«Думка – думкою. Меч – мечем»: Легія Українських Націоналістів

Автор: . 19 Лют 2016 в 22:04

Олексій Усенко (Суми)

 

«Думка – думкою. Меч – мечем»: Легія Українських Націоналістів

 

12 листопада року виповнилося 90 років з дня заснування Легії Українських Націоналістів, організації, що стала стрижнем об’єднаного українського націоналістичного руху і предтечею Організації Українських Націоналістів.

Виникла Легія Українських Націоналістів в Чехословаччині у містах Прага, Подєбради, Брно де жили і навчалися українські студенти та емігранти. Перший з’їзд ЛУН відбувся у Празі. Центром діяльності Легії Українських Націоналістів стали Подєбради, де знаходилась Українська Господарська Академія. Особливість Легії Українських Націоналістів була в тому, що її сформували вихідці з Центральної та Східної України. Лише з часом організація почала поповнюватись активістами з Волині та Галичини.

У своїй програмі Легія Українських Націоналістів ставила завданням: а) повне визволення Українського Народу з під чужинецького поневолення шляхом консолідованої боротьби всіх національно-державних сил з окупантами українських земель; б) створення Суверенної Соборної Української Держави в її етнографічних та державних межах в) охорону національно-державної незалежності.

Легія Українських Націоналістів виступала проти диктатури будь-якої партії, «єдиною допустимою та реально можливою формою Л.У.Н. вважає диктатуру Української Нації через об’єднані групи організованих українських націоналістів-патріотів, що посідають державно-творчі тенденції та буде стреміти до неї всіма своїми силами та засобами».

З самого початку створення Легії в ній конкурувало дві течії, одна з яких орієнтувалася на гетьмана Павла Скоропадського і яку представляв інженер Леонід Костарів, інша течія була орієнтована на Центр Української Народної Республіки її уособлював полковник Архип Кмета. Минуло два роки, поки Легія Українських Націоналістів перетворилася на монолітну націоналістичну організацію. Перемогла чисто націоналістична лінія, що відмежувала себе від інших ідеологічних центрів.

Осередки Легії Українських Націоналістів виникли у Франції, Австрії, Німеччині, Канаді, Болгарії, Люксембурзі і навіть в Єгипті.

Активістами Легії Українських Націоналістів були переважно студенти, в першу чергу з Чехословаччини, але до Легії входили також професори Української Господарської Академії Микола Вікул та Яків Моралевич. Членами Легії Українських Націоналістів були такі відомі політики та інтелектуали як Євген Маланюк, Микола Сціборський (голова ЛУН), Дмитро Демчук, Леонід Мосендз, Леонід Костарів, Петро Кожевніков, інженер Юрій Руденко, кубанський козак Павло Штепа був представником Легії в Канаді.

У 1926 році члени ЛУН починають видавати свій власний часопис, що отримав назву «Державна Нація». Редакція «Державної Нації» активно співпрацювала з ідеологами українського націоналізму, які не були членами ЛУН: Дмитром Донцовим, Оленою Телігою, генералом Миколою Капустянським, інженером Дмитром Андрієвським та професором Євгеном Онацьким.

Назву «Державна Нація» обрано, щоб підкреслити елемент державності в визвольних змаганнях, що їх розпочала українська армія, повернувши українській нації її суверенну волю, а тепер продовжували її ті самі воїни, що об’єдналися вже у політичній організації.

ПОЛІТИЧНА ПЛАТФОРМА

Легії Українських Націоналістів

I. Легія Українських Націоналістів є політична організація, що інтереси цілої нації та власної держави ставить понад інтереси якої окремої кляси або політичної партії.

ІІ. Легія Українських Націоналістів ставить своїм завданням: а) повне визволення Українського Народу з під чужинецького поневолення шляхом консолідованої боротьби всіх національно-державних сил з окупантами українських земель; б) створення Суверенної Соборної Української Держави в її етнографічних та державних межах в) охорону національно-державної незалежності.

ІІІ. Державний лад. Визвольна боротьба та саме існування держави можуть спиратися лишень на реальну силу, якою мало б бути об’єднання всіх українських національно-державних елементів. Виходячи з цього положення, Л.У.Н. констатує: 1) Український Нарід тепер не має організації, яка б об’єднувала ці сили, бо: а) окупаційна влада в краю нищить всякі зародки організованого політично-організованого життя; б) політичні партії на еміграції, які хочуть репрезентувати певні верстви нашого суспільства, не мають ґрунту в широких масах, чисельно не сильні та перебувають в стані антагонізму; 2) негативна спадщина революції та окупація гальмують розвиток економічного життя та утруднюють справу державного будівництва; 3) внаслідок згаданого не може бути дотримано демократичних способів у визвольній боротьбі та у відбудуванні Української Держави, а тому Л.У.Н. стверджує, що в інтересах нації, для досягнення умов, в яких можлива була б праця по відродженню України та відбудуванні власної держави, необхідна на початку диктатура; 4) щодо форми диктатури Л.У.Н. констатує: а) диктатура псевдопролетаріату на Україні є брутальна окупація; б) диктатуру одної якоїсь політичної партії Л.У.Н. одкидає принципово, вбачаючи в ній можливість визиску одною клясою другою та рахує стремління партій до такої диктатури шкідливим з наведених вище причин; в) тому єдиною допустимою та реально – можливою формою Л.У.Н. вважає диктатуру Української Нації через об’єднані групи організованих українських націоналістів-патріотів, що посідають державно-творчі тенденції та буде стреміти до неї всіма своїми силами та засобами.

