ФРАГМЕНТИ

Автор: . 27 Кві 2019 в 0:01

Василь Іванишин

 

ФРАГМЕНТИ

(продовження)

 

Якщо хтось відстоює космополітичну демократію (але заперечує українське національне народовладдя), права людини (але ігнорує права нації), „вселюдські” цінності (ігноруючи національні), обіцяє економічне чудо (залишаючи нашу економіку в чужих руках), обіцяє вирішення наболілих соціальних проблем (але без участі народу у владі), обіцяє боротися з бідністю (не зачіпаючи інтересів багатих) тощо, –  то маємо справу:

а) або із вродженим політідіотизмом, хвороботворним космополітизмом, примітивно-матеріалістичною „свинорилою спрямованістю вниз” (Є.Маланюк), куцим мисленням „соціалідіотів” (Д.Донцов), політичним шахрайством космополітів-демолібералів та інших наймитів котрогось імперіалізму – космополітичного чи інтернаціоналістського, але завжди антинародного й антиукраїнського;

      б)  або з котримсь із речників чи адвокатів „помаразму”;

      в)  або з державотворчою практикою „антикризової коаліції”;

                  г) або з представником котроїсь із нинішніх непримиренних опозицій…

Офіційна статистика свідчить, що з нинішньої української „хати” вже втекло понад сім мільйонів українців. Зате в’їхало в Україну 6,8 млн. неукраїнців. Так реалізується методика безкровного етноциду і деукраїнізації України. Нашим „українським” партіям на це начхати: вони ж борються не за Україну, не за права української нації, а за владу. А влада – вона і в Африці влада: обкрадати можна й неукраїнців…

Нинішня „українська” політика має чіткі диференційні ознаки, якими відрізняється від політики в національних державах: безідейність або чужі ідеї як вияв національної політичної мудрості; безпринципність як мистецтво компромісу; персоналізм як замінник ідей і програм; клановість як форма партійності; кумівство як зразок „народності” влади; підкилимність як форма „прозорості” влади; політичні торги як спосіб перетворення політики в бізнес; олігархічність як вища форма демократії; багатовекторність як прикриття своєї залежності від всіх і вся; відсутність ідеї-мети державотворення як прикриття сваволі чергового вождя, клану чи п’ятої колони; зрада як норма стосунків; манія величі політичних нікчем як компенсація комплексу меншовартості в них; колаборація, бажання вступити в якісь міжнародні блоки як політична реалізація тваринного інстинкту стадності та слідування (за кимось: наприклад, курчат за квочкою чи хоча б за м’ячем); інстинкт мавпування (чужих реалій) як наслідок власної ідейно-програмової імпотенції; принципові антинародність, антинаціональність, антиукраїнство як вияви сутності людей якоїсь „міжнародної національності”, які нами правлять і творять „українську” політику; підміна політичної боротьби  клановою гризнею і видавання гризні за боротьбу як спосіб зацікавлення виборців, здобуття корита влади чи уникненя операції відрізання рила від владного корита; шахрайство як форма взаємин влади з народом…

Сенс такої політики – заміна поганих на гірших, шахраїв на пройдисвітів, бюрократів на злодіїв чи навпаки. Людям вона не дуже подобається, але вони такими „дрібницями” не переймаються: кожного разу народ валом валить на виборчі дільниці, щоб власноруч посадити собі на шию чергового злодія…

„Поборювати націоналізм” – це перекреслювати надії народу на гідне життя і майбутнє. Бо поза націоналізмом немає для українців ні порятунку, ні майбутнього.

[2007 р.]

Рубрики: Твори Василя Іванишина