті унії і як додержувалися уложені в них обо­
пільні договори. Нам досить знати те, що в житті міжна­
роднім, богу дякувати, досмертних і нерозривних шлюбів
поки що ще не заведено, що політичні трактати — а тіль­
ки такими і то в найліпшім разі можна признати давні
польсько-литовсько-руські унії — заключаються в міру
обопільних потреб, а зі зміною викликаючих їх обставин
самі собою тратять свою важність і своє управнення в житті
народнім.
II
Один з найголовніших аргументів, котрим по­
ляки боронять ідею історичної Польщі, є той, що нібито
Польща історична мала сповняти велику місію на Сході,
була «рггесітиггет Еигору»1 супроти орд монгольських
і татарських і несла свою культуру в дикі, безлюдні степи
України, здобуті кров’ю її синів. Правда то є, що ідея
культурного апостольства дуже принадна і спосібна роз-
грівати духу людського; жаль тільки, що історичні факти
аж надто ясно свідчать, що місія Польщі лежала зовсім не
тут, на Сході, що, впрочім, і та місія ніколи не сповнялася
і що, отже, робити собі з неї право до реставрації історич­
ної Польщі нема найменшої підстави. Бо пригадаймо собі,
коли Польща була найсильніша? Безперечно, в добі Боле­
слава Хороброго*, по битві на Песім полю, де той Боле­
слав поразив німців, і по викупленні тіла св. Адальберта,
Болеславів похід на Русь був нещасливий*,— і се повинно
було показати і йому, і його наслідникам, що місія їх ле­
жить не в руйнуванні і покорюванні братнього руського
краю, а в обороні Слов’янщини проти німців. Се була,
по нашій думці, правдива місія Польщі, до котрої, впрочім,
перло її саме географічне положення. Головні польські
ріки тягнуть до моря Балтійського, і доки б Польща була
1 Аванпостом Європи (польськ.).— Ред.
207 удержалась панею берегів Балтійських, доти могла бл
бути великою силою в Слов’янщині. А між тим вона звер­
нулася на схід проти Русі, і що ж сталося? Не тільки що
слов’янські племена між Одрою і Лабою* — природні
союзники і ленники Польщі — погибли під напором ні­
мецьких князів, але слідом за ними пішли і пруссаки-
слов’яни на Помор’ю, т. є. німці забрали Балтійські бере­
ги і обсадили устя всіх великих польських рік, — зам­
кнули Польщі її єдину природну дорогу до сили і розвою
економічного. Очевидна річ, що, стративши ті безмірно
важні форпости на Заході, Польща стратила з тої сторони
рацію биту, побачилась сама в своїх інтегральних час­
тях загроженою. Прастаре гніздо польського племені,
Познанщина, стає чимраз більше німецькою домівкою, так
як сталася нею в переважній часті щиропольська Сілезія.
У житті народів нема посвячення. Народ, котрий по-
свячає себе за другого, є дурнем і не знає, що робить. Най­
перша задача кожного народу є — стояти за своїми влас­
ними інтересами і дбати про своє власне утримання.Коли
поляки говорять, що місія Польської держави була — бо­
ронити Запад Європи проти східних дикарів, то ми з ува­
ги на вичислені тут факти історичні скажемо, що се бу:з
найбільший політичний нерозум, була фатальна ошибка
поляків. Польща далеко сквапніше потребувала боронити
себе саму проти напору западноєвропейського і властиво
німецького хижацтва, проти різних «медведів» і «львів»*,
аніж боронити той Запад проти татар, від котрих Польші
самій, а затим і Западові, дуже мало що грозило.
