ГЕРОЇКА УКРАЇНСЬКОЇ ЗБРОЇ Частина 1. Візія, містика і ремесло воєн.

 Іван Сута

 ВО «Тризуб» імені Степана Бандери

 

ГЕРОЇКА УКРАЇНСЬКОЇ ЗБРОЇ  

Частина 1.

Візія, містика і ремесло воєн.

 

Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу,

як лев, як вовк, як собака.

Іван Мазепа

Державний діяч, який бачить, що війни не уникнути, і не має рішучості вдарити першим, винний у злочині проти своєї країни.

Карл Філіп фон Клавзевіц

 

Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою.

Анрі Барбюс

 

Можна виграти бій, але програти битву, можна виграти битву, але програти кампанію, можна виграти кампанію, але програти війну.

Наполеон Бонапарт

 

За минулі століття, коли в Україні панували різношерсті окупанти та представники різних імперій і держав, українці, не маючи державності впродовж століть, а тому – й можливості виховувати нащадків у державній системі розвитку і розквіту, потихеньку звикли до поразок і невдач. Тому нині багато зовнішніх недругів та місцеві потомки «татарських людей» пробують узагальнити їх до тотальної нездатності українців досягати перемог. Однак досвід багатьох століть безперервної боротьби та поколінь, що її вели, засвідчує: українці завжди були, є і будуть здатні на військову звитягу, організованість і досягнення перемог над переважаючими силами ворога. Багато таких перемог були особливо визначні, а також ті, що далися надзвичайним напруженням зусиль полководців, воїнів та частиною суспільства, що їх підтримувала. Запорізькі козаки казали: «Легка перемога – легка по ній і слава».

 

 

Навесні 2014 року Україна вступила в нову, останню війну зі смертельним ворогом усіх часів – московською імперією, яка, незалежно від панування в ній царського, більшовицького чи нинішнього «демократичного» путінського режимів, була і залишається раковою пухлиною людства та світової цивілізації.

Тому сучасним поколінням свідомих українців – дідам, батькам та онукам, які воюють на два фронти – проти зовнішньої та внутрішньої окупації України, для перемоги необхідно знати нашу славетну історію, усіма фібрами душі й тіла відчути незламний дух великих предків, голос пролитої у боях воїнської крові, тисячолітній генетичний код українського лицарства.

Війни були, є і будуть «супутниками» людства. Війни були за території та ресурси, за сфери впливу і за місця збуту, за всесвітнє володарювання, втілення в життя расистських теорій чи заради досягнення іншої мети. Одні люди вже звикли до них, інші ні, але вже давно ведуть безжальну бухгалтерію війни, розділяючи час в історії на дві частини: воєнний і мирний. Було підраховано, що за 50 останніх століть світ пережив більше 14500 великих і малих воєн. Впродовж усіх років існування людства лише 300 років можна вважати абсолютно мирними. Тяжко припустити скільки людей загинуло, беручи участь у кровопролитних війнах. Статистика показує: з 1601 по 1700 р. у битвах було вбито 3,3 млн. солдат, з 1701 по 1800 – 5,3 млн. чоловік, з 1801 по 1913 – 5,6 млн. Як бачимо, з технічним прогресом зростала кількість жертв війни.

У стародавньому світі, який охоплює у всесвітній історії час від IV тисячоліття до Христа по V ст. після Христа, війни носили характер завойовницьких походів за участю тисяч, а іноді десятків тисяч людей. Морський флот провідних держав давнини налічував кілька сотень бойових кораблів. У зв’язку з цим тривалість воєн у цей період могла досягати кількох десятиліть. Прикладом тому служать три Пунічні війни і греко-перські війни. Уних воюючі сторони здійснювали тривалі походи на територію противника, знищували ворожі комунікації, облягали і штурмували міста. Забезпечувалися війська в основному грабунком. Один із прикладів масового вторгнення і поетапного виснаження ворога та його повна поразка – похід персів на степові території нинішньої України у 514 р ст. до Різдва Христового.

