До оновленої землі: візії Тараса Шевченка
Автор: Центр ім. Д.Донцова. 01 Бер 2016 в 19:55
Петро Іванишин
До оновленої землі: візії Тараса Шевченка
“І на оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі”. Так за рік до смерті в поезії “І Архімед, і Галілей…” сформулював Тарас Шевченко візію українського майбутнього. Щасливого майбутнього, коли національно-визвольна боротьба буде успішно завершена, будь-яка окупація зникне й українці заживуть повноцінним людським життям. Але у 1859 р. в переспіві “Осія. Глава XIV” він прозрівав і щось жахливе: “Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі, / А ти пишалося колись / В добрі і розкоші! Вкраїно!”. Оновлена українська земля, світ вільних сина і матері, і світ без України, земля загиблих “лукавих чад” – ці дві можливості мабутнього постійно супроводжують нашу націю.
Але Т.Шевченко не лише по-батьківськи надихає чи остерігає, він у літературній формі ще й пропонує національну ідеологію, націоналістичний суспільний світогляд та буттєво-історичний, національно-екзистенціальний тип мислення – мислення у категоріях захисту, відтворення та розвитку нації. Саме ці світогляд і мислення формують новий – шевченківський! – тип української людини, саме вони покликані забезпечити тривання українців та їх Батьківщини у часі й просторі. З яких найважливіших компонентів складаються ці світогляд і мислення?
Насамперед Кобзар пропонує три найосновніші національні ідеали, три найголовніші цінності, що повинні б визначати орієнтири життя й окремої людини, і цілого народу. Йдеться про Бога, Україну, Свободу. Передусім життя українця – це життя з християнським Богом, Творцем всього сущого, Батьком правди і волі. Шевченко, як справжній пророк, нерідко веде дискусію з Господом, бачачи невимовні страждання своїх земляків, але утверджує все ж усепереможну віру в Нього як, наприклад, у поемі “Кавказ”:
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому!
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
Другий ідеал випливає із закоріненості життя кожної справжньої людини у Батьківщину. Але це закорінення вимагає осмислення і дії: слід бути відповідальним за Україну перед Богом, предками і нащадками. Тому у медитації “Мені однаково, чи буду…” читаємо:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Нормальне буття людини і народу неможливе без свободи. Імперіалізм, рабство, неволя, окупації зовнішні та внутрішні спустошують кожного індивіда, деформують усі природні суспільні зв’язки, тому третій ідеал утверджує цінність Свободи. Українець і Україна можуть належним чином існувати у Божому світі лише політично, духовно, економічно вільними. Звідси і заклик до земляків у “Заповіті”:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Окрім трьох ідеалів, ми бачимо в поезії Т.Шевченка велику кількість категоричних імперативів, наказів, що регулюють триб українського буття і мислення шевченківської людини. Серед них центральне місце займає імператив національний, найбільш чітко виражений у поемі “Сон” (“Гори мої високії…”). Саме там ліричний герой-християннин висловлює вражаючу готовність пожертвувати найдорожчим – спасінням свої душі – задля ще більш дорогого – врятування буття своєї нації, своєї Батьківщини, фактично, задля врятування душ своїх земляків:
…Я Богу помолюсь…
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Цю ж жертовність мали б усвідомлювати і ми, озвучуючи слова державного гімну: “Душу й тіло ми положим за нашу свободу…”. Але чи усвідомлюємо? Чи пам’ятаємо цей шевченківський наказ так, як пам’ятали його наші предки – січові стрільці, воїни УНР, наддніпрянські повстанці, бойовики УВО та ОУН, партизани УПА?
Усі озвучені й не озвучені ідеали та імперативи Шевченка органічно включені у його художньо виражену націософію – філософію національної ідеї. Стрижневим елементом цієї ідеї була й залишається ідея національної державності, показана Кобзарем через наскрізний образ “хати”. Що ж, як не національна держава, повноцінно і на всіх рівнях захищає націю та її буття? Де ще, як не у цій символічній “хаті”, народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй власній землі? Де ще, як не в Українській Соборній Самостійній Державі, можуть існувати українські правда сила і воля? Про це йдеться у “Посланії”:
Подивіться на рай тихий
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Саме Т.Шевченко, його ідеали, імперативи, його животворна національна ідея спонукають замислитися на нашим сучасним життям і запитати себе наступне. Так за чиїми зразками й підказками, за якими цінностями й ідеалами будуємо Україну? Шевченковими? Навряд чи. Так чий категоричний імператив утілюємо в життя? Шевченків? Не віриться. Так чи українську національну державу, свою державу-“хату”, державу українського народу ось уже вісімнадцять років будуємо? Шевченкову? Неправда. А якщо так, то чого дивуємося, що й далі перебуваємо рабами “на нашій – не своїй землі”, що й далі нас визискують і чужинці, і їхні місцеві підпанки-манкурти – “донощики і фарисеї”, що незмінно ведуть нас різноманітні шахраї від політики у чаді запозичних “з чужого поля” псевдовартостей у прірву небуття?.. Ось уже й на наших очах здійснюєтся апокаліптичне пророцтво генія: “Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі…”. Але порятунок ще можливий. Достатньо лише відважитися на національно-визвольну боротьбу – “Борітеся – поборете!” – і формувати себе, своє мислення і світогляд, формувати державне майбутнє своєї країни відповідно до національних ідеалів, настанов та ідей нашого духовного батька – Тараса Шевченка. Лише тоді – переможемо! Лише тоді нас чекатиме інше майбутнє, напророковане іншою його візією. “І на оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі”.
2009 р.