КАДРОВЕ НАПОВНЕННЯ ДРОГОБИЦЬКОГО ОКРУЖНОГО ПРОВОДУ ОУН (1945 – 1952)

Текст надрукований у виданні: Український націоналізм: історія та ідеї : Науковий збірник.  –  Дрогобич: НІЦ ім. Д.Донцова, 2014 – Вип. 2.

 

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ,

м. Дрогобич

 

КАДРОВЕ НАПОВНЕННЯ ДРОГОБИЦЬКОГО ОКРУЖНОГО ПРОВОДУ ОУН (1945 – 1952)

 

 

На сьогоднішній день є значна кількість публікацій присвячених діяльності ОУН і УПА. Проте практично відсутні дослідження у яких висвітлюється питання кадрогово наповнення. Висвітлення цих проблем має важливе не тільки наукове, але й практичне значення. Оскільки ці дослідження допомагають пролити світло на процес організації підпільної роботи, підбір кадрів, їхній якісний і кількісний склад. Звісно, що епізодично питання кадрового наповнення знайшло своє висвітлення в узагальнюючих працях Дмитра Вєдєнєєва і Генадія Биструхіна, Анатолія Кентія, Юрія Киричука, Анатолія Русначенка, Галини Стародубець [1; 2; 55; 56; 57; 58; 73; 78]. На серйозному науковому рівні питання підпільних кадрів вивчав історик Петро Содоль [74; 75]. У цьому контесті потрібно назвати праці Володимира Мороза [67]. Важливі дані на керівників Дрогобицького окружного проводу містяться у працях Григорія Дем’яна [72; 50; 51]. Для того, щоб усунути ці прогалини ми вирішили дослідити наповненість керівних структур Дрогобицького окружного проводу ОУН.

Аналізуючи кадровий потенціал Дрогобицької округи ОУН, варто зосередити увагу на персональному складі. Зокрема, дослідити заповненість структурних ланок: провідників, референтур організаційної, пропаганди, СБ, військової, господарчої, УЧХ – протягом усього періоду функціонування.

У листопаді 1944 р. Петро Дужий призначив крайового організаційного референта західних українських земель (ЗУЗ) Зеновія Тершаківця-«Федора»провідником Дрогобицького обласного проводу ОУН (грудень 1944–весна 1945 рр.) [24, арк. 106; 82, арк. 23–27; 65, с. 39, 41]. На цей час З. Тершаковець використовував теж псевдоніми «Чагрів» та «Червень» [81, арк. 249; 42, арк. 222]. Наприкінці 1944 р. у національно­визвольному русі Дрогобицької області витворився комплекс серйозних проблем: попередній обласний провідник ОУН Зиновій Благий-«Шпак» перебував у постійних конфліктах із командуванням ВО «Маківка»; провідник Самбірського окружного проводу ОУН Богдан Кузьма­«Кубайчук» був відданий під організаційний суд за переговори з німцями; провідник Стрийського окружного проводу ОУН «Аскольд» легалізувався і відійшов від підпільної діяльності. Ці негаразди лягли на плечі новопризначеного З. Тершаківця [66, с. 48].

Навесні 1945 р. він зайнявся реорганізацією Дрогобицької області в округу і став першим провідником Дрогобицької округи ОУН. Керівник УЧХ Дрогобицької області Юлія Ганущак-«Галичанка» згадувала його як дуже доброго провідника [77]. Проте невдовзі З. Тершаківця призначають організаційним референтом Карпатського крайового проводу ОУН (1945–1946 рр.), а новим окружним провідником призначили провідника Калуського окружного проводу ОУН Івана Лавріва-«Нечая»[3, арк. 80–82]. Як засвідчує Євген Пришляк, що був призначений у вересні 1945 р. окружним референтом СБ, «Федір» на той час ще перебував окружним провідником [12, арк. 120; 13, арк. 204]. Восени 1945 р. Ірина Савицька­Козак-«Бистра» також називає «Федора» окружним провідником [50, с. 159]. У некролозі З. Тершаківця, виданому Львівським краєм і ВО «Буг» у 1949 р., його перехід на посаду організаційного референта крайового проводу Карпатського краю датований кінцем 1945 р. [68, с. 33]. Як відомо з документів МДБ Дрогобицької області, «Федір» перебував на посаді окружного провідника до серпня 1945 р., коли його замінив «Нечай» [26, арк. 131, 133]. У документі щодо ліквідації І. Лавріва зазначено, що провідником Дрогобицького окружного проводу ОУН він став восени 1945 р. [36, арк. 205]. Інший документ уточнює дату – жовтень 1945 р. [7, арк. 2]. Натомість МДБ Станіславської області фіксує перебування З. Тершаковця на посту провідника Дрогобиччини першою половиною 1945 р., після чого його переміщують на пост організаційного референта Карпатського краю [22, арк. 131, 133].

У протоколі допиту Тетяни Сидоренко від 17 грудня 1945 р. зазначено, що обласним провідником станом на серпень 1945 р. названо уже підпільника «Морського» [41, арк. 21–22]. У партійних документах того часу його іменовано Стрийським окружним провідником [41, арк. 246]. Очевидно, що йдеться про Остапа Каратницького-«Морського», котрий до кінця 1944 р. був шефом штабу ВО «Маківка», де керівниками відділів були Юрко Гасин-«Строюк», Олександр Андрусейко-«Аркадій» та Адам Куровицький-«Сірий». Усі вони протягом перших місяців 1945 р. перейшли на роботу у мережу ОУН, займаючи керівні пости в окружному і надрайонних проводах. Зрозуміло, є підстави припускати, що так само сталося з О. Каратницьким-«Морським». Конкретних відомостей про його долю після кінця 1944 р. немає. Ярослав Падох подає, що О. Каратницький загинув у боротьбі з більшовиками у 1947 р. (щоправда, як дату смерті Теодозія Охримовича він подає 1947 р., замість 1945-го, а Осипа Карачевського – 1945 р., замість – 1944-го) [70, с. 496]. Оксана Кузишин повідомила, що О. Каратницький загинув під с. Семигинів Стрийського району Львівської області як старшина УПА, не назвавши при цьому року [71, с. 14]. Укладач мартирологу Стрийщини Федір Соловій називає О. Каратницького-«Морського» членом обласного проводу ОУН і подає місце і дату смерті – 1945 р., біля с. Танява Болехівського району Станіславської області (тепер – територія Болехівської міськради Івано-Франківської області) [76, с. 93–94]. Той же рік і місяць згадується і у спогадах підпільниці Ярослави Вовчук [54, с. 4]. Затриманий 24 вересня 1945 р. Остап Крут-«Лімонка» повідомив, що він тривалий час перебував в особистій охороні обласного військового референта «Морського» [43, арк. 19]. Щоправда, ця інформація могла стосуватися і попереднього періоду (кінця 1944 р.), коли О. Каратницький певний час виконував обов’язки командира ВО «Маківка».