Епоха середньовіччя охоплює час з кінця V до середини XVII ст. У початковий період середньовіччя у багатьох народів йшов процес формування державності. Він супроводжувався всілякими завойовницькими походами, створенням величезних кишенькових держав та імперій. Поряд із спадкоємницею Риму, імперською Візантією, однією з наймогутніших і впливових у той час була українська держава – Київська Русь. Війни цього часу відзначалися жорстокістю, явним розоренням території ворога і знищенням його військ. Як приклад: похід князя Святослава і зруйнування ним Хозарської держави.

 

 

 

У XVI-XVII ст. сталися глибокі зміни в способах ведення війни: виникають регулярні армії, феодальні загони і непостійні війська. У цей час на озброєнні армій з’являється вогнепальна зброя, що зробила справжній революційний переворот у способі ведення війни. Запорожці у цей же час створили перші у Європі прототипи сучасної реактивної зброї. Таким чином, змінився склад, організація і озброєння армій. Важка лицарська кіннота зникла з полів битв, а піхота, озброєна вогнепальною зброєю, перетворилася у головний рід усіх армій світу. З’явилися й нові роди військ – артилерія і облогові війська. Найліпшою піхотою тих часів у Європі вважалися запорізькі козаки та німецькі наймані війська.

 

 

 

У XII-XVIII ст. переважали наймані війська. Прикладом протидії цим найманцям є перемога козацького війська під проводом Івана Богуна над польськими регулярними військами та німецькими професійними найманцями під Вінницею у 1651 році. Інший приклад – взяття найманими запорізькими козаками під керівництвом Богдана Хмельницького та Івана Сірка неприступного Дюнкерка.

У війнах цього періоду об’єктом активних бойових дій ставала не армія противника, а його територія. Війни велися в основному з метою захоплення певних районів без рішучих битв. Армії активно маневрували, прагнучи змусити ворога до відступу. Таким чином, війни XVII-XVIII століть велися не за принципом знищення супротивника, а за законами стратегії на його виснаження. Ця стратегія отримала назву маневрової. Вона полягала в тому, щоб втомлювати ворога маневрами і уникати боїв, вдаючись до них лише у випадках крайньої необхідності або за надзвичайно сприятливих умовах. Для протидії подібної тактики на кордоні держав будувалися потужні фортеці з сильними гарнізонами. Тому армія того часу повинна була бути навчена не тільки маневрувати, але й осаджувати і брати штурмом фортечні споруди. В Україні прикладом є зруйнування запорізькими отаманами Іваном Сулимою фортеці Кодак на Дніпрі чи Максимом Кривоносом кременецької «Бони» та інших фортець, як і згаданий Дюнкерк.

З найдавніших часів і до появи вогнепальної зброї бій був рукопашною сутичкою воїнів, озброєних холодною зброєю. Бій розпочинали висунуті перед строєм лучники або бойові колісниці. Іноді в кінці битви для переслідування переможених кидалися вперед загони кінноти. Основою бойового порядку військ багатьох давньогрецьких країн становила фаланга – тісно зімкнута лінійна побудова важкої піхоти. Фаланга мала глибину побудови 8-16 шеренг по 800-1000 вояків у кожному. З фронту фаланга була невразлива, прикриті щитами воїни створювали суцільну ощетинену списами стіну. Під час бою фаланга завдавала нищівних фронтальних ударів і успішно відбивала атаки противника. Але маневр і переслідування противника для такої побудови військ були неможливі.

 

 

З плином часу, з розвитком військового мистецтва армії Стародавнього Риму і Карфагена, тобто приблизно з IV ст. до Христа, відмовилися від подібного побудови бойових ліній. Римські легіони були розділені на маніпули. Легіони будувалися в дві-три лінії маніпул, які розташовувалися в шаховому порядку, що дозволяло вести бій на пересіченій місцевості і вести переслідування. Серйозні зміни відбулися в I ст. до Христа, коли в легіони були створені когорти, що, безсумнівно, підвищувало їхні бойові можливості. Цією якісною зміною скористався великий римський полководець Ґай Юлій Цезар, який здобув низку стрімких і величних перемог над варварами у Ґаллії і Понті, у ході громадянської війни в Римі, демонструючи тактичну мобільність своїх армій.

Морська битва в епоху стародавнього світу передбачала таранний спосіб поразки ворожих кораблів з подальшим абордажем. У цей час наші пращури вільно плавали Чорним морем на чайках-човнах, якими в майбутньому успішно користувалося Запорізьке військо.