Але погляньмо тепер, як стоїть діло з тою ославленою
місією на Сході. Що першого нападу монголів в 1241 роиі
Польща не спинила, се річ певна,— а іменно той перший
напад був найстрашніший, і раз рішучо поражені монголи
могли б були надовго остатись не страшними Європі. Від
того часу повторяються поменші напади монголів і тата-
рів майже рік-річно на східні часті Слов’янщини, повто­
ряються і тоді, коли Русь Галицька перейшла під Польщу,
коли і Литва та Україна з’єдинилась з Польщею*. Ніколи
не могла Польща здобутись на сильну і систематичну обо­
рону границь. Недавно видані люстрації замків оборон­
них в пограничних землях руських показують нам під
Ягайлонами* таке саме безладдя і недумство політичне,
яке було і в XVIII віці. Татари ходили собі любенько в на­
ші землі за «ясиром», гнали десятки тисяч людей і сотки
208 тисяч худоби в Крим І продавали людей в неволю. Неволь­
ники стались головним джерелом їх багатства,— кості
наших людей біліли і в Царгороді*, і в Сінопі, і в Смирні,
і в Триполісі, а «рггесітигге Еигору», «шляхта українна»,
бенкетувала собі, кричала на сеймиках, гарбала маєтки
і робила «заїзди»*, уживаючи свого придворного війська
не для оборони границь, а для грабування своїх власних
братів і сусідів. Найліпшим свідоцтвом про те, як спов­
нювала Польща свою місію на Сході, може послужити те,
що за часів Степана Баторія* Польща платила ханові
кримському річний гарач 15 000 червонців і сама висилала
війська коронні для мордування і вигублювання коза­
цтва, котре було єдиним природним защитником границь
польської і руської землі від татарви і, значиться, повинно
було бути найліпшим союзником Польщі. Вічно па­
м’ятні остануться слова Наливайка*, котрий писав до ко­
роля польського, що за половину тих грошей, котрі Польща
платить — і то безплодно — татарам, можна би на погра-
ничних степах з українського народу витворити таку кор-
донову сторожу, проти котрої вся сила татарська не устоя­
ла би. Розуміється, що Польща тої ради не послухала, і
козацтво клало голови в бою з поляками, замість що мало б
оружно з ними іти проти татар і турків. За того ж Сте­
пана Баторія Польща понизила сама себе іще дужче, спов­
няючи роль ката на підданім турецькім Івані Підкові*,
претенденті до господарства Волоського. Єдиний факт,
котрий поляки розтрублюють яко велику побіду западної
культури над ісламом,— битва під Хотином*, де зістав
побитий султан турецький Осман*,— доконаний зістав
так, як повинна була б вестися вся східна політика Поль­
щі. Козаки під проводом Сагайдачного* з’єднались тут
з поляками зовсім добровільно,на основі однаких прав;
ватажок козацький стояв з своїми людьми осібно від шлях­
ти, і шляхетські гетьмани не вглядали в те, що роблять
козаки. Се тільки (хоч і не обійшлося без тисячних пере-
драчок і прикростей) і хоробрість та відвага козаків довер­
шили побіди.
Але се був факт єдиничний, незвичайний і не міг ви­
кликати рішучого звороту в політиці. Полякам завжди
бажалось не рівноправності, а панування, не свобідної
федерації, а поневолення. Вони воліли платити дань ханові
кримському, як входити в вільні, хоч і як корисні условія
з «хамами» і бунтівниками.
209 Коли вже й припустити, впрочім, що Польща мала яку-
небудь місію на Сході, то сповняти її могла вона лиш тоді,
коли би була мала свобідний доступ і панування на бере­
гах Чорного моря. Ріки Східної Європи тягнуть всі до тої
великої котловини, котра становить невелике огниво,
в’яжучи Європу з Азією Передньою. Пануючи на Чорному
морі, Польща справді була б мала не тільки ключ до Цар-
города,— була б в кожній хвилі могла загрозити тоє
серце цілої сили отаманської, була би сталася правдивим
передмуром християнства, не посвячаючись при тім ні
для кого, противно змагаючись багатством і освітою швид­
ше і безпечніше, ніж не одна західноєвропейська держава.
Спосібностей до заняття такого домінуючого становища на
Сході було багато; ненастанні походи козацькі на Чорне
море, спроби козаків до заснування постійних і сильних
кошів на устях Дністра і Дунаю, виразні і розумні ради
козацьких старшин повинні б були отворити очі польським
політикам на їх властиву ціль. Та ні! Польща не вміла
здобутися ніколи настільки політичного розуму, щоб стати
рішучо на одну дорогу, а то іще й на дорогу свобідного
і чесного відношення до руського народу, котрий будь-
що-будь мусив би був статися головним агентом тої
східної політики, котрий за всі свої услуги Речі Поспо­
литій домагався тільки рівноправності, а не хотів бути
підніжком і підданим вельможної польської шляхти.