Проте існують відомості, що станом на осінь 1944 р. підпільник «Морський» був організаційним референтом Стрийського надрайонного проводу ОУН, про що пише Ірина Савицька­Козак [50, с. 150]. Однак є підстави припустити, що йдеться про 1945 р., про що вона згадує в матеріалах щодо Дрогобиччини. На версію про те, що О. Каратницький займав пост саме організаційного референта Стрийського надрайонного проводу, непрямо вказує факт призначення Григорія Дулина-«Всеволода» на цей же пост у грудні 1945 р. [81, арк. 319], що сталося після загибелі «Морського» (не раніше серпня 1945 р.).

Точно відомо, що окружним провідником Дрогобиччини з 1945 р. був Іван Лаврів-«Нечай», «Мирон». Про це, зокрема, згодом зізнавали тодішні члени окружного проводу Є. Пришляк та Ю. Ганущак [21, 232; 13, арк. 204]. Відомі підпільні документи, підписані І. Лаврівим, – наказ надрайонним провідникам щодо бойкоту виборів до Верховної ради СРСР та наказ №2 «Про порядок проведення різдвяних свят», обидва датовані 17 грудня 1945 р. [44, арк. 164; 45, арк. 148–149]. І. Лаврів мав великий організаційний досвід: у минулому займав посади провідника Долинського повітового проводу ОУН (1939–1941 рр.), провідника Калуського окружного проводу ОУН (1942–05.1944, 07.1944–1945), провідника Станиславівського обласного проводу ОУН (05–07.1944) [3, арк.. 91; 48, с. 727]. «Нечай» залишався незмінним провідником Дрогобицької округи до травня 1949 р., що підтверджується як документами підпілля, так і документами радянських каральних органів [24, арк. 108, 151; 63, с. 181]. Так, у довідці «По агентурній справі №27 «Омут» про учасників Дрогобицького окружного проводу ОУН станом на 1 березня 1949 р.» зазначалося: «Провідник окружного проводу Іван Лаврів, 1919 року народження, уродженець с. Белеїв Долинського району Станіславської області (тепер – Івано-Франківської області), українець, безпартіний, з середньою освітою, за професією вчитель, відомий в оунівському підпіллі під псевдами «Нечай», «Мирон», «Богун», «50» і «555», на озброєнні має автомат ППС і пістолет іноземної марки». Далі подано опис його зовнішньості: «Високого росту, худорлявий, лице продовгасте з виступаючими скулами, блондин, ніс великий орлиний» [7, арк. 2].

7 листопада 1946 р. на території Стрийського району під час проведення облави було виявлено криївку «Нечая», у якій загинули: його дружина «Степова» (колишня провідниця УЧХ Калуської округи), син Мирон, адміністратор осередку окружного провідника «Гуляка», охоронці «Грицько», «Щупак», «Чайка», Іван Васильчук-«Крісовий», Герасим Завиновський­ «Бойко» і технічний референт крайової референтури СБ Григорій Чабан-«Тирса», «Спартак» [7, арк. 3, 4; 17, арк. 53; 25, арк. 241; 69, с. 27; 72, с. 413].

Протягом 1947 р. «Нечай» перебував неподалік с. Кам’янка Сколівського району, у районі гори Лопати, де облаштував на зиму криївку, але в грудні 1947 р. залишив її та перебував у лісі, поблизу с. Семигинів Стрийського району. У 1948 р. «Нечай» переховувався в гірських масивах біля с. Кам’янка, де загинув комендант його охоронної боївки «Морозенко» та охоронці «Чорнота», «Байда», «Мороз». У 1948–1949 рр. він перебував на межі сіл Сколівського та Славського районів Дрогобицької області (тепер – Сколівського району Львівської області) [7, арк. 4]. Після того, як репресивно-каральні органи через агентуру довідалися про район перебування «Нечая» (околиці гори Парашки), 15 травня 1949 р., туди були кинуті 18 спеціально створених військово­чекістських груп для його знищення. Цього ж дня в околицях с. Корчин Сколівського району Іван Лаврів-«Нечай» загинув [3, арк. 1; 36, арк. 204; 7, арк. 158; 28, арк. 304].

Новим провідником Дрогобицького окружного проводу ОУН став Володимир Фрайт-«Жар», «Карб», «Владан»[7, арк. 176, 253; 47, арк. 83; 75, с. 17]. Можна припускати, що він автоматично зайняв цей пост у травні 1949 р., оскільки ще у 1947 р. «Нечай» призначив його своїм заступником [19, арк. 158]. Крім посади окружного провідника, В. Фрайт надалі виконував обов’язки референта пропаганди і господарчого референта Дрогобицького окружного проводу ОУН [7, арк. 176, 253].

Його псевдонім «інж. К. Владан» стоїть серед 22-х підписаних під «Зверненням воюючої України до всієї української еміграції» (жовтень 1949 р.). З­поміж майже двох десятків окружних провідників поставити свій підпис запропоновано всього чотирьом: по одному – від Галичини, Волині, Буковини і Центральної України. За довголітню працю у підпіллі нагороджений Бронзовим Хрестом заслуги УПА (наказ ГВШ УПА ч. 2/50 від 30.06.1950 р.). В. Фрайт у серпні 1950 р. був переведений на пост провідника Калуського окружного проводу ОУН замість Ярослава Косарчина-«Байрака», якого натомість перевели до Дрогобицької округи і який там став новим окружним провідником [10, арк. 133].

Ця заміна описана у зізнаннях Ярослава Богдана-«Рамзенка», що прибув разом з «Байраком» і зайняв пост референта пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН [11, арк. 47; 18, арк. 267]. Ярослав Косарчин-«Байрак» раніше вже працював на Дрогобиччині: від жовтня 1944 р. до травня 1945 р. він – ад’ютант командира ВО 5 «Маківка». Після цього діяв на Калущині як командир ТВ 23 «Магура» (05.1945–09.1949 рр.) і як провідник Калуського окружного проводу ОУН (06.1949–літо 1950 рр.). На думку працівників МДБ, призначення «Байрака» на цю посаду було зумовлене прагненням керівництва Карпатського крайового проводу ОУН зміцнити та підсилити підпілля Дрогобицької округи [8, арк. 1].

На цій посаді Я. Косарчин перебував близько року. За тверджен­ням Я. Богдана, 6 липня 1951 р. «Байрак» пішов у Калущину відновлювати перерваний зв’язок з крайовим проводом і мав повернутися 12 серпня, але цього не сталося [18, арк. 273–275]. Зі сказаного вище стає зрозуміло, що таки влітку 1951 р. Я. Косарчина було призначено крайовим провідником Карпатського краю. На цьому посту він разом з колишнім провідником Дрогобицького окружного проводу ОУН Володимиром Фрайтом-«Жаром» та кількома бойовиками загинули 13 грудня 1951 р. у с. Сваричів Рожнятівського району Івано-Франківської області [22, арк. 170; 23, арк. 213; 26, арк. 371–376; 59, с. 28–31].