 

 

У період зародження Середньовіччя (5-10 ст.) загони піхоти становили головну силу війська. Піхота будувалася в тісному строю, а результат бою, як і в давнину, вирішувала рукопашна сутичка. Проте в період розквіту Середньовіччя (12-15 ст.) домінуюче становище зайняла лицарська кіннота. Вишикувавшись в одну шеренгу з інтервалом 5 м один від іншого, лицарі кидалися в бій, зав’язуючи в кінцевому підсумку індивідуальний поєдинок з суперниками. Окремою тактику бою кінноти мали азійські кочівники. Приклад побудови кінноти монгольсько-татарського війська на річці Калці є очевидною.

Більш організовано діяли лицарі християнських військово-чернечих орденів (тамплієри, мечоносці, тевтонці, мальтійці та ін.). Вишикувавшись у вигляді тупого клина, за яким ховалася піхота, лицарі чернечих орденів розколювали бойові порядки противника і громили вороже військо по частинах. У XIV-XV ст. на озброєнні піхоти з’являються мушкети, і надалі кількість вогнепальної зброї стала швидко зростати. Щоб знизити втрати від ядер і куль, піхота перед битвою будувалася на дрібніші колони, ніж раніше, відмовившись від щільних бойових порядків. Українські козаки вважаються найвправнішими гармашами та стрільцями тої доби.

 

У 17 ст. розвинулася так звана лінійна тактика. Період її панування можна визначити як часовий проміжок від Тридцятилітньої війни (1618-1648) і аж до Великої французької революції (1789-1794). За правилами лінійної тактики армія будувалася для битви на рівній відкритій місцевості на дві-три тонкі, довгасті лінії і відкривала масовий вогонь без прицілювання. Подібний прийом дозволяв на певній відстані досить влучно вражати суцільні ряди противника. Окремої тактики бою в цей час дотримувалися запорізькі та реєстрові козаки. Сагайдачний, Сірко, Богун та інші воєначальники, поряд з традиційними методами українського військового мистецтва, досконало володіли і цим прийомом.

 

 

В кінці XVIII – початку XIX ст. в Європі з’явилися масові армії, які звели нанівець лінійну тактику, змінивши її тактикою колон і розсипного ладу. Тепер результат бою вирішував не масовий вогонь, а прямий штикової удар піхоти, побудованої в колони. Артилерія набула значення підготовки сили атаки, а стрімка атака кінноти підтримувала і розвивала успіх. Яскравим прикладом урочистості такої тактики служать грандіозні наполеонівські війни (1800-1815). Тоді Україна була окупована двома імперіями – Московською та Австро-Угорською.

«Не за Україну,

А за її ката довелось пролить.

Кров добру, не чорну.

Довелось запить.

З московської чаші московську отруту!» – писав у поемі «Кавказ» Тарас Шевченко.

У другій половині XIX ст. на озброєння армій в масовому порядку стала надходити нарізна скорострільна зброя, що дозволило перейти до тактики стрілецьких ланцюгів. Така тактика давала можливість діяти в будь-який час року і на будь-якій місцевості.

На рубежі XIX-XX ст., особливо в роки Першої світової війни, як уже зазначалося, масове застосування нових видів військової техніки й інших засобів збройної боротьби зробило істотний вплив на способи ведення наступальних і оборонних боїв (битв). Насичення армій артилерією, авіацією, танками сприяло складанню у 1917-1918 рр. основ тактики загальновійськового бою, тобто такого способу ведення бою, коли успіх досягається узгодженими зусиллями піхоти, артилерії, танків, авіації та інженерних військ. За роки Першої світової війни сталися зміни структури збройних сил, з’явилися нові роди військ. Одним з геніальних військових винаходів тих часів стали кулеметні тачанки отамана Нестора Махна та методи ведення партизанської війни, в т.ч. – схрони та криївки гайдамаків Холодноярської республіки під керівництвом Василя Чучупаки.

