Міський скансен «Давній Дрогобич» (концепція)
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 03 Бер 2020 в 22:04
Міський скансен «Давній
Дрогобич»
(концепція)
Вступ
Урбаністичне середовище м. Дрогобича об’єктивно вимагає планового упорядкування й ідеї, яка б одночасно формувала глибшу патріотичну свідомість його мешканців та була вираженням історії міста, його ролі в Галичині, загалом в українській історії та культурі. Логічним місцем, довкола якого могла б концентруватися розбудова культурологічного простору Дрогобича, є територія поблизу двох старовинних міських церков ХVІІ ст., які ще й є архітектурними шедеврами, – церкви Св. Юра й церква Воздвиження Чесного Хреста. Посередині цієї території розташований давній солеварний завод (можливо, ХІІ ст.), від промислів якого, очевидно, й розрослося місто.
Зараз ця територія перебуває в доволі занедбаному стані, але потенційно вона містить у собі всі головні ознаки й характеристики, потрібні для формування центрального ландшафтно-історичного об’єкту, який би виражав культурологічну та історичну ідею міста: тут є вагомі й цінні історичні архітектурні раритети, тут є достатньо великий і відкритий простір, який дозволяє проектувати нові побудови, саме місце пов’язане з історичними початками Дрогобича, наближене до його центральної частини, також історичної і значущої в туристичному аспекті.
Головна ідея скансену. Метою побудови скансену «Давній Дрогобич» є створення нового меморіально-культурологічного комплексу, який би став «духовно-культурним серцем Дрогобича». Цей комплекс передусім мав би бути націлений на висвітлення й пропаганду історії Дрогобича. Відтак його головними функціями були б:
- збереження та рекультивація солеварні як «історичної живодайної артерії міста»;
- створення культурного й естетичного простору, який би сприяв більшій привабливості двох архітектурних перлин Дрогобича – церков Св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста;
- побудова декоративних архітектурних елементів, які б відтворювали всі головні архітектурні символи середньовічного руського міста;
- розміщення на терені скансену кількох символічних пам’ятних знаків, які б передавали основні, найважливіші віхи й здобутки м. Дрогобича за всю його історію;
- декоративно-естетичне облаштування території по вул. Солоний Ставок в периметрі між церквами Св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста з таким планом, щоб це місце стало особливо привабливою, змістовною, світлою зоною Дрогобича, яка б перетворилася на епіцентр туристичних зацікавлень, реклами міста і водночас була зоною культурного відпочинку для самих дрогобичан.
Головні елементи й теми скансену. Центральною ідеєю скансену мало б бути умовне відтворення атмосфери середньовічного Дрогобича. Відтак на рівнинній території нижче церкви Св. Юра і до солеварні мали б розташуватися символічні споруди або їх частини типового середньовічного міста давньої Галицької Русі: терем воєводи, магістрат, ярмаркова галерея, ремісничий посад, ковальський або слюсарський цех, будівля суду, поміст вулиці, тощо. Головним архітектурним завданням цього проекту було б створення настрою середньовічної старовини. Всі будівлі вартувало б розмістити так, щоб вони створювали ілюзію цілісного, завершеного урбаністичного простору, гармонійно вписувалися в географічно-природний ландшафт цієї частини міста.
Скансен «Давній Дрогобич» міг би мати таке ідейно-культурологічне наповнення:
- на чільному місці мали б постати дві декоративні карти, вирізані на дерев’яних площинах: карта Перемишльського князівства і Галицького князівства;
Мотивація: Дрогобич почергово належав до давньоруських Перемишльського й Галицького князівств; сьогодні це мало відображаєся в популярній історичній літературі, натомість галичани більше послуговуються поняттям «Галицько-Волинське князівство», яке насправді є штучним, умовним пізнішим поняттям, насправді держава ця називалася просто «Русь», або «королівство Русі»; для виховання глибшої національної ідентичності сучасника і формування його правильних історичних уявлень сьогодні важливо переакцентувати увагу на Перемишльське та Галицьке князівства, оскільки саме вони стали першими й вирішальними етапами розвитку українського державництва на західних землях давньої України;
- на обидвох картах були б зображені символічно головні відомі в тих часах давньоруські міста, святині (наприклад, Гошівська церква-монастир), фортеці, промисли тощо; історично відомими містами Галицького князівства були всього кілька: Сянок, Премишль, Ярослав, Звенигород, Самбір, Крилос, Галич, Коломия, Камянець, Василів на Буковині;
- у просторі скансену були б розміщені символічні зображення знакових подій, які стали віхами дрогобицької історії:
- герб м. Дрогобича;
- дошка із фіксацією дати першої письмової згадки про Дрогобич: 1238 р.