На час відсутності «Байрака» обов’язки окружного провідника виконував його заступник Василь Цап’як­«Потап», який загинув у квітні 1952 р. Після цього керівний склад Дрогобицького окружного проводу вже не відновлював зв’язку.

Достовірних відомостей про першого організаційного референта Дрогобицького окружного проводу ОУН немає. У радянських документах станом на 14 серпня 1945 р. організаційним референтом Дрогобицького окружного (обласного) проводу значиться Юрко Гасин-«Строюк»[35, арк. 2]. Ця ж інформація міститься у протоколі допиту Тетяни Сидоренко від 17 грудня 1945 р. [41, арк. 237зв.].

Натомість у підпільних документах за 19 липня, 3 і 14 серпня 1945 р. «Строюк» фігурує як провідник Стрийського надрайонного проводу ОУН [81, арк. 125, 192, 198]. На момент загибелі (1 березня 1946 р.) «Строюк» був провідником Стрийського надрайонного проводу ОУН [44, арк. 4зв.]. Інструкція окружного осередку пропаганди за грудень 1945 р. стосувалася трьох надрайонних референтів пропаганди і членів окружного проводу: провідника Івана Лавріва-«Мирона», військового референта Ярослава Вітовського­«Андрієнка», референта СБ Євгена Пришляка-«Чорноти» та керівника УЧХ Юлії Ганущак-«Марії» [81, арк. 322]. Про керівників інших референтур Дрогобицького окружного проводу ОУН нічого не згадано, а це дає підстави припустити, що таких на той час, мабуть, уже не було, у тому числі, й організаційного. Зрештою, саме такі обставини і зумовили призначення у січні 1946 р. нового організаційного референта.

Варіанти суміщення Ю. Гасином посад окружного організаційного референта і надрайонного провідника чи перехід його на пост окружного організаційного референта наприкінці літа – на початку осені 1945 р. та повернення його на посаду надрайонного провідника видаються малоймовірними. На жаль, через брак джерел підтвердити достовірність висловленого немає можливості.

13 січня 1946 р. на пост організаційного референта Дрогобицького окружного проводу ОУН був призначений окружний референт пропаганди Олександр Андрусейко­«Аркадій»[81, арк. 319]. На посаді заступника окружного провідника Дрогобиччини він працював недовго – до часу загибелі у березні 1946 р. [48, с. 612; 40, арк. 10, 11, 18]. Це сталося в околицях с. Кам’янка, де він зимував з двома охоронцями, військовим референтом Я. Вітовським-«Зміюкою» та референтом СБ Є. Пришляком-«Чорнотою» та їх бойовиками [62, с. 736]. Під час облави, крім О. Андрусейка, загинули ще кілька бойовиків, а Я. Вітовський потрапив непритомним у руки більшовиків. Згідно з деякими джерелами, він залишився живим. Так, відповідно до зізнань В. Ковальчука, «Аркадій» діяв на Стрийщині у квітні–травні 1946 р. [14, арк. 206], а в документах МДБ міститься згадка про переведення його на пост провідника Буковинского окружного проводу ОУН та відхід з Дрогобиччини [3, арк. 150].

Приблизно влітку 1946 р. організаційним референтом Дрогобицького окружного проводу ОУН призначено Адама Куровицького­«Сірого». До цього часу він займав пост надрайонного провідника ОУН Самбірщини. У першій половині квітня 1946 р., коли його перепідпорядкували окружному провідникові «Нечаєві», він зазнав поранення. Станом на початок червня 1946 р. перебував на лікуванні, передавши виконання обов’язків [21, арк. 235]. Коли точно почав працювати в окружному проводі, невідомо, проте підпільник Теодор Мороз на допиті 7 грудня 1946 р. називає «Сірого» окружним організаційним референтом [12, арк. 120; 14, арк. 198].

За повідомленнями МДБ, восени 1946 року під час проведення чекістсько­військової операції у Стрийському районі був поранений Куровицький Адам Григорович, 1917 року народження, псевдо «Сірий». Через поранення його усунули від роботи [4, арк. 84–85]. Згодом повернувся до праці. Станом на березень–серпень 1947 р. каральні органи надалі розшукували А. Куровицького як організаційного референта Дрогобицького окружного проводу ОУН [3, арк. 17зв., 59, 71].

Улітку 1947 р. його переводять на посаду провідника Сокальського окружного проводу ОУН [15, арк. 309]. Перебування «Сірого» на Жовківщині фіксується липнем 1947 р.

Деякий час організаційний референт Дрогобицького окружного проводу був відсутній, що створювало значні труднощі окружному провіднику І. Лавріву. У червні 1947 р. окружний звіт, замість заступника «Нечая», підписує господарчий референт Микола Данилків-«Норвед» [34, арк. 371]. Зрештою, І. Лаврів призначає своїм заступником, що мав розв’язувати організаційні питання, Володимира Фрайта-«Владана», про що інформував 16 вересня 1947 р. крайовий провід: «Я ліквідував окружний осередок пропаганди. «Всеволод» перейшов на надрайонного провідника нового надрайону, а «Владан» перейшов до мене. Це зробив тому, що робота окружного осередку пропаганди зводилася до розмноження матеріалів, які приходили згори. «Владан» і «Всеволод» сиділи, диктивували і коректували, тоді як я, йдучи в терен, не мав кого залишити вдома, щоб вирішувати організаційні та інші питання. «Шинкар» не міг цього робити, оскільки був дуже слабкий. Тепер «Владан» буде переписувати матеріали, писати мені звіти та одночасно вирішувати організаційні справи під час моєї відсутності. Коли ж він піде в терен, все це буду робити я. …. Робота з пропаганди та виховання на цьому не зазнає шкоди, а, навпаки, зміцниться, при цьому я буду вільний від будь­-якої залежності. … Він буде піклуватися спеціально двома надрайонами («Данила» і «Всеволода»)» [19, арк. 158].

У травні 1949 р. В. Фрайт очолює окружний провід. Імовірно, до часу його затвердження на цій посаді організаційний референт був відсутній, як, можливо, й пізніше. Проте вже станом на березень 1951 р. у документах МДБ зафіксовано, що заступником окружного провідника (тобто фактично організаційним референтом) був референт СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН Василь Цап’як­«Потап»[7, арк. 255]. Ці обов’язки він виконував упродовж 1950–1951 рр., як і засвідчив згодом Ярослав Богдан­«Рамзенко» [11, арк. 74, 112]. В. Цап’як був останнім підпільником, який займав пост організаційного референта Дрогобицького окружного проводу ОУН.

