Найповніше видання творів ідеолога українського націоналізму

Найповніше видання творів ідеолога українського націоналізму

 

6 жовтня в Національному університеті «Львівська Політехніка» в рамках проекту Ірини Фаріон «Від книги до мети» відбулася презентація «Вибраних творів у 10-ти томах» Дмитра Донцова за участі відомих дрогобицьких науковців Олега Багана і Ярослава Радевича-Винницького. Цей грандіозний видавничий проект щойно влітку був завершений і, безумовно, вже став визначною культурною подією року.

У ході презентації О.Баган як головний редактор, упорядник і автор десяти передмов до кожного з томів і Я.Радевич-Винницький як літературний редактор розповідали про процес роботи над виданням, осмислювали його ідейні, інтелектуальні, естетичні, філологічні аспекти. Зокрема від науковців прозвучали наступні тези. Масштабність видання несподівано для багатьох показала неабияке значення Дмитра Донцова в історії української політичної думки та культури, він постав як блискучий публіцист-полеміст, політичний мислитель, культуролог, історіософ, національний ідеолог, літературний критик великої ерудиції. На 90% видання склали статті й есеї, які ще ніколи не передруковувалися, тобто 9 із 10 томів – це маловідомі, донедавна малодоступні твори, які проливають багато нового світла на спадщину Д.Донцова. Кожен том у виданні – це завершена за тематикою і часовими рамками публікацій книга, яка може жити своїм самостійним життям. «Щоб стати українським націоналістом, – жартував О.Баган, – досить прочитати хоча б один том творів Д.Донцова».

У 10-томнику зібрані твори за 1909-1973 рр., тобто читач має змогу прожити насичене й динамічне інтелектуальне життя Д.Донцова за дуже довгий період, побачити масу національних проблем, які він трактував, зрозуміти етапи його світоглядної еволюції. Цікаво, що у виданні зібрані лише окремі книжки і журнальні публікації автора, редактори свідомо обминули сотні його газетних статей, бо тоді видання розросталося б удвічі. Загалом опубліковано близько 230 малознаних статей і есеїв Д.Донцова.

Усі тексти відредаговані за нормами традиційного українського правопису, який був прийнятий у 1928 р. і потім знищений радянською владою. Це, на думку Я.Радевича-Винницького, робить українську мову більше виразною, пластичнішою, милозвучнішою, а головне – оберігає наші етно-духовні, естетичні традиції. Так у виданні виправлена транскрипція сотень іншомовних власних імен, яка була зіпсута через зросійщення українського правопису (наприклад, вжито «Морис», замість «Морріс», «Фоєрбах» замість «Фейєрбах», «Карлайл» замість «Карлейль» і т.ін.), застосовано роздільне «й» в позиціях, де сходяться два голосні звуки (наприклад, матеріяльний), уведено тверде «и» в закінченнях родового відмінка (радости, гордости) і т.ін. Окремі недоладні, застарілі слова-полонізми чи русизми замінено органічними відповідниками з української мови, водночас виправлено написання історизмів, архаїзмів та діалектизмів, які збережені для відтворення колоритності мови Д.Донцова. Кожен том супроводжується тлумачним словником рідковживаних слів – авторства Я.Радевича-Винницького.

На думку О.Багана, у такому повному форматі спадщина Д.Донцова, його роль в історії України, інтелектуальні, культурні здобутки вже не будуть так нахабно оббріхуватися, перекручуватися, як це було дотепер з боку лівих і ліберальних науковців і публіцистів, які просто демонізували цього видатного автора. З нього у них прийнято робити «зрадника» і «перекинчика» (бо залишив у свій час соціал-демократичну партію), «руїнника» (бо критикував політику Центральної Ради і гетьманату у 1917-1918 рр.), «фашиста», «нациста» й «антисеміта» (бо симпатизував правим і націоналістичним рухам в Європі), «вузьколобого, заідеологізованого критикана» (бо вимагав від художньої літератури ідейності і бойовитості). Натомість Д.Донцов постає у своїх творах блискучим політичним аналітиком (у виданні зібрано 3-и томи на цю тематику), знавцем тонкощів і законів національного буття і націософських оцінок дійсності (ідеологічних томів є також 3-и), оригінальним культурним мислителем та естетиком (3-и книги на цю тематику). Він у багатьох аспектах неперевершений майстер політологічної концептуальної статті чи брошури, філософського трактату чи короткого діалогу, літературного есею, фейлетону, культурологічної мініатюри. І всюди видно його мудру вдумливість, великі знання зі світової історії, широку обізнаність в актуальних наукових теоріях і цивілізаційних подіях, чітку світоглядну переконаність і наснаженість бачити й відстоювати правду національного буття.

Дмитро Донцов, як підсумовували учасники презентації, є не просто «головним ідеологом українського націоналізму», як це вже утверджено, він – найбільший виразник українського ідейного традиціоналізму, найвпливовіший теоретик і пропагатор правої політичної філософії, оригінальний мислитель-візіонер, якого ще Є.Маланюк порівнював за рівнем таланту із О.Шпенґлером і Х.Ортеґою-і-Ґасетом. Сама його творча біографія демонструє нестримне горіння ідейною боротьбою, тверду принциповість вчинків, непохитну націленість на захист національних інтересів українства. Саме Д.Донцов став найбільшим натхненником героїчного покоління націоналістів, які створили величну епоху ОУН і УПА. Завдяки його світоглядним орієнтирам український визвольний рух у 1920-1940-і рр. набув особливої бойовитості, непоступливості, світлої жертовності.

Тоді ж під впливом естетичних ідей Д.Донцова сформувалася потужна літературна і культурна течія вісниківського неоромантизму  –   творчість великої групи письменників, критиків, культурологів, публіцистів: Є.Маланюка, Л.Мосендза, Ю.Липи, У.Самчука, О.Бабія, О.Стефановича, Оксани Лятуринської, О.Ольжича, Олени Теліги, Наталі Ґеркен-Русової, Дарії Віконської, Б.Кравціва, О.Грицая, Р.Бжеського (Р.Млиновецького), М.Островерхи, М.Мухина, Л.Луціва, М.Шлемкевича та. ін. Сукупно ці автори створили наймогутнішу культурну альтернативу совєтській літературі і культурі, наснажили українське мистецтво і слово глибоким художнім драматизмом, високим духом ідеалізму, динамікою стильового росту. Д.Донцов як редактор провідних тоді журналів «Літературно-науковий вісник» і «Вісник» визначав і спрямовував цю наступальність українського мистецтва. Власне, у 10-томнику зібрано найбільше його публікацій із цих журналів. Окрім того у виданні подано статті й есеї з маловідомих журналів «Дзвін», «Українська хата» (Київ), «Украинская жизнь» (Москва), «Шляхи», «Дніпро», «Червона калина», «Смолоскипи» (Львів), «Державна нація» (Прага), «Вісник» (Нью-Йорк), «Гомін України» (Торонто). Деякі статті були вперше віднайдені О.Баганом, оскільки вони не значилися у відомих бібліографіях творів Д.Донцова. Так вдалося відтворити повнішу картину ідейних впливів мислителя націоналізму.