IV. Верховна влада. 1) На початку Верховна Влада України встановлюється об’єднаними групами організованих українських націоналістів, які переведуть звільнення українських земель від влади окупантів; 2) Вона повинна бути надклясовою та піклуватися інтересами цілої нації та держави, керуючись законами ухваленими представниками організованих національних груп; 3) вона уможливлює перехід до парламентарних форм державного ладу.

V. Виконавча влада. 1) Державна Влада дбає про забезпечення законності, спокою та ладу в державі та про повний розвиток всіх галузів національно-державного життя; виконавча влада мусить належати людям чесним, індивідуально-сильним та фахово-підготовленим.

VІ. Промисловість і торгівля. 1) З метою звільнення України від економічної залежності від інших держав, Державна Влада дбає про розвиток національної промисловості та торгівлі; 2) в межах можливості піклуються організацією державного виробництва; 3) націоналізує ті галузі народного господарства, що є необхідні для добробуту нації та держави; 4) підпирає кооперацію.

VІІ. Аграрна політика. 1) Земельне питання мусить бути полагоджене в інтересах дрібного та середнього господарства по принципу приватної власності; 2) Державна Влада уможливлює всі засоби до інтенсифікації сільського господарства та сільськогосподарської промисловості; 3) вона удержавлює великі лісові площі та дбає про раціональне ведення лісового господарства.

VІІІ. Соціальне питання. Державна Влада та її органи про повний добробут цілого Українського Народу, всіх його верств; для вирішення робітничого питання вона вводить радикальне законодавство по охороні праці, яке в умовах сучасного економічного устрою обмежило б визиск працюючого люду, а також широке соціальне забезпечення.

ІХ. Фінансова політика. Фінансова політика держави мусить бути збудована на прогресивно-пропорційному оподаткуванню, та давати пільги для корисних галузів національної промисловості та інтенсивного сільського господарства.

Х. Організація війська. На охороні держави має стояти озброєна нація: регулярна армія і флот, збудовані по принципу загальнообов’язкової військової повинності, та козацтво, там де воно заховалося в свої традиційних формах.

ХІ. Шкільна політика. Обов’язком Державної Влади має бути: 1) удержавлення всіх ступенів школи; 2) організація єдиної національної загальнообов’язкової підготовчої школи, високих та фахових шкіл; 3) поширення дошкільного, позашкільного та фізичного виховання.

ХІІ. Релігія. Державна Влада мусить забезпечити свободу розвитку для всіх релігійних культів, які не мають антиморальних, денаціоналізуючих та антидержавних тенденцій, але Українська Державна Влада має особливо підтримувати обидві існуючі українські національні Церкви, які в своєму синтезі дадуть в майбутньому єдину національну форму християнської релігії.

ХІІІ. Суспільне життя. Державна влада та її органи не стоятимуть на перешкоді нормальним проявам суспільного життя, але ліквідуватимуть всі ті прояви, що загрожують державному ладу, народному добробутові та порушують правні норми.

Після підступного вбивства терористом Шварцбардом Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри у 1926 році, Легія Українських Націоналістів провела віче у Празі і виступила з ініціативою створення Комітету оборони пам’яті Симона Петлюри.

Саме Легія Українських Націоналістів в перше почала відзначати річницю бою під Крутами, ця традиція пізніше перейшла до новоствореної Організації Українських Націоналістів.

Однією з ініціатив Легії Українських Націоналістів було створення Всеукраїнського Національно-політичного об’єднання, що на нетривалий час об’єднало різні українські політичні сили.

Легія Українських Націоналістів була першою українською структурою, що почала офіційно вживати термін «націоналіст». До часу створення Легії Українських Націоналістів, в українському націоналістичному русі вживалися терміни державницький, національний та незалежницький. Легія Українських Націоналістів першою почала вживати привітання «Слава Україні!», яке вживалося Кінним Полком Чорних Запорожців часів Української Народної Республіки.

28 січня 1929 року на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні з 28 його делегатів, 12 були членам Легії Українських Націоналістів. Ось їхні прізвища: 1. Микола Сціборський, 2. інженер Василь Виноградник, 3. професор Микола Вікул, 4. інженер Ярослав Герасимович, 5. Дмитро Демчук, 6. Максим Загривний, 7. інженер Леонід Костарів, 8. Доцент Яків Моралевич, 9. Сергій Пасічник, 10. інженер Юрій Руденко, 11. сотник М. Антоненко, 12 Петро Кожевніков.

Легія Українських Націоналістів стала справжнім фундаментом для створення єдиної Організації Українських Націоналістів, що врятувала честь і гідність української нації у ХХ столітті.

Рубрики: Український націоналістичний рух