Референтом пропаганди Дрогобицького обласного проводу ОУН після арешту попереднього референта Михайла Фарила-«Рубаня» (7.01.1945) та загибелі його заступника Михайла Пекаря-«Дубіва» (кін. 03.1945) стає Олександр Андрусейко­«Аркадій», «Коваль»[62, с. 483]. Саме він займався реорганізацією референтури пропаганди відповідно до нової організаційної та територіально­устроєвої схеми і став першим референтом пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН. «Аркадій» підписав один з перших відомих документів цієї округи – звіт ч. 1 ООП «Маківка», датований 30 трав­ня 1945 р. [81, арк. 46]. Увесь комплекс звітів, чимало наказів, інструкцій та листів окружного осередку пропаганди зберігся за його підписом. Останній зі звітів, підписаних О. Андрусейком, датований 3 січня 1946 р. [81, арк. 310–311].

Про зміну референта пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН йдеться у звіті ООП «Тустань» за грудень 1945 р.: «Д. «Аркадій» відійшов 13.1 з пропагандивного апарату і працює як організаційний референт при Окрузі. Зараз цілу пропагандивну роботу виконую я один» [81, арк. 319]. Цей документ не підписаний, але вже 21 січня 1946 р. документи окружного осередку пропаганди підписані В. Фрайтом-«Карбом» [81, арк. 332]. Збереглося достатньо як підпільних, так і радянських документів, які засвідчують, що Володимир Фрайт-«Карб», «Жар», «Владан» перебував на цьому посту від початку 1946 до серпня 1950 р. Зокрема, треба згадати «Звіт про т. зв. вибори до т. зв. верховної ради УРСР, що відбулися 9-го лютого 1947 року» (19.07.1947 р.) [29, арк. 133–146], «Звіт з пропагандивної роботи Самбірщини, Стрийщини і Турчанщини за час від 1 липня 1947 р. до 30 червня 1948 р.» (жовтень 1948 р.) [52], «Звіт пропагандивної роботи з Стрийського, Скільського, Славського, Боринського і Турківського районів за час від 1 липня 1948 до 30 червня 1949 р.» (листопад 1949 р.) [33, арк. 111–148]. Від серпня–вересня 1947 р. одночасно виконував обов’язки окружного організаційного референта, а від травня 1949 р. – провідника та господарського референта Дрогобицького окружного проводу ОУН, що було зумовлене браком відповідних кадрів [17, арк. 199; 24, арк. 108].

У серпні 1950 р. В. Фрайта переводять на пост провідника Калуського окружного проводу ОУН, передавши його обов’язки провідника Дрогобицького окружного проводу ОУН Ярославові Косарчину-«Байракові», а референта пропаганди – Ярославові Богдану-«Всеволодові», «Рамзенкові»[10, арк. 134; 11, арк. 45–46; 38, арк. 327], який від літа 1944 р. спочатку працював членом референтури пропаганди Станиславівського обласного проводу ОУН, а відтак, до арешту 19 жовтня 1951 р. – крайового проводу Карпатського краю [7, арк. 221; 18, арк. 267–285]. Він був останнім референтом пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН.

Референтом СБ Дрогобицького обласного, а відтак окружного проводу ОУН у квітні 1945 р. став «Шишка», «Гірний» після переведення його попередника Мирослава Вовка-«Корнила» до Тернопільської області [14, арк. 203]. Однак на цьому посту працював недовго – загинув 30 липня 1945 р. у с. Довголука Стрийського району Львівської області [3, арк. 39; 24, арк. 95; 28, арк. 231; 34, арк. 248]. Посмертно керівництво Дрогобицької округи характеризує його як «цінного ідейного робітника, дуже здібного та розважного провідника» [28, арк. 231; 34, арк. 248]. На жаль, більш детальної інформації про нього встановити не вдалося, але маємо підстави припустити, що йдеться саме про Теодозія Охримовича, оскільки дата (2 серпня 1945 р.) та місце (с. Голобутів Стрийського р­ну) його смерті, що відомі для його родини та земляків, далеко не розходяться з датою та місцем смерті «Шишки» [76, с. 144].

Певний час посада референта СБ була вакантною, про що засвідчує лист окружного провідника до надрайонних провідників від 18 серпня 1945 р., в якому зазначено, що всі справи по СБ зобов’язані пересилати йому, доки не прийде новий референт на місце «Гірного» [81, арк. 197].

За інформацією бойовика окружної референтури СБ Володимира Івасюка-«Ковальчука», на місце «Шишки» був призначений його заступник Микола Петерко-«Мостовий», котрий невдовзі через хворобу був усунутий із цієї посади і надалі залишався заступником референта [3, арк. 30, 39зв., 47; 14, арк. 204]. Можна припустити, що М. Петерка могли і не призначати на пост референта, а він як заступник виконував ці обов’язки тимчасово.

У вересні 1945 р. референтом СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН став референт СБ Самбірського надрайонного проводу ОУН Євген Пришляк-«Чорнота», «Чернець», «Ярема» і працював ним до літа 1947 р., після чого його переводять на посаду референта СБ Львівського окружного проводу ОУН [3, арк. 39зв.; 12, арк. 36, 119–120; 14, арк. 184]. Є. Пришляк почав працювати у Службі безпеки як керівник боївки СБ Дрогобицького обласного проводу ОУН ще у 1944 р. У лютому 1945 р. його призначають референтом СБ Самбірського окружного проводу ОУН, після реорганізації якого продовжував працювати референтом СБ надрайонного проводу [12, арк. 36, 119–120]. Після переведення на Львівщину він у 1949 р. став референтом СБ крайового проводу Львівського краю, а у 1951 р. – крайовим провідником; мав ступінь поручника СБ і сотника­політвиховника УПА. Один із тодішніх підлеглих Є. Пришляка, референт СБ Щирецького надрайонного проводу ОУН, Мирон Гельнер-«Остап» на допитах МДБ характеризував його так: «До своїх обов’язків «Ярема», як референт СБ крайового проводу, ставився добре. До підлеглих референтів СБ був вимогливим і завжди навчав та попереджував, щоб ми слідкували за чистотою підпілля… «Ярема» дуже сміливий і рішучий, і, поряд з цим, досить обережний в кожній дії. Перше, ніж щось зробити, він обдумає з різних боків, потім приступає до дії. Поспіху ніколи не проявляє…» [14, арк. 226].

Як зізнавав сам Євген Пришляк, на посаді референта СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН він пробув до липня 1947 р. [12, арк. 36, 119–120; 14, арк. 184]. Проте точну дату подають документи референта СБ крайового проводу Карпатського краю Володимира Лівого-«Йордана», у яких зазначено: «Чернець» 10 серпня 1947 р. згідно з розпорядженням провідника «753» (Сидор Василь-«Шелест» – В.І.) за розконспірацію перейшов з терену. У даний час референт СБ Львівського окружного проводу ОУН» [20, арк. 163].