 

Ситуація змінилася на рубежі XVIII-XIX ст., коли на зміну маневрової стратегії прийшли війни рішучих наступів і вирішальних битв. Яскравим прикладом тому служать наполеонівські війни 1800-1815 рр. Надалі бойові дії розгорталися у вигляді ряду битв, розосереджених на значному просторі з фронту, а потім і в глибину. Відбулися важливі зміни і в сфері військово-морського мистецтва. Зростання тоннажу і поліпшення морехідних якостей морських кораблів дозволили флотам XVIII-XIX ст. вийти на океанські простори і активно діяти на комунікаціях противника, здійснювати блокаду і захоплення морських фортець і т. д. Епоха легендарних морських битв й походів запорожців на причорноморські міста Криму, турецької Порти та козацьких човнів-чайок завершилася.

У другій половині XIX ст. на зміну вітрильним судам з дерева прийшли парові кораблі, обшиті бронею і озброєні нарізною артилерією. Таким чином, різко збільшилися можливості військово-морського флоту. Кримська війна (1853-1856), в ході якої не останнє місце відігравав паровий флот союзників, може служити підтвердженням.

Величезної важливості зміни в способах ведення війни відбулися на рубежі XIX-XX ст. В цей час різко зросла чисельність армій. Вперше в історії з’явилися багатомільйонні армії. Війни велися з широким застосуванням різноманітної бойової техніки. Тепер на озброєння армій поступили кулемети, потужні польові гаубиці, морські і протитанкові гармати, бронеавтомобілі, танки і літаки. Українці тоді вимушені були воювати у арміях окупантів.

XX століття ознаменувалося новим видом війни – «світові», в яких брали участь десятки країн і мільйони людей. Людство пережило дві світові війни. Обидві проходили на території України.

У першій з них (1914-1918) брало участь 38 держав, було мобілізовано 74 млн. людей, убито 10 мільйонів, поранено і контужено 20 млн. На жаль, українці тоді воювали один проти одного, у двох імперських арміях Австро-Угорщини та Росії, яка вторглася на територію Галичини. В ході цієї війни виникла унікальна українська військова потуга – Українські Січові Стрільці – армія добровольців, армія української інтеліґенції.

Друга світова війна (1939-1945) перевершила свою попередницю за тривалістю, масштабами, кількістю жертв і далекосяжних наслідків. Вона розгорнулася в Європі, Азії і Океанії. У ній брала участь 61 держава з населенням 1,7 млрд. осіб (80 % населення земної кулі), «під рушницю» стало 110 млн., число загиблих досягло приблизно 60 млн. чоловік, а поранених і покалічених на фронті і в тилу – 90 млн. Найбільше у цій світовій бойні втратила Україна – 14 мільйонів своїх синів і дочок.

Колосальне число жертв цієї війни багато в чому пояснюється тим, що напередодні і в ході її стався якісний стрибок в розвитку військової техніки, який призвів не тільки до серйозних змін у стратегії й тактики її ведення, але й різко збільшив вогневі вражаючі можливості воюючих армій.

У ході війни часто зникало розходження між фронтом і тилом. На окупованих ворогом територіях створювалися партизанські загони із своїми правилами і методами ведення війни. На території України діяли як годовані москалями червоні, так і підтримувані більшістю населення націоналістичні партизанські загони і з’єднання. Феноменом у цьому ряді була Українська Повстанська Армія, що воювала проти усіх загарбників та їхніх сателітів на своїй території.

 

 

Після розпаду СРСР, ще до зради державних геополітичних та військових стратегічних інтересів України тодішнім комуністичним ідеологом пРезидентом Кравчуком, що підкорився «ґарантам» її безпеки (США, Велика Британія, РФ), незалежна Україна була третьою ядерною державою у світі, з колосальним потенціалом у космічній галузі.

 

 

Людство ніяк не може повірити в реалізацію можливості «світу без воєн» у новому XXI сторіччі. За останні 50 років на нашій планеті виникло більше 200 війн і збройних конфліктів. Відзначимо лише такі сумної пам’ятні події цього часу, коли світ стояв буквально на порозі третьої світової війни: берлінський конфлікт (1948-1950), Корейська війна (1950-1953), Карибська криза (1962). Причини їх різні і складні. Нинішня війна Москви проти України стоїть на першому місці у цьому ряду. Ми знову на грані третьої світової?!

Війна – специфічне суспільно-політичне явище. Вона ведеться всією країною, зачіпає всі сфери життя і діяльності суспільства. Але головним і вирішальним засобом її ведення є ЗБРОЙНІ СИЛИ.Її результат вирішується, як правило, на полі бою, в ході боїв армій воюючих між собою. До початку XX століття битви поділялися на тактичні та генеральні, а поняття «битва» часто ототожнювалося з поняттям «бій» і «битва».