Шарпана внутрішніми роздорами і «гокоБг’ами»1, Річ
Посполита проспала і добрі ради, і добрі случайності до
опанування берегів Чорного моря і дійшла вкінці і тут
до крайнього упокорення, коли турки забрали їй найкращі
часті східної окраїни — Поділля з Каменцем аж по Збруч*
Чи можна ж в виду всього того сказати, що Польща мала
і сповняла яку-небудь місію на Сході? А оборона Відня
через Я на Собеського*, на котру поляки так люблять по-
кликуватися як на найвищий тріумф своєї місії, була,
по-перше, єдиничним фактом, котрий нічого не доказув
в користь будучої реставрації Польщі, по-друге, була актом
більше фантазії і чувства, ніж політичного розуму, а по-
третє, була актом настільки припізненим, що коли б
Польща до того часу сповняла була належито свою місію,
то, певно, не потрібно б було Собеському бігати під Ві-
1 Бунтами, заколотами (польськ.).— Ред.
210 день, бо турки могли б бути вже так ослаблені, що й не
подумали б про напад на далекий Відень.
А між тим скільки-то горя, братніх усобиць і руїни
покликала за собою диверсія поляків від заходу на схід!
Замість боронити себе, а затим і всю Слов’янщину від по­
ходу німців, поляки своєю нещирістю і політичною без­
тактовністю та жадобою панування над своїми ж братами
піднімали проти себе всіх, з ким тільки ввійшли в ближчі
зношення, підняли проти себе руський народ, котрий, ула­
дивши з ними дружні, братерські, федеративні зношення,
повинен би був зовсім природно стати лицем до сходу проти
татар і заразом служити полякам опорою в їх боротьбі
з німецтвом. Тільки ж певна річ, що такий союз міг улади-
тись тільки на основі федерації при застереженні взаємної
свободи і незалежності. Всі представителі Русі в перших
часах унії політичної (від часів Ягайла) стояли іменно
на тім становищі, дуже ясно добачаючи його необходи-
мість. Але полякам не того було треба. Перті з заходу нім­
цями, вони перлись самі на схід, шукаючи тут панування
і збагачення і находячи гріб. В тім гробі лягла остаточ­
но й ціла історична Польща, безславно, покрита гань­
бою. Її погробовці, що силувались іменно на тих окраї­
нах знов воскресити її з гробу, забули про те, що хто
погиб безславно і похоронений в не своїй землі, той
не воскресне ніколи.
Ill
Коли б у нас була яка-небудь склонність до віри
в фаталізм, то пильний розгляд в історії Польської держави
і в теперішнім поступованні представителів її традицій
дуже міг би зміцнити нашу віру. Так і здається, що поль­
ські верховодячі сили з давен-давна призначені були на те,
щоб не бачили ані своїх ворогів, ані своїх союзників там,
де вони дійсно були. Ми вже показали фатальне непоро­
зуміння поляків щодо історичної місії Польської держави,
непорозуміння, котре мусило згубити її. Не менше фаталь­
ною сліпотою здаються бути поражені ті провідники Польщі
і щодо вибору союзників та помічників.
Польська держава, стояча на границі між германством
і слов’янством, під грозою винародовлення повинна була
почути свою солідарність з слов’янством, а особливо з Рус­
сю, і лучитись з нею по добрій волі проти німців. До того
союзу повинні би були пристати і племена литовські, біло­
211 руські, а в дальшій лінії і великоруські. Очевидна річ,
що в тих давніх часах, коли віроісповідання становило
важну і живу струну в національнім житті, політичний
розум наказував Польщі і в тім взгляді єднатися з прочими
слов’янами і відпирати від себе німецтво також під видом
католицизму. Досліди нашого ученого крил[ошанина]
Петрушевича* доказали, що східний обряд був первісним
обрядом також і поляків, що іменно після того обряду
хрещений був перший король польський Мешко* св. апо­
столами Кирилом і Мефодієм. Не могучи, однак, наразі
остоятись проти німецької переваги, король той прийняв
після католицизм, щоб не дати німцям поводу нападати
на Польщу яко на край поганський. Що крок той був не
тільки неполітичний, але і непопулярний, се доказують
нам факти народного бунту по смерті Болеслава Криво-
устого*, коли-то польський народ мордував католицьких
ксьондзів (німців), нищив церкви і рубав хрести. Народ
дуже добре почував, що католицизм принесе йому також
суспільний гніт, а королі повинні були почути, що він
відділить їх від прочого східного слов’янства, а, породивши
в них духа нетолеранції, з часом попхне до братовбійчої
війни проти рідних, іменно на утіху і користь їх відвіч­
них ворогів, німців.
