ФІЛОСОФ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТЬ
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 29 Кві 2017 в 0:01
Іван Франко
ФІЛОСОФ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТЬ
8 травня минає десять років як Україна і весь націоналістично-революційний рух поніс непоправну втрату. Відійшов у вічність Провідник і перший Головний командир Всеукраїнської організації «Тризуб» ім. С.Бандери, член Центрального Проводу ОУН Василь Петрович Іванишин-Столяр.
Широкому загалу В.Іванишин відомий як літератор-публіцист, ідеолог, політолог, доцент Дрогобицького ДПУ ім. І.Франка, громадський діяч, президент видавничої фірми «Відродження», автор резонансних і потрібних Україні книжок, що завжди з’являлися у моменти найбільшої необхідності, відомих літературних праць «Українська Церква і процес національного відродження» (1990), «Нація. Державність. Націоналізм» (1992), «Українська ідея і перспективи націоналістичного руху» (2000), «Непрочитаний Шевченко» (2001), «Вибір нації-2002» (2002), «Жерці імпрези» (2003), «На розпутті велелюднім» (2003), «Орден Української Надії» (2004), «Кримський вузол» (2005), «Рецепція благовістя» (2006), цілої низки статей національно-суспільної тематики – відповідей на гостро актуальні світоглядні, ідеологічні, політичні, та державотворчі проблеми нашого часу.
У 1989-1991 рр., поряд із змаганнями за самостійність і державність України, йшла боротьба за Церкву – і понад мільйонним тиражем розійшлася по світу його «Українська Церква і процес національного відродження». Сотні й тисячі людей у Галичині і за її межами були учасниками чисельних презентацій книжки, зустрічей з автором – пошуків спільних і єдиних засад у вирі змагань за українське національне і духовне Відродження.
Проголошення незалежності та викликана цим ідейно-програмова криза національно-демократичного руху і проблеми українського державотворення покликали до життя книжку «Нація. Державність. Націоналізм». На цей раз своє слово, свій творчий дух і незалежну думку він звертає на оцінку новітньої демократії – цього випещеного космополітичного дитятка в українському вбранні.
У цій праці В.Іванишин застерігав: «Згубний для нас і шлях зрощення ідей соціалізму з демократією, яким свого часу пішли деякі країни Європи, і який пропагують наші демократи. У нас – абсолютно інші стартові можливості та умови, політична влада й економіка – повністю в руках антинародних, антинаціональних сил, які або гальмують економічні реформи, або ж проводять їх у власних інтересах. Піти цим шляхом – це означає боротися за збереження економічного і, отже, політичного панування тих, що панували й досі, і тих «сьогочасних», які своєю «боротьбою» їм у цьому сприяють. Це означає також залишити населення беззахисним перед сваволею перших і других, зробити Україну безпорадним об’єктом колонізації з боку зарубіжних транснаціональних фінансових імперій, а українську націю приректи на цілковите виродження…». Що й робить нинішня неукраїнська влада! Тимчасово!!!
У затяжній боротьбі за утвердження української мови (що продовжується і нині) п’ятьма виданнями виходила написана ним у співавторстві з Я.Радевичем-Винницьким «Мова і нація». У ній В.Іванишин доводив: «Нація – це найвища форма організації суспільства, яку дотепер виробило людство на шляху поступу. Нація, як i будь-яка інша спільнота людей, не може ні сформуватись, ні існувати без спілкування її членів, без збереження ними історичної пам’ять, надбань духовності, самоусвідомлення, без ідентифікації – відчуття приналежності до цієї спільноти. Універсальним засобом здійснення всього цього є мова. Вона забезпечує єдність, функціонування i розвиток національного організму в просторовому та часовому вимірах».
Десять років тривало словоблуддя влади і політикуму про те, яку ж державу будувати, а В.Іванишин у відповідь розвінчував їх політичні спекуляції і формував з націоналістичних позицій мету, концепцію і програму українського державотворення у праці «Українська ідея і перспективи націоналістичного руху». Підсумовуючи результати чергових виборів (без вибору) Провідник констатував: «Дива не сталося: вирішити соціально-економічні проблеми (як і всі інші) на користь народу без вирішення основної політичної проблеми цього народу – створення власної національної держави ще нікому не вдавалося і не вдасться».
Під час «касетного скандалу» в лютому 2001 року, коли, вкотре над державністю України нависла небезпека, В.Іванишин разом з побратимами пропонував і владі і політикуму вихід з тупикової ситуації «третій» – український шлях. Але чи доросла тоді політична «еліта» до позиції бандерівського «Тризуба»? І до якого результату в перспективі це привело?