У кінці ХХ століття в світовій практиці появляються так звані «гібридні війни». Війни із поєднанням принципово різних типів і способів їх ведення, які скоординовано застосовуються задля досягнення спільних цілей. Типовими компонентами гібридної війни є використання: класичних прийомів ведення війни (із військовослужбовцями в уніформах, військовою технікою та ін.); нерегулярних збройних формувань (повстанців, терористів, партизанів, найманців та ін.); та таких типів війни і прийомів як інформаційна і кібернетична війна, тактичні бої між розвідувально-диверсійними групами. Нинішня гібридна війна на частині території України, під оманливою назвою АТО, вигідна всім її скритим і відвертим ворогам: як Сходу, так і Заходу, так і правлячому антиукраїнському режиму, – тільки не українському народу.

 

 

При цьому сторона-агресор може бути напозір непричетною до розв’язаного конфлікту. Експерти називають гібридну війну типом конфлікту, який щораз частіше буде застосовуватися у 21 столітті. Тому, маючи практику реальних боїв у цій війні, українці матимуть неоціненний досвід і військові кадри у майбутньому. Те, що нинішня московська імперія розпадеться, є очевидним фактом, а те, що після перемоги над нею ми будемо мати набагато професійніші кадри – очевидно. Латентних недругів довкола ще немало. Усі шовіністичні суспільно-політичні організації наших держав-сусідів зазіхають на «свою» частку нашої території.

 

 

Вислів римського історика Корнелія Непота (94-24 року до н. е.): «Si vis pacem, para bellum» – «Хочеш миру – готуйся до війни» – актуальний у всі часи.

21 квітня 2016 р. парламентська асамблея Ради Європи закликала маріонеткову українську владу ратифікувати в найкоротші можливі терміни Римський статут, щоби Міжнародний кримінальний суд міг здійснювати розслідування діяльності українських (не російських!) військових. ПАРЄ також наголосила на потребі розслідування справ щодо «порушення прав» тих осіб, яких затримали українські спецслужби, військовослужбовці та представники добровольчих батальйонів. Відповідно до резолюції ПАРЄ, рекомендовано не амністувати осіб, причетних до «військових злочинів», під якими, очевидно, слід розуміти справедливу війну українців проти московських головорізів.

Тому, ініційований і поданий на затвердження у ВРУ Провідником ВО «Тризуб» ім. С.Бандери Дмитром Ярошем законопроект «Про Українську добровольчу армію» є державотворчим, націозахисним і актуальним.

Арґументи Народного депутата ВРУ, Головного командира УДА Дмитра Яроша такі: «Вважаю його прийняття Верховною Радою одним із найважливіших кроків на шляху до перемоги над Московською імперією та важливим фактором національної безпеки і оборони. Цей Закон легітимізує всіх українських добровольців та направить добровольчий і волонтерський потенціал нашого народу у конструктивне національно-визвольне і державотворче русло. Знаю, що все більше українських громадян, депутатів різних рівнів, чиновників та силовиків підтримують таку позицію. Також хочу зазначити, що прийняття законопроекту про добровольчий рух передбачено у коаліційній угоді… Щиро сподіваюсь на максимальну підтримку всіх українських патріотів! Майбутнє держави – вільні та відповідальні озброєні громадяни. Перемога буде! Слава Україні!

P.S.

Для тих, хто каже, що таку структуру неможливо створити, повідомляю: вона вже створена і ефективно діє впродовж останніх двох років. Насамперед на фронті. Підтвердити ці слова можуть комбриги, комбати, штаби секторів, бійці та командири ЗСУ і Нацгвардії. Тих же, хто не може побороти комплекс недовіри до власного народу, запевняю: монополія держави на насильство у законопроекті цілком збережена, ніякої анархії та вседозволеності не буде».

 

 

У роки Другої світової війни бойові дії показали зрослу роль початкового періоду війни для всього її ходу і кінцевого результату. Досвід показав, що потужнішими стають засоби боротьби, то більший ефект вони приносять на початку війни, особливо при першому раптовому ударі.