Взагалі мусимо сказати, що переняття католицизмом
принесло Польській державі і польському народові необ-
численні шкоди. З ким тільки в пізніших часах ввійшли
в зношення поляки, сейчас вивертали наверх свій католи­
цизм, немов їжак свої колючки, показували дух нетерпи­
мості і охоту до навертання, задаючи зараз на вступі брех­
ню своїм обіцянкам. І так, напр., ославлена унія особиста
з Литвою заключена була нібито на підставі автономії обох
країн і обох обрядів, а між тим Ягайло, хрещений вже по
гречеському обряду, зараз по приїзді до Кракова мусив
другий раз хреститися по обряду латинському,— то зна­
чить, поляки в дусі помимо всяких умов уважали східний
обряд поганською вірою, для котрої всі умови неважні
(Iereticis non est servanda fides1). Се і був після провід­
ний принцип всієї русько-польської політики.
У кривавих і крайнє сумних війнах козацьких побіч
національного і соціального зустрічаємо також виразно
1 Даного єретикам слова дотримуватись не обов’язково (лат»).—
Ред. —
212 зарисований мотив релігійний. Руські братства ведуть дов­
гу і завзяту боротьбу проти католицизму і унії. Спрова­
джені до Польщі єзуїти вносять з собою і інквізицію релі­
гійну, і вже 1689 року гине перша її жертва, шляхтич
Ліщинський, на огнянім кострі. Розпочинається доба
пітьми, упадку і розкладу зразу умислового, а дальше
і суспільного та політичного в Польщі. Інакше і бути не
могло. Католицизм-бо, як знаємо, є силою інтернаціональ­
ною і зовсім противною почуттю всякої народної окреміш-
ності. Єднаючися з ним, Польща іменно підтинала в самім
корені можливість свого существования, бо католицизм
ставив її ворожо до Сходу, т. є. до її природних аліантів,
а зате хилило її до Заходу, т. є. до сильніших від неї воро­
гів, котрих жертвою мусила вона статися часть по часті.
Всі нещастя, які навів католицизм на Польщу, зможе­
мо зважити хоч у приближенні тоді лише, коли візьмемо
на увагу, напр., той факт, що коби б не католицизм, то
Польща, певно, була би притягла до себе і цілу Росію по
смерті Годунова, і першого Самозванця, між тим коли
невчасні католицькі замашки накликали на поляків тільки
різню в Москві. А які би були наслідки того поєднання для
цілого слов’янського світу, сього нині і найбуйнішою фан­
тазією збагнути не можна*.
Задалеко нас завело би, якби ми хотіли вичисляти всі
політичні ошибки поляків, до котрих довело їх уперте
обставання при католицизмі. В їх нещасливих повстаннях
XIX віку дзвеніла дуже виразно і католицька струна, ба
навіть декуди уживано католицизму яко средства до сфана-
тизування темних мас народу в цілях відбудування Польщі.
У Познанщині уперте обставання при католицизмі навело
на поляків всю ваготу культуркампфу і ідучого поруч з
ним онімечення, і, змусивши поляків дружитися з ретро­
градними католицькими фракціями, стягло і на них, що
то завжди величали себе поборниками свободи і поступу,
одіум обскурантів і ретроградів. Те саме повторяється
і в Галичині, де польська шляхта, з католицьких мотивів
єднається з клерикалами німецькими, спроваджує на нашу
Русь єзуїтів, уладжує формальні гоніння на трираменні
хрести, агітує проти руського календаря, мішається до
руського богослужіння, здвигаючи круг нього цілу систему
надзору і шикани. Вічно одна і та сама історія, одні і ті
самі поляки, котрі від часу анабаптиста Ягайла нічого не
забули і нічого не навчилися. Там, де би треба єднати собі
213 прихильників, вони з цілою усильністю роблять собі заЕ-
зятих ворогів, а там, де би повинні бачити противника,
вони запобігають ласки і в’яжуться в союзи. Ми не поми­
лимося, твердячи, що ціла завзята ненависть до Росії ви­
кликана в дуже великій часті різницею віросповідань.