Наступним референтом СБ Дрогобицького окружного проводу став Зиновій Ліщинський-«Сайгор», призначений на цей пост «Нечаєм» 15 вересня 1947 р. [3, арк. 88]. До цього він був референтом СБ Стрийського надрайонного проводу ОУН. У листі Василя Сидора-«Шелеста» до Івана Лавріва-«Нечая» станом на літо 1947 р. з приводу новопризначеного керівника референтури СБ говорилося: «Вважаю, що на місці «Чорноти» ліпше підійшов би «Зимний», чим «Сайгор». «Зимний», напевне, міцніший, «Сайгор» в цій референтурі не хоче працювати». «Чи знаєте Ви своїх людей, слідкуєте за їх ростом, впевненістю, активністю, зупиняєтеся над економічним господарством, людьми чи тільки латаєте діри тими, що попалися під руку, лиш би тільки залатати дірку», – говорилося далі [7, арк. 192]. Проте вже 9 лютого 1948 р. біля смт. Верхнє Синьовидне Сколівського району З. Ліщинський загинув [49, с. 68–71].

Навесні 1948 р. на пост референта СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН скеровано Василя Шеванюка-«Залізного», «Сатурна», що до цього був членом референтури СБ крайового проводу Карпатського краю [63, с. 183; 20, арк. 164]. На цьому посту він працював станом на 1 квітня 1948 р. [16, арк. 129]. У довідці агентурної справи №27 «Омут» на учасників Дрогобицького окружного проводу ОУН станом на 1 березня 1949 р. його характеризували так: «Референт СБ окружного проводу ОУН Шеванюк Василь Арсентьєвич, 1916 року народження, уродженець с. Пилява Тиврівського району Вінницької області, безпартійний, українець, із заможних селян, з вищою освітою, закінчив Гірничо­механічний інститут у м. Сталіно (тепер – Донецьк), за спеціальністю інженер-­теплотехнік. Оунівські псевда «Залізний», «Сатурн» і «667», на озброєнні має автомат ППС і пістолет. Високого зросту, нормальної статури, волосся і очі чорні, лице у веснянках, носить військову форму» [7, арк. 8].

Василь Шеванюк пройшов доволі цікавий життєвий шлях. У період німецької окупації працював слідчим кримінальної поліції у Запоріжжі й Вінниці. Згодом перебрався на Захід. З кінця 1943 р. – в УПА: слідчий референтури СБ Станиславівського окружного проводу ОУН, старший слідчий з особливо важливих питань референтури СБ Карпатського крайового проводу ОУН, вишкільний референт СБ, відтак заступник референта СБ цього проводу. Протягом 1947 р. вів на Дрогобиччині вишколи есбістів і розслідував кілька справ [19, арк. 156–157; 20, арк. 75]. Навесні 1948 р. його було призначено референтом СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН [2, с. 207].

Референт СБ крайового проводу Карпатського краю Володимир Лівий-«Йордан» характеризував В. Шеванюка як доброго вишкільника і слідчого [2, с. 431]. Ймовірно, саме тому восени 1949 р. він отримав призначення на пост референта СБ крайового проводу Волині «Москва», проте за ним не прийшов зв’язковий, через що змушений був зимувати у Стрию, де і загинув 3 квітня 1950 р. [7, арк. 284; 9, арк. 67; 37, арк. 2].

Від весни 1949 р. заступником референта СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН працював Василь Цап’як-«Потап». Він очолив референтуру після призначення «Залізного» на Волинь [7, арк. 289; 17, арк. 198; 10, арк. 134; 11, арк. 48; 18, арк. 267]. Раніше В. Цап’як був референтом СБ надрайону «Холодний Яр» у Перемиській окрузі ОУН на Закерзонні (1945–1947 рр.), з переходом в Україну працював слідчим референтури СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН [60, с. 18; 7, арк. 255].

Протягом 1950–1951 рр. «Потап» також був заступником провідника Дрогобицького окружного проводу ОУН, а в другій половині 1951–на початку 1952 рр. – виконував обов’язки окружного провідника, про що йшлося вище.

Провідник Сколівського районного проводу ОУН Юрій Попович-«Вільховий», «Мак» стверджує, що станом на літо 1950 р. референтом СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН призначено Григорія Соколика­«Зимного», а «Потапа» відкликано до крайового проводу [17, арк. 198]. Можливо, такі рішення і приймалися, проте в життя вони втілені не були, оскільки перебування В. Цап’яка на цьому посту впродовж 1950–1952 рр. фіксується у багатьох радянських документах [63, с. 186; 39, арк. 47], а також підтверджується зізнаннями Я. Богдана-«Рамзенка» [11, арк. 72, 74], який тісно співпрацював з ним протягом серпня 1950–жовтня 1951 рр. як референт пропаганди окружного проводу ОУН.

16 квітня 1952 р. у с. Слохиня Хирівського району Дрогобицької області (тепер с. Слохині Старосамбірського р-ну Львівської обл.) референт СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН Василь Цап’як-«Потап» загинув [39, арк. 47], будучи фактично останнім з керівників окружного проводу ОУН.

Протягом 1945–1949 рр. господарчим референтом Дрогобицького окружного проводу ОУН був Микола Данилків-«Шинкар», «Чабан», хоча дата його призначення на цей пост точно не встановлена, оскільки перед тим він обіймав пост господарчого референта Стрийського надрайонного проводу ОУН. Ті нечисленні джерела, які нам відомі і стосуються 1945 р., чітко його функцій не розмежовують. Так, у грудні 1945 р. інструкція окружного осередку пропаганди окреслює функціональні обов’язки членів окружного проводу та трьох надрайонних референтів пропаганди: провідника Івана Лавріва-«Мирона», військового референта Ярослава Вітовського-«Андрієнка», референта СБ Євгена Пришляка-«Чорноти» та керівника УЧХ Юлії Ганущак-«Марії» [81, арк. 322]. Керівники інших референтур Дрогобицького окружного проводу ОУН у цій інструкції не згадуються, а це дає підстави припустити, що такі на той час уже були відсутні, у тому числі й господарчий, хоч ця інструкція могла і не стосуватися господарської ділянки. Правда, у протоколі допиту Тетяни Сидоренко від 17 грудня 1945 р. господарчим референтом Дрогобицького окружного проводу ОУН названо «Шинкаря» [41, арк. 237зв.], що зафіксовано низкою радянських та підпільних документів [3, арк. 4]. Зокрема, у довідці «По агентурній справі №27 «Омут» на учасників Дрогобицького окружного проводу ОУН станом на 1 березня 1949 р.» про нього подано таку інформацію: «Господарчий референт окружного проводу ОУН Данилків Микола Миколайович, 1912 року народження, уродженець с. Добряни Стрийського району Дрогобицької області (тепер – Львівської області), з вищою освітою. Закінчив Львівський торговий інститут, з 1939 по 1941 рік працював заступником начальника Львівського облторгвідділу, в період німецької окупації працював у м. Стрий в Українському комітеті. Оунівські псевда «Шинкар», «Чабан», «Норвед». На озброєнні має автомат ППС і пістолет… Високого росту, худорлявий, лице продовгувате, має невелику лисину, шатен, на руках дуже бліді пальці» [7, арк. 7]. Зиму 1946–1947 рр. «Шинкар» разом з членами окружного проводу ОУН «Мостовим», «Максимом» перебував у криївці поблизу с. Верхнє Синьовидне на хуторі Заводи, Сколівського району Дрогобицької області (тепер – Львівської області). Упродовж 1947–1948 рр. «Шинкар» постійно перебував у районі сс. Кам’янка і Труханів Сколівського району Дрогобицької області (тепер Львівської обл.) [7, арк. 7]. Не виключена можливість, що протягом осені 1945–осені 1946 рр. М. Данилків суміщав посади господарчого реферерента Дрогобицького окружного і Стрийського надрайонного проводів.