Битви в ході війни розгортали одночасно на великій території по фронту і глибині у високих темпах. У ряді з них брали участь з обох сторін багатомільйонні армії, які мали на озброєнні десятки тисяч артилерійських знарядь, багато тисячі танків і літаків. Успіх у битві досягався спільною участю всіх родів військ, авіації і спеціальних військ.

Поставлена на грані двох світів – цивілізованої Європи і ординської Азії – Україна впродовж тисячоліть пережила не одну навалу. Її воїни брали участь у всіх боях проти загарбників із сходу і заходу, із півночі й півдня. Її війська під проводом геніальних полководців ходили у ближні і дальні походи на Хозарський каганат, Болгарію, Візантію, Угорщину, Крим, Польщу, Волощину, Москву. Імена керівників битв та полководців різних часів: князів Олега, Святослава Хороброго , Ярослава Мудрого, Данила Галицького; отаманів, гетьманів та кошових Богдана Ружинського, Байди Вишневецького, Костянтина Острозького, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Івана Сірка, Івана Виговського, Семена Палія, Петра Калнишевського, Василя Чучупаки, Нестора Махна; військових Петра Болбочана, Євгена Коновальця, Романа Шухевича; курінних УПА «Бистрого», «Бурлаки», «Хріна» та ін. відомі в усіх військових академіях світу. Відзначились українські вояки у складі московської, польської та австрійської армій в часи окупації її території. Показали себе воїни-українці також у діаспорі, в різних арміях світу, громадянами держав яких вони були.

 

Українцями було виграно численну кількість війн, битв і боїв.

Перелік великих переможних битв , що мали історичне та геополітичне значення.

– 907 р. – військовий тріумф київського князя Олега над Царгородом і прибитий ним щит перемоги на воротах столиці Візантії.

– 965 р. – руйнування Хозарії. Руський князь Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши низку фортець на Прикаспії та Кавказi розгромивши сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хазарська іудейська рабовласницька держава, було розчищено окуповані хазарами торгові шляхи на Схiд з Русі та західної Європи.

– 971 р. – героїчна битва руських воїнів під проводом Святослава Хороброго над вдвічі переважаючим ворожим візантійським військом при Доростолі .

– 1036 р. – битва під Києвом, цілковитий розгром ратниками київського князя Ярослава Мудрого печенігів, останнє військове зіткнення повержених печенігів і війська Київської Русі.

– 1254 р. – розгром королем Данилом Галицьким військ монголо-татар під керівництвом хана Куремси біля Володимира-Волинського і Луцька. Перша значна руська перемога в боротьбі проти Орди, що кров’ю русичів-українців зупинила просування ординців в Європу.

– 1362 р. – битва українських, білоруських і литовських дружин під проводом князя Ольґерда Гедиміновича на Синіх Водах. В українському степу подолано татар ще до Куликовської битви. Велике Князівство Литовське і Руське утвердило свою владу на Правобережжі та Чернігівщині.

– 1410 р. – Грюнвальдська битва, перемога об’єднаних галицьких, волинських, литовських і польських військ над Тевтонським орденом, що зупинило експансію німців на Схід.

– 1514 р. – битва під Оршею (тепер територія Білорусі), перемога 30-ти тисячного війська руського князя Костянтина Острозького над 80-ти тисячним московським військом. Це зупинило експансію Москви на Захід.

– Морські походи запорожців (загалом більше тисячі):

1575 р. – козаки штурмом оволоділи фортецею Трапезунд, розгромили морські пірси і передмістя Стамбула, оволоділи фортецями Кілією, Сілістрою, Синопом. Запорожці на чолі з гетьманом Богданом Ружинським здійснили морський похід на Крим, де висаджувалися поблизу Гьозлева (Євпаторії) і Кафи;

1576 р. – взяття Кілії, успішний похід на Варну і Сілістру. Погроми татарських володінь поблизу Гьозлева (Євпаторії) і Кафи;

1588-1589 рр. – щорічні успішні походи на фортеці Туреччини й Кримського ханства.