Адже ж Прусси і Австрія так само причинилися до розбору
Польщі, так само усмиряли польські повстання, хапалл
і морили по тюрмах польських конспіраторів, а прецінь
на них не тільки не звернулася така горюща ненависть
поляків, але противно: в Пруссах онімечені польські маг­
нати, як Радзівілли, славляться підпорами трону, а в Ав­
стрії ціла верховодяча часть шляхти всіми силами попер­
лася до підпирання трону і династії з окликом: «Рггу ІоЬіе,
N. Рапіе, БІоіту і БІас сЬсету!»1 Не можна заперечити, що
з вузько утилітарної точки погляду таке союзництво для
шляхти мусить нести не одні користі, але з принципіально-
політичної сторони се діло представляється далеко не та:<
корисно. Не тільки австрійський двір, але і сама здорово
мисляча (і тим самим невелика) часть шляхти понімають
дуже добре, що багато більше від того, що досі дано га­
лицьким полякам, на будуче Австрія не може їм дати і що
затим мрії про відбудування Польщі через Австрію і крк-
ки на тему:«Наша делегація до Відня репрезентує весь на­
род польський»— є тільки дитячою забавкою здитинілих
трибунів людових і політиків а 1а «роШук ЬуодуБкі»
з «Бгсгг^ка»2.
Австрія не може дати галицьким полякам багато понад
те, що дала їм досі, не ображаючи інтересів других провін­
цій і народностей, а спокійна, лавіруюча і з засади
дефензивна політика Австрії є зовсім противна авантурни-
чій політиці польських державників. Вже ті одні причини
повинні би достаточно показати полякам, що, в’яжучись
з Австрією, вони з-поміж трьох можливих союзників ви­
бирають того, котрий їм найменше може дати. Але тут зна­
ходить сук: Росія православна, а Прусси протестантські,
досить підстав, щоб звернути свої симпатії до католицької
Австрії. Католицизм і тут рішає в ділі життя і будучини
народу. Бо розважмо наслідки сього союзу для інших
частей польського народу. В Познанщині Прусси, зан*-
1 Коло тебе, наш пане, стоїмо і стоятимемо! (польськ.) — Ред.
2 За прикладом «політики львівської» з «Щигля» (польськ.).—
Ред.
214 покоєні перевагою поляків в Австрії, стараються їх зро­
бити безсильними у себе — германізують, здобувають
п’ядь за п’яддю польської землі в німецькі руки. Не мен­
ше занепокоєна тим і Росія, котора дуже добре знає,
що всякий наріст польської сили в котрій-небудь з сусід­
ніх держав при живих аспіраціях до відбудування Поль­
щі є заразом хмарою, грозячою її спокоєві і цілості. І ро­
зуміється, Росія і собі не вважає потрібним давати полякам
конгресовим більше свободи і самоправності — знов на
шкоду цілого народу.
Інтереси польського народу і його будучини з ге- і ет­
нографічного взгляду пруть до союзу з Росією, котора
в разі запевненої симпатії і помочі поляків не тільки
могла би найбільше дати польському народові, але,
зробивши Конгресівку* самоправною і національно обез-
печеною областю, витворила би з неї зовсім природно центр
притягаючий і опору національну для всіх окраїн поль­
ського народу, стоячих під сусідніми державами: для поль­
ської часті Галичини, Сілезії і Познанщини. Коли б не
повстання 1831 і 1863—4 років, Конгресівка була б нині
займала в Росії подібне становище, як Фінляндія, була б
мала свою конституцію, рідну мову в школах і нижчих
урядах, більшу свободу печаті, зборів і товариств і небула
б потребувала проливати стільки крові на те тільки, щоб
погіршити аж до безвихідності своє положення. Та ні,
нещасні змагання до відбудування історичної Польщі і ви-
кормлена католицизмом антипатія до Росії, не міркована
і крихтою політичного розуму, все те попхнуло поляків на
хибну, похилу дорогу. Але і тут що показується? Росія,
та Росія, на котру поляки-емігранти не мали^досить слів
ганьби і проклять (Nie mam na was hahby slowa, nie ze
j§zyk moj ubogi, lecz ze pi^kna ludzka mowa, by si§ koloc1
і т. д. Krasihski*) — вона найменше потрафила зашкодити
полякам помимо окричаної русифікації. Недавно опублі­
кована конскрипція Варшави* потверджує, що відр. 1830
до 1880, отже в 50 літах найтяжчого гніту, елемент велико­
руський у тім місті не змігся, а противно, ослаб! Очевид­
на річ, що противник, котрий є так безсильний для шкод-
ження, а так потужний для помочі, роджений є властиво
1 На вас у мене слів ганьби не вистачає. І не тому, що вбога
моя мова, а тому, що людські слова занадто хороші, щоб ними шпе­
тити (польськ.).— Ред.