- дошка з фіксацією дати надання місту магдебурзького права: 1460 р.;
- герб Руського воєводства у складі Польського королівства, до якого входив Дрогобич;
- декоративна карта Руського воєводства із зображенням нових головних міст Галичини;
- художній знак із розкритою книгою, в якій би була інформація про діяльність дрогобицького церковного братства на межі ХVІ—ХVІІ ст.;
- інформаційний стенд із розповіддю про українське повстання на Дрогобиччині проти поляків із наближенням військ Б.Хмельницького у 1648 р.;
Окрему групу зображень «Князівське коло» творили б символічні портрети, скульптурні або головних відомих перемишльських і галицьких князів. Саме перемишльська династія Ростиславичів об’єднала всі землі історичної Галичини і заснувала за князя Володимирка у 1141 р. Галицьке князівство. Тож мали б бути зображені князі перемишльські Рюрик, Володар, Ростислав, Володимирко і його син – галицький князь, що перетворив свою державу на одну з найсильніших у Східній Європі, Ярослав Осмомисл. Саме цікнязі й політичні та культурні процеси, пов’язані з ними, заклали основи самобутності й суспільно-історичної ваги Галичини як окремого культурно-політичного та цивілізаційного регіону. Від ХІІ ст. Галицьке князівство потужно впливало на хід історії в усій середньовічній Русі. Усі ці головні історіософські тези творили б ідеологію скансену «Давній Дрогобич»: виховували гордість за свою рідну землю, будили цікавість до її історії, доводили важливість розуміння і відчуття національної традиції.
Окреме місце займала б культурологічна композиція «Національно-культурні струмені Дрогобича». ЇЇ метою було б представлення міста в новий час, у період національно-культурного відродження ХІХ-ХХ ст., постатями, які ширше вплинули на ідейні та культурні процеси в Галичині, які мають особливі заслуги перед нацією, але з певних обєктивних причин залишаються малознаними для української широкої громади. У ній були б наступні зображення:
- декоративне погруддя або барельєф богослова, історика, педагога, бібліографа Модеста Гриневецького (1758—1823), який народився на Бойківщині (с. Літовисько), вчився у Перемишлі, протягом 1781—1782 рр. викладав у дрогобицькій василіанській школі, а в 1791 р. видав першу книгу українською мовою «Догматика», був першим галицьким будителем в добу слов’янського відродження кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст.;
- декоративне погруддя або барельєф Олександра Борковського (1841—1921), уродженця Лемківщини, який 6 років був директором Дрогобицької гімназії (1889—1895) як перший етнічний українець на такій посаді, пізніше став одним із лідерів партії народовців в Галичині, співзасновника «Просвіти», НТШ, редактора провідного галицького науково-літературного журналу «Зоря» (1886—1897), співредактором газет «Батьківщина», «Свобода», «Діло» (1896—1911), редактором «Ілюстрованого народного календаря «Просвіти», співорганізатором видатного журналу «Літературно-науковий вістник» (1897) разом із І.Франком і М.Грушевським, членом НТШ, автором низки популярних книжок просвітницького змісту;
- декоративне погруддя або барельєф Івана Боберського (1873—1947), який народився в с. Доброгостові на Дрогобиччині, був головним зачинателем та організатором українського спорту в Галичині; викладав у Дрогобицькій гімназії в 1900—1901 рр., був редактором кількох спортивно-культурологічних часописів, автором книжок «Забави й ігри рухові», «Копаний м’яч» та ін.; член Бойової Управи УСС, член Загальної Української Ради у 1915—1916 рр., Головної Української Ради, що стали політичною основою для творення ЗУНР.