У творі «Вибір нації-2002» він писав: «Наші найвищі орієнтири-ідеали – Бог, Україна, Свобода. Наші духовні наставники і провідники – Т.Шевченко, М.Міхновський, Д.Донцов, Є.Коновалець, С.Бандера, Р.Шухевич… Наш незмінний учитель і приклад – одна, єдина, неповторна і незамінна ОУН: та свята у пам’яті нації ОУН, яка в «добу жорстоку, як вовчиця» (О.Олесь) організувала й очолила героїчну збройну боротьбу українського народу за свою свободу і національну Українську Соборну Самостійну Державу і яка разом із найкращими синами й дочками цього народу спливала кров’ю в цій боротьбі у безмежних степах України, по волинських пущах і на схилах Карпат. І наша віра, ідеологія й історія дають нам можливість бачити світ політики, зокрема виборів, таким, яким він є, а не таким, яким його і себе показують українцям різні політичні кон’юнктурники і пройдисвіти, шахраї і провокатори чи явні та замасковані вороги». Кожна зміна безідейних владних кланів в Україні підтверджує сказане Провідником. «Держава не буде українською – доки існують олігархи!», – доводить нині Дмитро Ярош.
У праці «На розпутті велелюднім», В.Іванишин вказував: «У нас є чітко окреслена мета, успадкована від наших попередників: «Здобути, закріпити і розбудувати Українську Соборну Самостійну Державу – державу української нації на етнічних українських землях, зі своїм власним, відповідним потребам і прагненням усього українського народу суспільним ладом, який би запевнив Українській Нації гарантований розвиток, усім громадянам України – всебічну Свободу, Справедливість, Добробут»».
Василь Іванишин автор фундаментальної націоналістичної «Програми реалізації української національної ідеї в процесі державотворення». Він переконливо доводив: «Український шлях – це продовження багатовікової ідейно-політичної боротьби за реалізацію української національної ідеї-мети. Це боротьба за державне самоутвердження українців у всіх сферах життя. Це боротьба за якісно іншу систему влади – за українську національну державу. Це боротьба за українське національне народовладдя, при якому влада формується, контролюється і змінюється тільки народом, згуртованим під прапором української національної ідеї. Це боротьба за те, щоб кожні вибори були змаганням ідей і програм національного державотворення, а не тільки гризнею бажаючих всістися на шию народові. Це боротьба за виконання заповітів наших предків, за достойне життя сучасників, за гідне майбутнє нащадків».
У ще одному геополітично-фундаментальному творі «Кримський вузол» В.Іванишин, добре розуміючи складні проблеми Криму, їхнє походження і шляхи вирішення застерігав: «Крим у своєму нинішньому стані є міною сповільненої дії під суверенітетом і навіть самою державністю України. Дестабілізуючими тут є фактори Зовнішні (російська імперська політика та мусульманський фундаменталізм) і внутрішні (відсутність конструктивної політики центральної влади, свавілля місцевої влади, діяльність проросійської п’ятої колони, закономірна радикалізація кримських татарів, підневільний статус українців, змішування прав росіян Криму як національної меншини з їхніми колишніми правами колонізаторів…)». В чиїх лабетах тепер знаходиться ця невід’ємна частина української землі і, хто до цього довів, нині добре відомо? А могло бути по іншому!
Будучи націоналістом і глибоко віруючим християнином, у праці «Рецепція благовістя» В.Іванишин пише: «Христова наука – це абсолютна інтерпретація абсолютного вчення абсолютним авторитетом. Християнство – основа, суть і мета людського буття, а отже – і нашої ідеології. Без християнства немає українського націоналізму. Без націоналізму не буде Свободи нації. Без Свободи не буде українців та України. А звідси – і наше головне і визначальне гасло: «Бог, Україна, Свобода!».
Але для нас, бандерівців-революціонерів Василь Іванишин – перш за все Провідник: людина, за якою йдуть у боротьбу не за наказом і не в порядку організаційної дисципліни, а за голосом крові предків і велінням серця.
Він, за дорученням ОУН, створив Всеукраїнську Організацію «Тризуб» ім. С.Бандери – дієву націоналістичну організацію з орденським типом мислення і чину, яка в умовах повної ідейної дезорієнтації суспільства взялася за продовження незавершеної справи української нації – довершення української національної революції для здобуття УССД. Створив не для задоволення власних потреб чи амбіцій, бо вже через два з половиною роки підготував цілу когорту випробуваних керівників і наполіг, щоб Організацію очолив наймолодший з них – наддніпрянець Дмитро Ярош. А зробив це, бо відчував гостру потребу націоналістичного руху, потребу України саме в такій – орденського типу організації, яка, не будучи нікому політичним конкурентом, буде жертовно утверджувати українську національну ідею, культивувати ідеологію українського націоналізму і традиції тої ОУН.