215 не на противника, а на союзника, тим більше що тільки
свобідна Конгресівка може дати опору придавленій Познан*
щині проти поступаючого на схід великими і тяжкими
кроками німецтва. Галичина, хоч би вона дістала від Ав­
стрії і золоті гори, і цілковиту перевагу польського еле­
мента, і цілковите вимазання русинів з спису підданих ав­
стрійських, хоч би перемінилася яким чудом божим в ціл­
ковито і чисто польську країну, все-таки останеться заслаба,
щоб допомогти Конгресівці, а особливо Познанщині.
Тільки ж, звісна річ, ніяке чудо боже для порятунку по­
ляків не станеться, і самі вони перестали вже його наді­
ятися, а і в самій Галичині, скріпляючи свій натиск на ру­
синів, вони скріпляють і будуть скріпляти реакцію на­
родно-руську,— т. є. запобігаючи вгорі ласк
і средств і сили для можливого від­
будування історичної Польщі, вони
рівночасно в д о л и н і нищити будуть
одну підвалину по другій, на котрих
єдино могла б і повинна б основува­
тися їх власна, не історично-держави а,
але національно — етнографічна само­
стійність.
IV
Нашу попередню статтю постигла конфіската,
і ми печатаемо в розділі III тільки оставшийся її недо­
гризок, у котрім, впрочім, сказано є все, що потрібне для
порозуміння нашої дальшої аргументації.
З дотеперішнього нашого представлення кожний ясно
побачить, на яких-то слабих підставах опирається і до яких
політичних ошибок доводить поляків їх історично-польське
становище. Але найкращим доказом слабості того стано­
вища є те, що самі поляки — не демократи-автономісти,
але всі верховодці бодай від 1848 року не вірять
всилуіправотутого історичного ста­
новища, не вірять в ідею історичної
Польщі. На око може таке речення видатись парадок­
сом, особливо коли зважимо стоси шовіністичних брошур
з девізом «Polska w dawnych granicach»1, копиці бесід,
множество агітацій і цілу систему винародовлення, котрою
1 Польща в давніх кордонах (польськ.).— Ред.
216 вони віддавна стараються ущасливити нас — а все в імені
історичної Польщі. Але при ближчій розвазі покажеться,
що іменно той їх гарячковий поспіх, раз, до цілковитого
заперечування якої б там не було руської справи, а відтак,
коли се показалося неможливим, до повертання русинів
у поляки, то через латинізацію нашого обряду, то через
касування нашого письма, то через випихання нашої мови
з шкіл, з урядів і з товариства,— що іменно ті їх ненастан­
ні заходи зраджують нам, що фрази про історичну Польщу
навіть в їх устах є тільки фразами і що вони в глибині
свого серця дуже добре то чують, що Польща може
бути тільки для поляків і складати­
ся тільки з поляків. Стараючися зробити нас
поляками в ім’я історичної Польщі, вони, самі про те не
знаючи, стають на становищі не історичної, а етногра­
фічної П о л ь^ц і, т. є. іменно на тім становищі,
котре каже: Польща для поляків, але Русь для русинів.
Винародовляючи русинів, поляки стараються посунути
границю етнографічної Польщі дальше на схід,— але в
принципі стоять очевидно за етнографічною, а не за істо­
ричною Польщею.
Правда, ми дуже добре се знаємо, що наші, особливо
галицькі, поляки по старій пам’яті готові узнати кожного,
хоч би і найліпшого поляка зрадником і запроданцем,
коли він зважиться натякнути їм про етнографічну Польщу.