- декоративне погруддя або барельєф Володимира Бірчака (1881—1952) – письменника, літературознавця і публіциста, політика, який у 1918—1919 рр. фактично очолював міську владу Дрогобича в революційні часи ЗУНР; автора низки цінних спогадів про події в тодішньому Дрогобичі, члена УНРади ЗУНР, вояка УСС; автора низки збірок оповідань, історичних романів і повістей про Галицьку Русь, зокрема повістей «Василько Ростиславич», «Володар Ростиславич», «Проти закону»; учасник культурного відродження 1920—1930 рр. в Закарпатті, автор спогадів «Карпатська Україна», класичного і стратегічно важливого для національного відродження Закарпаття дослідження «Літературні стремління Підкарпатської Русі» та ін.
- декоративне погруддя чи барельєф Михайла Матчака (1895 – 1958) – військового і політика, видатного культурника і журналіста, уродженця с. Воля Якубова, вояка Легіону УСС, ад’ютанта Є.Коновальця і головного помічника його в часи Національної Революції 1918—1920 рр. співзасновника УВО; на початку М.Матчак очолював «Український Бойовий Комітет», який організовував фінансування УВО; був редактором органу УВО «Новий час» (1924—1926), протягом 1923—1939 рр. був організатором і директором великого видавництва «Ізмарагд».
Ці постаті вибрані не випадково, а тому, що це виняткові, талановиті люди, повязані з Дрогобичем, які, однак, у найближчий час не можуть сподіватися на якесь особливе вшанування через те, що опинилися наче «в тіні» з обєктивних причин формування національної памяті. Тому памятне вшанування їх – це заповнення важливої лакуни в історико-культурній свідомості нації.
Окрему композицію творив би «Ярмарок давнього Дрогобича». Він мав би складатися із 3—4 (можна більше) стилізованих під давню архітектуру й етнографію яток, з відтворенням мистецьких традицій Бойківщини і Галицького Підгіря, в яких би постійно продавалися певні вироби майстрів сучасного Дрогобича: ятка художніх картин і вишиванок, ятка із сувенірами «товпок солі» різних видів і форм, які б мали стати ексклюзивними, брендовими «фішками» нашого міста, ятка традиційних галицьких напоїв та медових виробів, можливо, й ятка оригінальних м’ясних виробів, в т.ч. знаменитої дрогобицької ковбаси.
Поряд із ярмарком мала би постати памятна скульптурна композиція Олексі Захарякові (1914—1988) – авторові дрогобицької ковбаси. Вона могла б мати складну й пропагандивну форму: О.Захаряк виступав би у поєднанні із фрагментом ковбасного верстату; поряд спеціальна інформаційна дошка розповідала б про історію дрогобицької ковбаси, про зростання господарсько-соціальної сфери в Дрогобичі на межі ХІХ-ХХ ст., в т. ч. про професійний розвиток харчового промислу, результатом якого й став феномен майстерності О.Захаряка, автора не тільки знаменитої і надзвичайно смачної дрогобицької ковбаси, а й винахідника ще кількох ковбасних сортів. Мотивацією вибору місця для композиції є факт існування м’ясного цеху знаменитого дрогобицького майстра м’ясних виробів С.Яреми, який розташовувався поряд із територією скансену. Власне територія довкола солеварні й «породила» міські мясні цехи, оскільки соляну ропу майстри використовували як засіб консервації м яса при відсутності в давніші часи холодильників.
Метою цієї частини скансену є формувати його як живий простір, прагматичний простір, привабливий для найширших туристичних стратумів і водночас завжди цікавий для самих дрогобичан. Такий напрям функціонування скансену, по-перше, зробив би його «живою клітиною» Дрогобича, спрямував би сюди потоки й місцевих мешканців, бо на сьогодні, на жаль, цей район міста (вздовж вул. Солоний Ставок) виглядає досить занедбаним і сумним.
І останній комплекс скансену: тематичний дитячий майданчик «Лис Микита». Він мав би міститися збоку, ближче до теперішніх приватних гаражів. Тут, зрозуміло, були б всі головні персонажі Франкової казки, але й певний набір дитячих гойдалок, «фортець», тощо, щоб це була цілком зручна і приваблива площадка для дітей. Такий хід ще з одного боку посприяв би тому, аби на Солоному Ставку і в «Давньому Дрогобичі» завжди було людно. Сама огорожа довкола скансену мала б мати оригінальне художньо-історичне та етнографічне оформлення, щоб надавати всьому просторові привабливості і мистецької особливості.
