Ідеологія національної перспективи

Автор: . 28 Тра 2016 в 0:01

Василь ІВАНИШИН

 

ІДЕОЛОГІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПЕРСПЕКТИВИ

 

Як не дивно, але внутріполітична проблематика цілком благополучної Німеччини і нинішньої сторостерзаної України дивовижно схожі: ті ж проблеми єдності народу, політичної консолідації, внутрішньої окупації, національної перспективи…

У післявоєнній Німеччині частину німців комунізували (НДР), більшість планомірно  денацифікували, космополітизували і демолібералізували (ФРН). В обох випадках національне ототожнювалося переможцями-окупантами з нацизмом, розцінювалося ними як реваншистське, а самих німців привчали дивитися на своє, національне як на щось безнадійно застаріле, безумовно шкідливе і навіть непристойне. Так народ відокремили від його сутності, переорієнтували суспільну свідомість із інтегруючого та духовнотворчого національного на атомізуючий егоцентризм (права людини без прав нації), нав’язали йому свої цінності та ідеали. І непомітно для себе німці, які обабіч внутрішнього кордону мріяли про єдину Німеччину, склали дві країни, дві держави, два народи. Для українців – дуже знайома ситуація, чи не так?

Крах імперії зла СРСР створив передумови для об’єднання двох частин народу, але – не для їхнього поєднання. Виявилося, що послідовна денаціоналізація і різні умови життя спричинили суттєві відмінності менталітету, політичної, економічної, соціальної свідомості, культури, побуту тощо. Виявилося, що єдність народу – це щось інше і більше, ніж адміністративно-територіальна сукупність і навіть мовна спільність. Виявилося, що внаслідок механічного, безідейного об’єднання виник безсенсовний (позбавлений сенсу існування) народ, атомізований на соціальні одниниці, внутрішньо розділений і приречений жити  без коріння, без консолідуючого начала, а отже – без історичної перспективи.

Після другої світової війни німцям було  заборонено культивувати свою національну ідею та мати будь-які  національні інтереси поза соціально-економічними. За ситість німців змусили розплачуватися національною ідентичністю. Замість природної і необхідної національної гордості – старанно культивований комплекс вини народу і постійні приниження національної гідності: можна бути європейцем, але злочин – бути німцем. Німці втратили право на власну інтерпретацію історії, а тому стали легко керованим зовні німецькомовним НІЩО перед викликами тотальної і всенівелюючої глобалізації: населенням, споживацькою юрбою, але  – не нацією, не кровно-духовною спільністю “мертвих, живих і ненароджених земляків своїх у Німеччині і не в Німеччині”. Німці перестали бути господарями своєї долі на своїй землі. Шевченкове “В своїй хаті своя й правда, і сила, воля” – не для них, як і не для українців. Оберігаючи німців від минулого, “доброзичливці” позбавили їх майбутнього.

Якою буде реакція німців на це?

Вигнане із легального суспільного життя національне не зникає (бо не може зникнути) – воно пробивається з колективної підсвідомості у вигляді деформованому, спотвореному і руйнівному. (Переконливий приклад цього – так звані “патріотичні об’єднання” сучасної Росії.)

Так, після версальських принижень Німеччина, через коротке захоплення більшовизмом і соціал-демократією, відреагувала расистським націонал-соціалізмом, імперіалізмом і гітлеризмом, що в сумі, хоч і на короткий час, але сповна компенсувало народові відчуття незаслуженої кривди – перед новою катастрофою. Характерно, що ненависть, із якої виріс, якою жив і яку культивував нацизм, обернулася не так проти переможців, як проти до- і післявоєнних кровопивць, які жирували на тілі беззахисної Німеччини і з якими ототожнили цілий народ, більшість якого або не мала ніякого відношення до цієї політики грабежу, або взагалі жила за межами рейху. Але якраз ця безмовна більшість, байдужа як до “подвигів” своїх “землячків”, так і до страждань німецького народу, і стала першою жертвою помсти, – ще один ніким і досі не засвоєний урок історії…

Зараз Німеччина реагує наростаючими, хоч і спорадичними виявами молодіжного неонацизму і ксенофобії, які не можуть ні бути всеохопними, ні змінити нинішній стан, зате можуть стати живильним середовищем для появи неогітлеризму і нацистського реваншизму. І на цей раз новий варіант ідеології людиноневисництва може (через спонтанну ксенофобію і шовінізм, породжувані штучним, злочинним і згубним перенаселенням та ісламізацією країн Євросоюзу) охопити цілу Європу, і не тільки.

Для німців альтернатива цьому тільки одна – німецький націоналізм. Аналогічно – і для інших народів Європи і світу. Інакше в наш час політичного бандитизму уникнути чергової всесвітньої різанини не вдасться. Бо глобалізм – ідеологія всесвітнього панування – не запобігає цьому, а тільки прискорює це. Націоналізм же – це ідеологія відповідальності за долю нації. Він учить не тільки любити, утверджувати і берегти своє, але й шанувати чуже, а в міжнаціональних стосунках діяти так, щоб нинішня вигода не обернулася завтрашнім злом для нації. Поза націоналізмом немає перспективи – ні для людей, ні для народів.

І подякуймо Богові, що ми, українці, таку ідеологію маємо. Завдання в тому, щоб, усупереч лакеям чужих доктрин і творцям нікчемної самопальної “мудрості”, зробити націоналізм ідейно-світоглядною основою мислення мільйонів українців.

З ним – переможемо!

І хай допоможе нам Бог!

 

19.07.2005

 

Рубрики: Актуальні проблеми націоналізму | Твори Василя Іванишина | Філософія національної ідеї