Для дискредитації його перед підпіллям МДБ розробило спеціальну комбінацію, внаслідок якої референт пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН В. Фрайт-«Владан» 15 січня 1949 р. ліквідував «Шинкаря» за підозрою у зраді і співпраці з МДБ [36, арк. 206; 7, арк. 159–160].

Після ліквідації Миколи Данилківа-«Шинкаря» обов’язки господарчого референта, як і окружного провідника та референта пропаганди, почав суміщати до часу переведення його на посаду провідника Карпатського крайового проводу ОУН (1950 р.), Володимир Фрайт-«Жар», «Карб», «Владан». Це зазначено у протоколі допиту Юрія Поповича-«Вільхового» від 18 вересня 1950 р. [17, арк. 199]. Наступні керівники цієї референтури невідомі, є всі підстави припускати, що їх не призначали через брак кадрів.

Військовим референтом Дрогобицького обласного проводу ОУН (згодом – округи) був командир Воєнної округи, а пізніше Тактичного відтинку «Маківка» Адам Куровицький-«Сірий». Наказ ч. 4 ВО «Маківка», датований 02.12.1944 р., за підписом заступника командира ВО Остапа Каратницького-«Морського» є першим документом, що засвідчує органіцію цієї структури [64, с. 6]. У лютому 1945 р., відповідно до спогадів Д. Міршука, пост командира ВО обійняв Адам Куровицький-«Сірий», а заступника – О. Андрусейко-«Аркадій». У наказі на них подана така характеристика: «Хоч Сірий кепсько розуміється на військових справах, але, зважаючи на його інтелігентність і багаторічний стаж підпільної праці, його призначено на місце Чорноморця командиром четвертої військової округи «Маківка». Його заступник Аркадій також інтелігентний і атлетичної будови юнак» [80, с. 105]. Повстанці сотні «Холодноярці І» під час повернення із Закарпаття додому, у Жовківщину, 20 травня 1945 р. у лісі, біля с. Рудники Миколаївського району Львівської області зустрічалися з командиром ВО «Маківка»«Сірим» та керівником політвиховного відділу «Андрієм» [53]. За браком джерел зараз важко встановити, чи 20 травня 1945 р. ще існувала ВО «Маківка», чи йшлося вже про новостворений тактичний відтинок. Немає й доказів, чи А. Куровицький-«Сірий» був командиром ВО «Маківка», чи першим командиром ТВ «Маківка» і, відповідно, військовим референтом Дрогобицького окружного проводу ОУН.

Чітко як про командира ТВ «Маківка» можна говорити про Ярослава Вітовського-«Андрієнка», «Зміюку», призначеного у травні 1945 р. [62, с. 724, 731]. Як він сам зізнався після арешту, обов’язки ці почав виконувати 1 червня 1945 р. [62, с. 737]. Відповідно, Я. Вітовський виконував і обов’язки військового референта Дрогобицького окружного проводу ОУН [21, арк. 233]. До призначення на цей пост працював інструктором і ад’ютантом командира старшинської школи УПА «Олені». Відомо, що у листопаді 1944 р. він був призначений начальником військово­польової жандармерії ВО 4 «Говерля». Керував першим пропагандивним рейдом відділів УПА по Словаччині. Наказом ГВШ УПА ч. 3/45 «Зміюці» присвоєно ступінь поручника з датою старшинства 31.08.1945 р. [31, арк. 239]. 19 березня 1946 р. біля с. Кам’янка Сколівського району у непритомному стані потрапив у полон, будучи важко пораненим [62, с. 40–42, 736–737; 46, арк. 8–9].

У квітні 1946 р. командиром ТВ «Маківка» і військовим референтом Дрогобицького окружного проводу ОУН стає «Богдан», «Щит»[3, арк. 1]. У 1943– 1944 рр. він – інструктор старшинських шкіл УПА на Волині і Галичині, а вже у липні 1945 р. очолює вишкільний відділ штабу ВО «Говерля». Наказом ГВШ УПА ч. 1/46 «Щиту» присвоєно ступінь сотника УПА з датою старшинства 22.01.1946 р. [31, арк. 249]. Загинув у криївці 30 жовтня 1946 р. у с. Уличне Дрогобицького району Дрогобицької області (тепер – Львівської області) [3, арк. 1; 30, арк. 308, 309].

Ще 15 серпня 1946 р. «Щит» призначив своїм помічником старшого булавного УПА «Ромка»[32, арк. 225]. Саме він виконував обов’язки командира ТВ «Маківка» після загибелі «Щита». Про це йдеться у листі В. Фрайта-«Владана» до В. Сидора-«Шелеста» від 13.05.1947 р.: «Тут нема командира відтинка, тому що командир «Богдан» загинув… Його зараз заступив старший булавний «Ромко». Старший булавний «Ромко» – людина ідейна, але ще дуже молодий, не має досвіду і не користується авторитетом… По-моєму, на цю посаду він дуже слабкий. Зате, як мені відомо, на цьому терені є курінний «Мирон», який користується великим авторитетом… Якщо у вас не буде відповідної людини на цю посаду – командира відтинка, то я думаю, що командир «Мирон» підійшов би. Це думка моя і політвиховника відтинка Максима» [19, арк. 166–167]. З призначенням командира ТВ «Ромко» наприкінці 1947 р. став командиром сотні «Басейн», яку очолював до серпня 1948 р.