Ще одна можлива локація скансену – спеціально облаштована площадка із сидіннями і сценою, очевидно, в самій середині комплексу, де б можна було проводити якісь масові заходи: коцерти, фестивалі, кокурси, тощо. Це був би ще один засіб, аби перетворити скансен «Давній Дрогобич» на живий, відпочинковий простір міста.
У такому форматі скансен «Давній Дрогобич» давав би можливість організовувати екскурсії на його території тривалістю до 1 години, оскільки його інформаційне наповнення охоплювало б різні пласти дрогобицької і галицької історії та культури й екскурсоводи мали б можливість прокоментувати різноманітні теми. Така тематика скансену передбачала б і самостійні відвідини його групами зацікавлених, оскільки розташовані в просторі скансену спеціальні інформаційні дошки з містким текстом дозволяли б зрозуміти його концепцію і наповнення.
Важливим доповненням до функціонування скансену був би ремонт старовинної вулиці Жупної. Зараз тут цілком розбиті тротуари (місцями вони «пішли під землю»), відчувається занедбаність. Натомість вулиця мала б стати однією із знакових, символічних для міста (адже із «жупно-соляного промислу постав Дрогобич»). Отже, тротуари цієї вулиці вартувало б викласти плиткою, стилізованою під давнину, оздобити їх декоративними, дерев’яними ліхтарями, кількома смітниками у формі соляних бочок, кількома символічними художніми зображеннями епізодів старого Дрогобича (це на розсуд художників та істориків). Після такого перетворення вул. Жупної створився б єдиний історичний простір: від костела Св. Варфоломія і пам’ятника Юрієві Дрогобичу до старовинних церков Св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста. Зрозуміло, що ремонту потребували б і тротуари вул. Солоний Ставок, щоб вони були зручними і приємними для туристів (зараз вони – у поруйнованому стані!).
У цій темі важливо зрозуміти один з головних законів урбаністики, закон успішного розвитку кожного міста: лише те місто справді розвивається, яке системно освоює свої нові простори, щоразу відкриває нові урбаністичні інтенції; це не тільки змінює місто матеріально, інфраструктурно, а й позитивно впливає на його мешканців у моральному плані, вселяє буттєвий оптимізм.Сьогодні місцина довкола солеварні і вздовж вулиці Солоний Ставок є саме таким внутрішнім неосвоєним простором Дрогобича, тому розвязання цієї проблеми є обєктивним завданням часу.
Отже створення скансену-комплексу «Давній Дрогобич» у визначеному форматі і з такою концепцією дало б місту такі можливості і перспективи:
- надзвичайно б посилилася туристична привабливість Дрогобича, оскільки він би отримав музей під відкритим небом середньовічного руського міста, саме галицького міста, що б виділило Дрогобич у культурологічній свідомості регіону;
- додатковий стимул у своєму розвитку отримали б дві архітектурні перлини міста – церкви Св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста;
- відбулася б консервація і концептуальне включення в туристичну інфраструктуру міста солеварні, яка зараз занепадає і перебуває в абсолютно захаращеній, занедбаній місцині;
- загально скансен став би зоною особливої привабливості, національно-культурного виховання громади, звичайного відпочинку;
- дрогобичани через концепцію скансену акцентували б і для самих себе, для плекання власної гордості, і для світу ті постаті уродженців Дрогобиччини, які зробили якийсь винятковий вклад в розвиток всеукраїнської національної справи і прославили місто своїми ідеями та винаходами (М.Гриневецький, О.Барковський, І.Боберський, В.Бірчак, М.Матчак, О.Захаряк);
- цілісно через таку ініціативу вдалося б зберегти, рекультивувати і прикрасити найважливішу просторову зону Дрогобича – долину річки Серет в районі солеварного заводу і церков Св. Юра та Воздвиження Чесного Хреста.
Автор концепції – Олег Баган
(Проект виконано в рамках діяльності Ініціативної групи зі встановлення памятника Олексі Захарякові в Дрогобичі, голова – Анатолій Задерецький)