1602 р. – 30 козацьких «чайок» двічі розгромили турецький флот на підступах до фортеці Білгород, оволоділи кількома турецькими галерами і штурмували Кілію;

1603 р. – штурм узбережжя Криму, взяття фортець Ізмаїла та Облічиці;

1606 р. – флотилії запорозьких чайок штурмували фортецю Кілію, Анкерман, захопили в морі 10 турецьких галер, взяли фортецю Варну і знищили увесь флот у гавані. Того ж року на чолі з Петром Сагайдачним запорожці оволоділи Кафою;

1607 р. – флотилія запорожців на чолі з Петром Сагайдачним розбила турецьку флотилію під Очаковом. Таких походів в часи існування Запорізької січі було більше тисячі.

– 1621 р. – Хотинська війна, – один з ключових етапів історії Європи. Перемога об’єднаного козацько-польського війська (співвідношення 40 до 30 тис.) на чолі з Петром Сагайдачним та Яном Ходкевичем над султаном Османом ІІ і втрати ним 80-ти тис. воїнів. В результаті війни було перекреслено експансію турків на Поділля, Галичину, Волинь і Польщу. Початок занепаду Османської Порти.

– 1646 р. – взяття Іваном Сірком і Богданом Хмельницьким захопленої іспанцями французької фортеці Дюнкерк, що докорінно змінило хід іспансько-французьких війн.

– 1648 р. – перемоги гетьмана Богдана Хмельницького над поляками у національно-визвольній війні під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Геополітичні зміни у Європі – створено українську козацьку державу. Міць імперської Речі Посполитої підірвано назавжди.

– 1651 р., березень – полковник Іван Богун знищив польську кінноту Лянцкоронського, піхоту Калиновського та німецьких найманців під Вінницею.

– 1652 р. – найзнаковіша битва і перемога Хмельницького під Батогом, названа «Каннами 17-го століття».

– 1659 р. – Конотопська битва і розгром гетьманом Іваном Виговським 150-ти тисячного московського війська на чолі з воєводою Алєксєєм Трубєцкім.

– 1667 р. – взяття, під час морського походу, кошовим Іваном Сірком Кафи й інших міст Криму в та звільнення 2-х тисяч невільників.

– 1675 р. – 20 тисяч козаків взяли Бахчисарай і Гезлев.

– 1787-88 рр. – морські битви чорноморської козацької флотилії на чолі з Сидором Білим при Кінбурнській косі. Розгром флоту турецького адмірала Ескі-Гусейна.

– 1915 р., квітень-травень – битва у Карпатах на горі Маківка. Перемога Українських січових стрільців над переважаючими силами московських царських військ, зупинено наступ москалів на захід.

– 1918 р., квітень –  кримська операція, військовий похід спеціальної групи армії УНР на чолі полковником Петром Болбочаном у квітні 1918 року на Крим проти більшовиків з метою встановлення на території півострову української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.

– 1919 р., червень – Чортківська офензива. Найславетніша військова операція Української галицької армії на Західній Україні. Звільнено від поляків Тернопіль, Чортків, Бучач та Перемишляни.

– 1943 р., 8-11 вересня – переможний бій загону УПА з переважаючими силами німців біля Старої Загори на Волині. 44 молодих бійців УПА тримали бій проти понад 1500 бійців німецьких військ дві з половиною доби, маючи один міномет та чотири кулемети і зуміли вийти з оточення.

– 1944 р., 21- 25 квітня – переможна битва частин УПА з військами НКВС СРСР біля урочища Гурби , що охоплювало частину території Рівненщини та Тернопільщини.

– 1945 р., 6 лютого – курінь командира відділу УПА «Бистрого» повністю знищив більшовицьку базу в с. Бариш, Бучацького району на Тернопільщині. З гарнізону чисельністю 200 осіб врятувались одиниці. Таких переможних боїв малими тактичними відділами УПА було декілька сотень.

– 2014 р., квітень-травень – початок нової війни з імперською Москвою. Зупинка добровольчими українськими батальйонами російських найманців та сепаратистів на Донеччині і Луганщині. Започатковано становлення нової модерної української армії.

 

Попереду – нові перемоги українського духу та української зброї. Головною і визначальною з них, для майбутніх поколінь, стане розгром російської армії на окупованій частині України, визволення Криму, остаточний розпад Російської федерації – останньої імперії на євро-азійському просторі та повернення у склад Української Держави українських етнічних земель.

 

 

 

(Далі буде)