Від 15 серпня 1947 р. обов’язки командира ТВ «Маківка» та військового референта Дрогобицького окружного проводу ОУН виконував Степан Стебельський-«Хрін», який у червні того ж року зі своєю сотнею перейшов із Закерзоння, де раніше діяв у ТВ «Лемко». Про своє призначення він згадував у спогадах «Зимою в бункері»: «Згідно з наказом 15 серпня 1947 р. у лісі під Старою Сіллю передаю свою сотню під командування к­рові Стахові. Жаль було прощатися зі своїми завзятими лемками, з якими я зжився, разом воював, переживав приємні та жахливі дні. Небагато їх вже залишилось, більшість загинула на полі бою, а ті, хто стояв коло мене, обтирали сльози на вояцьких обличчях, на яких виднілись близни (пошкодження, шрам, рубець – В. І.). Мені доручено перебрати «Команду Відтинку – Маківка – 24». … Хор. Мирон виконуватиме функцію виховника відтинку» [60, с. 376]. Наказом ГВШ УПА ч. 2/48 з дня 2 вересня 1948 р. пор. «Хрін» підвищений до ступеня сотника з датою старшинства 30 червня 1948 р. Після розформування відділів УПА (наказ ГВШ ч. 2/49 від 3.09.1949 р.) «Хрін» як кур’єр від УГВР в краю був скерований на Захід і загинув 9 листопада 1949 р. біля містечка Погореліце в Словаччині [48, с. 818]. У зв’язку з розформуванням відділів УПА зникала потреба й у військовому референті, тому на цю посаду не призначали більше нікого.

Від січня 1945 р. референтом УЧХ Дрогобицького обласного проводу ОУН була Юлія Ганущак-«Галичанка», «Марія»[21, арк. 230; 77]. Саме вона після реорганізації стала першим референтом УЧХ Дрогобицького окружного проводу ОУН. Користувалася великим авторитетом, мала вплив і зв’язки у підпіллі [24, арк. 79]. За активну діяльність Наказом ГВШ УПА ч. 1/45 від 25 квітня 1945 р. нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги УПА [83, арк. 28–29]. Заарештована 3 червня 1946 р. у смт. Верхнє Синьовидне Сколівського району [24, арк. 79–84; 21, арк. 228–230; 79, с. 36].

На місце «Галичанки» був призначений Олег Король-«Бурунда»[6, арк. 1зв.]. На цій посаді він відомий з 1946 р. і працював на ній до часу переведення у 1948 р. [3, арк. 237]. Перед цим був лікарем УЧХ Стрийського надрайонного проводу ОУН [6, арк. 1]. З фрагментарних біографічних даних відомо, що О. Король народився на Станиславівщині. За професією – лікар­хірург. У період німецької окупації працював слідчим у поліції, водночас був керівником підпільного УЧХ [3, арк. 192]. Пізніше також працював членом референтури СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН [3, арк. 101, 135], а чекісти навіть певний час вважали «Бурунду» окружним референтом СБ [3, арк. 267]. 1948 року «Бурунду» переведено у Львівський край [3, арк. 253], де й загинув у цьому ж таки 1948 р., про що засвідчує лист Романа Шухевича до крайового провідника Львівського краю З. Тершаковця-«Федора»: «Очевидно велика втрата смерть «Бурунди». Мені особливо його жаль, бо мало залишилося людей такого типу» [3, арк. 297].

21 липня 1948 р. у с. Розгірче Сколівського району Дрогобицької області (тепер Стрийського р-ну Львівської обл.) у результаті проведення військової операції був вбитий Дмитро Білінський-«Мнецо», «Бак», 1918 року народження, смт. Дашава Стрийського району. У період німецької окупації працював у поліції, до 1948 р. входив до складу референтури УЧХ Дрогобицького окружного проводу ОУН. З вилучених у нього документів випливало, що після переведення «Бурунди» до референтури СБ Львівського крайового проводу ОУН, референтом УЧХ Дрогобицького окружного проводу був призначений «Мнецо» [3, арк. 252–253; 61, с. 312]. За браком кадрів і відсутності великої потреби призначень на цю посаду більше не було.

Отже, можемо констатувати, що задля встановлення кадрового потенціалу Дрогобицького окружного проводу ОУН через недостаню кількість відповідних документів підпіля нам часто доводилося опиратися на матеріали репресивно­-каральних органів. Якщо траплялася можливість виявити документи підпілля, їм, однозначно, надавався пріоритет. У результаті вдалося відтворити внутрішню будову Дрогобицької округи ОУН. Дрогобицька округа володіла значним ресурсним потенціалом керівного складу, що відзначався і військово-організаційним, й ідеологічно-інтелектуальним та життєвим досвідом.