Але нас, далеких від яких-небудь претензій до поль­
ського патріотизму, той взгляд не може і не повинен в’я­
зати. Противно, яко один з народів, входивших колись у
склад історичної Польщі, котрому тая історична Польща
дуже і дуже солоно далася взнаки, ми всіма силами є і
мусимо бути противні реставрації тої Польщі на руських
і других непольських землях. Ми мусимо протестувати
проти відбудування історичної Польщі будь в якій-будь
формі: чи шляхетській, чи навіть демократичній, бо ми
знаємо дуже добре, що всяка Польща в давніх границях
значить для нас майоризацію, притиск, упослідження
і — винародовлення. Але, відрікаючись від історичної
Польщі, ми яко демократи і автономісти зовсім нічого не
маємо проти Польщі яко народу, проти Польщі не в
давніх історичних, а в етнографічних грани­
цях.
Сприяючи з серця кожній народності, а тим більше
слов’янській, і до того такій, з котрою доля поставила нас
217 у безпосереднє сусідство,— бажаючи для себе невинного
питомого розвою на власних народних підставах, ми ба­
жаємо того самого і для поляків. Почуваючи аж надто
доткливо погубність для власної народності тих кордонів,
якими вона в теперішній хвилі є розчетвертована, ми жи­
віше, ніж хто-небудь другий, могли б співчути і з поля­
ками, остаючими під тим взглядом у подібнім до нашого
положенні. Почуваючи незнищиму і історією в нас вихова­
ну ненависть до всякого гніту і насилля, ми бажаємо пов­
ної національної і політичної свободи і полякам. Але
тільки під тим необхідним условієм, якби вони раз назав­
жди зречуться опіки над нами, раз назавжди покинуть дум­
ку будувати історичну Польщу на непольських землях, а ста­
нуть, так само як і ми, на становищі Польщі чисто етно­
графічної. Правда, ми знаємо добре, що, відрубно взявши,
і наші і польські сили будуть доволі слабі, але знов і то
певна річ, що сила поляків ніколи не буде угрунтована
притиском і винародовленням других народностей, особ­
ливо в теперішніх часах, коли почуття народної самостій­
ності і повної рівноти починає будитися во всіх і наймен­
ших народах: не тільки в русинах, українцях, але і в біло­
русах, литовцях, естах і др. Стерти з лиця землі всі ті на­
родності в наших часах, зробити з них всіх поляків,— де
сього польські сили замалі, і всі спроби винародовлювання,
яких вони тепер хапаються, виходять дуже нужденним
і — скажемо прямо — дуже нерозумним і не полі­
тичним дражненням іменно тих елементів, котрих роз­
вій, і свобода, і приязнь для цілої будучності польського
племені є безмінно важними.
Бо коли раз станути полякам одверто на етнографічнім
польськім становищі і зректися узурпованої і на нічім
реальнім не основаної гегемонії над всіми непольськими
народами, то першим ділом їм прийдеться признати, ще
польського народу є не 20, як вони
досі твердять, а ледве 8 мільйонів,
іщовін, відтятий звсіх сторін від мо­
ря, розселений серед отвертої, мало-
плідної і досить убогої країни, з при­
роди своєї засуджений на слабість
іекономічну, і політичну. А маючи се на ува­
зі, розумні і тверезо в будучність глядячі поляки будуть
мусити старатися позискати прихильність сусідніх племен,
а головно племені русько-українського, заселяючого най-
218 багатші в гіолуднево-східній Європі, а до того к морю і ве­
ликим рікам прилягаючі землі. Є се до безперечності певна
річ, що відірвана від нашої Русі Польща ніколи не може
здвигнутися, але скорше чи пізніше станеться вся німець­
кою здобиччю. Але ж не менше певна річ і те, що силою
придавити нашу Русь, винародовити її Польща також не
зможе. Єдину поруку ліпшої будучності обох народів ми
бачимо тільки в їх федеральнім зв’язку між
собою і з другими сусідами, в зв’язку, ос­
нованім на якнайповнішій рівноправності і автономії
кожного окремого народу, де б другий народ ніколи не
мав права вмішуватися в домашні справи сусіда або
держати над ним яку-небудь опіку.