Виступаючи на установчому Зборі Організації у вересні 1995 року Провідник чітко охарактеризував що собою являтиме «Тризуб» і яку роль в суспільно-політичному житі України він має відігравати: «Необхідна окрема, вузькофункціональна, тобто без претензій на всеохопність проблематики націоналістичного руху, але автономна молодіжна націоналістична організація, яка має бути фактором об’єднання і формування людей ідеї і чину, а не черговою кон’юнктурною збираниною у вигляді політичної секти чи клубу псевдопатріотичних балакунів.
Метою нашої Організації є не виборювання влади для себе чи когось, не конкурентна внутріукраїнська міжусобна гризня за депутатські мандати і керівні посади, а національно-захисна дія і культивування в суспільстві української національної ідеї – ідеї державності української нації, реалізація на українській землі Української Соборної Самостійної Держави, всебічна діяльність в ім’я збереження і захисту, утвердження і процвітання української нації та Української Держави.
Наша Організація – це об’єднання навколо ідеї любові до України, патріотизму, а не ненависті до когось; ми не шукаємо і не творимо собі ворогів – нашими ворогами є тільки вороги нашої нації. Тому наша боротьба, як учив славної пам’яті Провідник Степан Бандера, – це передусім боротьба ЗА (За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ», – за УССД), у боротьбу ПРОТИ ми вступаємо лише з тими, хто виступає проти нашої свободи, проти права українців бути господарями своєї долі на своїй землі, мати власну державу».
Підсумовуючи десятилітню діяльність «Тризуба» Провідник перед побратимами виголосив: «Десять років тому ми з вами об’єдналися в націоналістичну організацію для продовження справи ОУН, для завершення української національної революції, для створення в умовах незалежності української національної держави, вимріяної багатьма поколіннями борців, – УССД. Тільки на шляху до цієї мети – виправдання нашого існування. Всеукраїнська організація «Тризуб» за десять років жодного разу не збочила з нього. Вірю, що не збочить і в майбутньому. Позаду нас – могили наших побратимів, попереду велика мета. Здобудемо Українську Державу або згинемо в боротьбі за неї!».
8 травня 2007 року Провідника не стало. В цей день на Тернопільщині проходила установча конференція Міжнародного антиімперського фронту за участю представників різних народів Європи та Азії, християн і мусульман, на якій він мав бути присутній і виступати. За попередньою загальною згодою всіх учасників конференції Василь Іванишин мав його очолити. Та не судилося, у Всевишнього свої плани.
В тезах свого виступу до конференції Провідник писав: «Больова точка імперій – національне питання; камінь спотикання для них – національно-визвольні ідеї, гасла, рухи; смертельна небезпека для них – націоналізм. Глобалізм – один із виявів неоімперіалізму. Глобалізм не зводиться тільки до економіки, а передбачає світову владу капіталу – тотальну й абсолютну. Єдина ефективна альтернатива йому – націоналізм як ідеологія національно-визвольної боротьби та національного державотворення й ідейна база міжнародних стосунків».
Василь Іванишин геній сучасності, усе ним написане, виголошене в аудиторіях, сказане в інтерв’ю є істиною, проте мало хто це розумів. Щасливі ті, хто зумів разом з ним, під його керівництвом, вчитися і діяти. Залишилася пам’ять і обов’язок – продовжувати ним започатковане.
Його геніальний вислів: «Українцям можна відібрати все, але доки вони пам’ятають Святе Письмо і Кобзар – українська нація незнищенна» є хрестоматійним. Втрата Василя Іванишина непоправна не лише для Організації і України, а й всього світового націоналістичного руху. Руху, гасла якого: «Світ – без імперій!», «Воля народам! Воля людині!».
Український націоналізм виконує свою історичну місію. Нині на фронті йде війна проти московських агресорів та одночасно продовжується боротьба в тилу з режимом внутрішньої окупації. Очолює націоналістів та об’єднує державників-патріотів у цій боротьбі його учень і послідовник – Головний командир УДА, Провідник ВО «Тризуб» ім. С.Бандери полковник Дмитро Ярош-Яструб.
Традиції не зникають! Їх продовжують достойні!
Величною пам’яттю Друга, Побратима, Провідника українського націоналіста Василя Петровича Іванишина стане неминуча перемога української нації над зовнішніми та внутрішніми окупантами та гідне життя у здобутій УССД – державі української нації на Богом даній їй українській землі.
Підполковник ВО «Тризуб» ім. С.Бандери
Ідеологічний референт НР ДІЯ
Іван СУТА