Наприкінці 1952 р. діяльність Дрогобицького окружного проводу ОУН припиняється. Зрозуміло, що це не було одномоментним явищем, проблеми із кадрами розпочалися ще у 1949 р., але за рахунок розфомованих відділів УПА, які діяли у Дрогобицькій окрузі, цю проблему частково вирішували.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Вєдєнєєв Д. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945–1980-ті роки : Монографія / Дмитро Вєдєнєєв, Геннадій Биструхін. – Киев : К.І.С., 2007. – 568 с.
2. Вєдєнєєв Д. «Повстанська розвідка діє точно й відважно…». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940–1950-ті роки : Монографія / Дмитро Вєдєнєєв, Геннадій Биструхін. – Киев : К.І.С., 2006. – 568 с.
3. ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 58. – Спр. 11. – 308 арк.
4. ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 58. – Спр. 11. – Т. 1. – 410 арк.
5. ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 59. – Спр. 1. – Т. 1. – 248 арк.
6. ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 60. – Спр. 15. – 196 арк.
7. ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 60. – Спр. 16. – 409 арк.
8. ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 99. – Спр. 18. – 227 арк.
9. ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 101. – Спр. 7. – Т. 3. – 196 арк.
10. ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 101. – Спр. 7. – Т. 4. – 210 арк.
11. ГДА СБУ. – Ф. 5. – Спр. 36556 . – 348 арк.
12. ГДА СБУ. – Ф. 5. – Спр. 67417. – Т. 1. – 269 арк.
13. ГДА СБУ. – Ф. 5. – Спр. 67417. – Т. 3. – 273 арк.
14. ГДА СБУ. – Ф. 5. – Спр. 67417. – Т. 4. – 286 арк.
15. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 6. – 340 арк.
16. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 7. – 213 арк.
17. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 9. – 336 арк.
18. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 16. – 393 арк.
19. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 18. – 333 арк.
20. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 23. – 451 арк.
21. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 53. – 248 арк.
22. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 56. – 453 арк.
23. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 66. – 355 арк.
24. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 75. – 319 арк.
25. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 76. – 350 арк.
26. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 77. – 426 арк.
27. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 78. – 357 арк.
28. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 25. – 458 арк.
29. ГДА СБУ. – Ф. 13 – Спр. 376. – Т. 39. – 295 арк.
30. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 47. – 373 арк.
31. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – 300 арк.
32. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 62. – 289 арк.
33. ГДА СБУ. – Ф. 13 – Спр. 376. – Т. 73. – 262 арк.
34. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 78. – 462 арк.
35. ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 52. – 31 арк.
36. ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 203. – 350 арк.
37. ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 211. – 179 арк.
38. ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 241. – 404 арк.
39. ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 277. – 183 арк.
40. ДАЛО. – Ф. П-5001. – Оп. 1. – Спр. 224. – 7 арк.
41. ДАЛО. – Ф. П-5001. – Оп. 6. – Спр. 53. – 271 арк.
42. ДАЛО. – Ф. П-5001. – Оп. 6. – Спр. 56. – 252 арк.
43. ДАЛО. – Ф. П-5001. – Оп. 6. – Спр. 58. – 386 арк.
44. ДАЛО. – Ф. П-5001. – Оп. 7. – Спр. 219. – 181 арк.
45. ДАЛО. – Ф. П-5001. – Оп. 7. – Спр. 220. – 161 арк.
46. ДАЛО. – Ф. П-5001. – Оп. 7. – Спр. 221. – 79 арк.
47. ДАЛО. – Ф. П-5001. – Оп. 10. – Спр. 180. – 93 арк.
48. Дарованець О., Мороз В., Муравський В. Націоналістичний рух 1920 – 1930-х років (матеріали до біографічного довідника) // Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920 – 1939 роки. Видання третє, доповнене. – Київ, 2007. – 1008 с.
49. Дем’ян Г. Бандерівці. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2000. – Кн. 1. – С. 68 – 71.
50. Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин-«Лицар» / Григорій Дем’ян. – Львів : Інститут народознавства НАН України, 2003. – 646 с.
51. Дем’ян Г. Іван Шукатка-«Сомко» // Шлях перемоги. – 1994. – 17 вересня. – № 438 (2110). – С. 5.
52. Звіт з пропагандивної роботи Самбірщини, Стрийщини і Турчанщини за час від 1 липня 1947 р. до 30 червня 1948 р. / Домашній архів Григорія Дем’яна. – 61 арк.
53. Історія сотні «Холодноярці І» / архів «Літопису УПА». – 35 арк.
54. ЇЇ життя – це боротьба // Заграва. – 1997. – Грудень. – № 7 (22). – С. 4.
55. Кентій А. Нарис боротьби ОУН–УПА в Україні (1946–1956 рр.) / Анатолій Кентій. – Київ : Інститут історії України НАН України, 1999. – 111 с.
56. Кентій А. Українська повстанська армія в 1944–1945 рр. / Анатолій Кентій. – Київ : Інститут історії України НАН України, 1999. – 220 с.
57. Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40–50-х років ХХ століття / Юрій Киричук. – Львів : ЛДУ імені Івана Франка, 2000. – 304 с.
58. Киричук Ю. Український національний рух 40–50-х років XX століття : ідеоло­гія та практика / Юрій Киричук. – Львів : Добра справа, 2003. – 464 с.
59. Когут М. Повстанська доля Байрака. – Дрогобич: Відродження, 1999. – 48 с.
60. Літопис УПА. – Т. 30: Степан Хрін (Степан Стебельський): Крізь сміх заліза; спогади. – Торонто – Львів: Вид-во «Літопис УПА», 2000. – 552 с.
61. Літопис УПА. Нова серія. – Т. 6: Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС – МВС, МДБ – КДБ. (1943 – 1959). Книга третя: 1948. – Київ – Торонто, 2003. – 523 с.
62. Літопис УПА. Нова серія. – Т. 9: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1944 – 1945. – Київ – Торонто, 2007. – 912 с.
63. Марчук І. Досьє полковника Стехова // Визвольний шлях. – 2008. – Липень – вересень. – Кн. 3. – С. 175–188.
64. Мороз В. Воєнна округа УПА «Маківка» // Бойківська думка. – Сколе, 1999. – 16 жовтня. – С. 6.
65. Мороз В. З листування членів Проводу ОУН (листопад 1944 – травень 1945) // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН Укра­їни. – Львів, 2007. – Збірник 10: До 100-річчя від дня народження Романа Шухевича. – С. 34–52.
66. Мороз В. Зеновій Тершаковець – крайовий провідник ОУН // Родина Тершаківців: учений, політик, подвижник національної ідеї. Матеріали науково-практичної конференції / Відп. ред. Іван Гель. – Львів, 2005. – С. 41 – 67.
67. Мороз В. Зиновій Тершаковець – «Федір». – Торонто-Львів: Літопис УПА, 2010. – 127 с.
68. Мороз В. Повідомлення про смерть Зиновія Тершаковця // Український визвольний рух / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху. – Львів, 2005. – Збірник 4: Боротьба народів Центрально-Східної Європи проти тоталітарних режимів у ХХ ст. – С. 28 – 34.
69. Наші втрати. Список упавших членів ОУН за період 1946 – 1947 рр. // Визвольний шлях. – 1949. – грудень. – Ч. 14. – С. 27.
70. Падох Я. Стрийський Пласт – нарис історії // Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини. – Нью-Йорк – Торонто – Париж – Сидней: Комітет Стрийщини, 1990. – Т. 1. – С. 417–496.
71. Пластуни у визвольних змаганнях / упор. О. Кузишин. – Нью-Йорк, 2002. – 71 с.
72. Повстанський мартиролог / [упоряд. Григорій Дем’ян] // Сколівщина. – Львів : [б.в.], 1996. – С. 301–725.
73. Русначенко А. Народ збурений : Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940 –50-х роках / Анатолій Русначенко. – Київ : Університетське видавництво «Пульсари», 2002. – 519 с.
74. Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943–1949: Довідник перший. – Нью-Йорк: Пролог, 1994. – 199 с.
75. Содоль П. Українська Повстанча армія 1943–1949. Довідник другий. – Нью-Йорк: Пролог, 1995. – 295 с.
76. Соловій Ф. Повстанський мартиролог Стрийщини 1930 – 1950-х років. – Стрий: Щедрик, 1999. – 416 с.
77. Спогади Юлії Ганущак. Записав Юлій Хвещук 18.08.1995 р. в с. Долпотів Калуського району Івано-Франківської області // Особистий архів Юлія Хвещука.
78. Стародубець Г.Українське повстанське запілля (друга пол. 1943 – поч. 1946 років) / Галина Стародубець. – Монографія. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2006. – 527 с.
79. Українська жінка у визвольній боротьбі (1940 – 1950 рр.): Біографічний довідник / Упорядник Мудра Н.П. – Вип. 2. – Львів: Світ, 2006. – 192 с.
80. Федорівський С. Нотатки повстанця. – Нью-Йорк: Прометей, 1962. – 207 с.
81. ЦДАВО України. – Ф. 3836. – Оп. 1. – Спр. 67. – 381 арк.
82. ЦДАВО України. – Ф. 3836. – Оп. 1. – Спр. 68. – 102 арк.
83. ЦДАВО України. – Ф. 3838. – Оп. 1. – Спр. 4а. – 98 арк.