Звісна річ, що натепер нам ще далеко до осущення та­
ких ідеалів, і може бути, що декому навіть злишньою ви­
дасться наша розмова про такі діла в газеті, посвяченій
справам «реальної політики». Але ми надіємся, що кожний
та# мислячий змінить свою мисль, коли розважить ось що:
Реальною політикою ми називаємо таку політику,
котра, спираючись на докладних студіях минувшості і те­
перішності, може дати нам якнайясніші і найдальші вка­
зівки взглядом нашого будучого поступування. Без дале-
коідучих і ясних провідних ідей нема нині ані писателя,
ані тим менше доброго політика,— а таких провідних ідей
у першій-ліпшій хвилі на дорозі не знайдеш,— вони му­
сять бути витворені життям, викормлені сердечною кров’ю
народу, вони є його найдорожчою і найсвятішою скарбни­
цею. Хоч і як далеко в памороці будучини блищать вони
як ідеали, то прецінь у кожній даній хвилі, при кожнім
дрібнім практичнім кроці не є то все одно — мати або не
мати провідних думок, так як не все одно, вирушаючи в до­
рогу, знати або не знати наперед, чи їдемо до Києва, чи до
Кракова. Хто уважно перегляне нашу минувшість, особ­
ливо за послідніх ЗО літ, тому аж надто ясно стане, що
іменно найбільша часть наших політичних блудів похо­
дила з того, що ми пішли наосліп, без виразної програми,
не знаючи, чи ми ідем до Києва, чи до Кракова, чи до
Москви, а кінець кінцем вийшло з того, що попросту мота­
лися і топталися на місці і, стративши не одну щасливу
пору ділання, опинились нині на незавиднім становищі по­
літичного зера.
От чому тепер, у тяжку для нас пору шарпаючих нутро
наше польсько-шовіністичних агітацій, нам дуже на часі
219 всесторонньо вияснити собі своє становище, свої цілі
і дороги не тільки взглядом себе самих, але і взглядом на­
ших найближчих сусідів. Заглядаючи на підставі пізнан­
ня теперішності і минувшості дальше в будучність, аніж
можуть заглянути вони, засліплені своєю партійною вузь­
коглядністю, ми сміліше зможемо боротися з противно­
стями, наберемо тої певності і того політичного такту, шо
пливе з ясного зрозуміння ситуації і всіх її консеквенцій.
Стоячи сильно на нашім демократичнім і федеральнім ста­
новищі, працюючи серед власного люду над його добром
і здвигненням, ми згорда будемо дивитися на рівно без­
сильні, як безтактні замахи наших противників, — про­
тивно, з свого ясного і високого становища зможемо їм по­
дати слово остороги і вказати пропасть для їх власної спра­
ви, котру вони коплють власними руками, роздуваючи
сквапливо ненависть проти себе у сусідніх з ними племен.
З того становища ми зможемо асі осиЬэ1 виказати їм, шо
згідливе і братерське — не опікунське і не кулачне —
поступування з нами лежить більше в їх влас­
нім, ніжу нашім інтересі, так як без нас
вони ніяк обійтися не зможуть, а нас придушити і стерти
з лиця землі тим паче не зможуть,— і що затим політич­
ний розум і так їм самим наказує якнайскорше закинути
всякі агітації проти нашого обряду і нашої народності
і їм першим простягнути до нас руку згоди і признати нам
всі застережені наші права.
Не говоримо яко ідеологи. Ми любимо доводити кожну
думку до ідей консеквенцій, хоч і як не раз ТІ КОНСЄКВЄЕ-
ції суперечні з дійсністю. Але все-таки, бачиться, ніколи
то не зашкодить, як би то якась справа «по-божому та по-
людськи» повинна бути. Що ми, проте, ані на хвилю не
тратимо з очей і живої дійсності, що ми дуже добре знаємо,
чого нам тепер від неї надіятися, а чого ні, се ми чей жэ
не раз доказали в попередніх статтях, заміщених у «Ділі»*.
Що поляки не протягнуть до нас руки до згоди, не зре­
чуться добровільно над нами опіки, не стануть на чисто
демократичнім і федеральнім становищі етнографічної
Польщі (а бодай не швидко стануть на нім) — се ми, по­
жалься боже, дуже добре знаємо. Але іменно для того іще
і іще раз кажемо: ти м гірше для них!
1883
1 Наочно (лат.).— Ред.

 

http://litmisto.org.ua/