Мова і школа

Мова і школа

Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
“В рідній школі рідна мова!”
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі.
О. Олесь.

1. Школi належить провiдна роль у мовному вихованнi народу. Першi в iсторiї людства школи виникли з метою викладання мови. Навіть коли ще не було писемності у давніх кельтів і аріїв, у них існували школи, де вивчались священні гімни й оповіді та тлумачилась мова цих творів.

2. Коли функцiї школи розширювалися, все одно вивчення мови займало основну частину навчального часу. У сучасних розвинених країнах на вивчення рідної та іноземних мов у середній школі відводиться більше половини навчального часу. П. Ланжевен, лауреат Нобелівської премії в галузі фізики, запропонував у Франції відвести на мовне навчання 55% навчальних годин.

3. Школа потребує нормалізації мови, її єдності і стабільності, вона є глибоким каналом поширення і закріплення мовних норм. Школа бере активну участь у збереженні цілісності мовної спільноти. Між мовою і школою існує взаємодія і зворотний зв’язок. Соціалізація людини, її становлення як члена суспільства значною мірою відбувається у школі.

4. Усi шкiльнi предмети, крiм iнших мов, в українськiй школi повиннi викладатися українською мовою, “бо наука чужою мовою не пускає в людині глибокого коріння” (І. Огієнко).

Учені вже давно помітили, що, коли діти вчаться в школі іншою мовою, ніж розмовляють вдома, то це уповільнює їхній розумовий розвиток (Л. Блумфільд). Крім того, діти часто стають некомунікабельними, маломовними..

У 1929 роцi 97 вiдсоткiв українських дiтей вчились українською мовою. У 1991 роцi – 47,9 вiдсотка. У 2000 роцi в Києвi планують охопити українською школою 34 вiдсотки учнiв… В обласних центрах України на 264 українськi школи припадало 1414 росiйських (не рахуючи змiшаних, тобто фактично росiйських) (“Всесвiт”, 1989, No 2, с. 139).

Спроби запровадити українську мову до школи викликають брутальний, істеричний спротив російських шовіністів і їхніх національних, у тому числі й українських, манкуртизованих прихвоснів. Спалено показову українську школу на Дніпропетровщині. Розгромлено недільну школу в Севастополі. Єдина на цілий Донецьк українська школа, яка не може прийняти й десятої долі бажаючих у ній учитись, постійно знаходиться на грані закриття: місцеві шовіністи вишукують щораз нові для цього приводи. На II конгресі донецької інтелігенції не прозвучало жодного українського слова, зате було чимало ламентацій з приводу того, що “російська мова – іноземна на Україні”. Яка ж тоді рідна для ораторів з “Интердвижения”?

Нинiшня практика створення “українських” класiв у росiйських школах України замiсть вiдкриття українських шкiл – це замилювання очей громадськостi, намагання законсервувати iснуючий стан (змiнювати – не змiнюючи), зберегти систему русифiкацiї українцiв через народну освiту.

Ще гiрше становище у вищiй школi. Наприклад, у 1990 роцi українською мовою навчалися лише 7 вiдсоткiв студентiв республiки.

5. Єдиний мовний режим – обов’язковий для всiх учителiв та учнiв.

6. Кожен учитель має зразково володiти українською лiтературною мовою.

7. Боротьба за культуру мовлення – обов’язок кожного педагога, а не тiльки вчителя-словесника.

8. Боротьба за культуру мовлення учнiв має стати одним iз головних напрямкiв дiяльностi школи.

9. Уся документацiя школи повинна вестися українською лiтературною мовою.

10. Школа має сприяти всебiчному розвитковi мовленнєво-творчих здiбностей дiтей – через гуpтки декламацiї, ораторського мистецтва, театральнi студiї, видання рукописних (машинописних) лiтературних газет, журналiв, збiрникiв, альманахiв, пiдготовку екскурсоводiв у гуртках лiтературного краєзнавства тощо.

11. Не тiльки вчителi, але й школярi повиннi стати носiями мовної культури i мистецтва, пропагандистами їх серед населення.

12. Вивчення мови в школi не може зводитись лише до засвоєння правил орфографiї i пунктуацiї та елементiв граматики.

У школi, особливо в старших класах, викладання мови має бути розширене для одержання учнями системних знань про українську мову, її походження, розвиток, мiсце серед iнших мов свiту, її значення для життєдiяльностi народу, про український мовний етикет, про багатовiкову боротьбу українцiв за рiдну мову, про видатних мовознавцiв-українiстiв тощо.

Вивчення мови–це та площина, з якої починається пiзнання свiту, свого народу, його духовностi. Звiдси бере початок нацiонально-патрiотичне, моральне та й взагалi всяке iнше виховання.

13. У кожнiй школi, ПТУ, не кажучи вже про технікуми і вузи, має бути створений осередок Товариства “Просвіти”.

14. Шкiльний осередок “Просвіти” проводить свята рiдної мови, мовнi олiмпiади, науковi конференцiї, мовно-лiтературнi вечори, фольклорнi свята тощо.

15. Шкiльний осередок “Просвіти” займається збиранням i вивченням мiсцевих та соцiальних говiрок, усної народної творчостi, етнографiчною роботою, описом мiсцевих народних промислiв i ремесел i т. iн.

16. “Просвіта” контролює комплектування шкiльних бiблiотек стосовно забезпечення їх потрiбною кiлькiстю українськомовних видань та перiодики, зокрема фiлологiчних.

17. Осередок “Просвіти” школи налагоджує та пiдтримує зв’язки зi школами, класами, поодинокими особами української дiаспори.

18. Шкiльний осередок “Просвіти” повинен використовувати всi форми зв’язкiв школи з батьками (батькiвськi збори, конференцiї, унiверситети для батькiв, сiмейнi вечори тощо) для розв’язання проблем мовного характеру.

19. Шкiльний осередок “Просвіти” пропагує серед учнiв та їхнiх батькiв створення сiмейних бiблiотек, передплату українськомовної перiодики.

20. Шкiльний осередок “Просвіти” надає допомогу в мовному вихованнi дiтей у дошкiльних закладах.