Дмитро Донцов «Вибрані твори» Том 10 «Твори різних періодів»: АКТ 30 ЧЕРВНЯ 1941 РОКУ

АКТ 30 ЧЕРВНЯ 1941 РОКУ

[Надруковано у виданні:Донцов Д.Вибрані твори у 10-ти т. Т.10: Вибрані твори / Упоряд., ред., автор передм. О.Баган.  –  Дрогобич-Львів:ВФ”Відродження”, 2016]

 

У чому є історичне значення Акту 30 червня 1941 року – проголошення віднов-лення незалежної України, опанованої двома великодержавами?

Противники цього Акту, противники націоналістичної ідеї і чину взагалі цього значення не хочуть, властиво, не можуть бачити. В їхніх очах це була «романтика» тих, які не рахувалися ні зі своїми силами, ні з обставинами, засуджуючи свою акцію на повну невдачу. Ці закиди стрічаємо віддавна з боку «реальних політиків». Так, перед Першою світовою війною «реальні політики» відкидали ідею сепаратизму як «нереальну», а навіть «шкідливу» для України, щоб лише чотири роки після того проголошувати те гасло, хоч і в здефігурованім вигляді, в Києві… Так було і з «ро-мантичною» і «шкідливою» ідеєю націоналізму в Галичині (за оцінкою «реальних політиків»), щоб ця ідея стала незабаром панівною серед молодого покоління. Так було з ідеєю і українською акцією в АБН, поборюваною «реальними політиками» в контактовських журналах ще й досі, бо ту акцію вела ж тільки «мала група серед всього українського народу»¹. А яке ж значення у «реальних політиків» може мати «мала група» в політиці? І ті самі пустомудрі закиди щодо сепаратизму і щодо АБН «реальні» недоумки робили й роблять досі проти Акта проголошення незалежної України 30 червня 1941 року. Щодо цієї проблеми наводжу тут вислови двох чужин-ців – американця і француза. Перший, Джон Армстронґ, знаний автор англійської книжки «Український націоналізм» 1939-1945 рр., виданої нью-йоркським Колумбія Університетом 1955-1963 рр., пише: «Націоналізм вражає глибоко психологічну суб-станцію народу, він здатний стимулювати ентузіязм, який нелегко збудити иншими впливами. Мета, поставлена собі націоналізмом, не притягає стовідсоткового раціо-наліста, але та мета має в собі глибокий емоціональний заклик. У минулому столітті світ бачив численні політичні програми, які кілька літ притягали тільки невеличку фанатичну групу захоплених і нагло ставали могутньою силою, коли обставини до-зволили їм запалити емоції загалу. Коли рух виглядає так, що має таку потенціяльну силу, немудро було б легковажити ним, хоч би його нинішні вияви були обмежені». Цю динамічну потенціяльну силу, на думку Армстронґа, мав саме український на-ціоналізм.

Те саме – в книзі одного француза, який займався чужою для раціоналістів і «ре-альних політиків» проблемою еліт. Він пише про поширювачів християнської віри, але його слова стосуються поширювачів віри політичної. Читаємо там: «Будьте ба-тавою войовників за віру, мусите здобути видиво своєї ідеї в масах, але насамперед мусить бути велика суворість в організації активної групи, бо без неї нема життя, «інтеґріте» (суцільности, чесности, прямоти). «Дехто думає, що, тільки роблячи по-ступки, компроміси на полі засад, можна з’єднати людей до своєї віри. Хоч би навіть через цю непоступливість, непримиренність довелося б спочатку залишитися дуже нечисленною групою».

Одна книга американця з датою 1955 р., друга француза з датою 1930 р. (Л. де Мондесайнес «L’apostolat et le problème des élites²»). Таких думок можна назбирати

 

¹ Чапленко В. // Нові Дні. – 1967, травень.

² «Апостольство і проблема еліт» (фр.).

 

 

набагато більше (я їх наводив багато в моїх писаннях), думок, які для недоумків ма-теріялізму й раціоналізму залишилися китайською абеткою.

Яке мають вони значення для оцінки Акту 30 червня 1941 p.? Величезне! Чи ми не бачили, якими безсилими змобілізувати маси, без всякого динамізму видалилися гасла двоєдушної більшости демосоціялізму на Україні по 1917 році? Навіть тоді, коли «обставини» були сприятливими для них, коли впав царат. Але навіть тоді, коли постала власна армія, чи багато з тих «реальних політиків» у розпалі боротьби на життя і смерть не простягали руки большевикам? Хіба не бачимо, що атракційну силу здобули тоді не їхні гасла, а ті «лицарі абсурду», які не рахувалися з «обстави-нами», ставши на чолі відвертої боротьби, як і ті, що полягли під Крутами, під База-ром, під час Зимового Походу? Ті, що їх очолювали Петлюра, Омелянович-Павлен-ко, Натіїв, Болбочан, Тютюнник, Коновалець! Хіба леґендою, гучною сурмою для нащадків не залишилися саме ті «романтики», імена яких (не всіх) я назвав угорі? Нарешті, хіба вічним вогнем, який запалює і запалюватиме нащадків для боротьби, не буде ідея і чин тої «меншости», «непримиренної» у своїй вірі й у своїй акції? І, щоб згадати історичні часи, хіба, наприклад, не залишилися динамічним запаль-ним чинником для України Мазепа і мазепинці? Ролю цього запального динамічного чинника відігравав увесь час на Україні і тепер відіграє Мазепа. Це ж його ім’ям охрестили москалі національний рух на Україні кінця XIX і початку XX віку, його вічно живого привиду лякалися вони й тоді, лякаються й тепер. Це ж його духу пере-лякався Хрущов у Стокгольмі, хоч Мазепа був переможений. Але часто такі в певній хвилині, переможені, страчені, розп’яті, зі страшною динамічною силою встають у душах нащадків, щоб знищити світ Пилатів, Іродів і фарисеїв, щоб здійснити вели-кий заповіт відплати, «отмщенія».

Ось у чому полягає історичне значення Акту 30 червня 1941 року. Акт скінчився хвилевою невдачею. Але яскраве проголошення гасла державности – не автономії, не федерації, не союзу з Москвою, а твердо проголошена воля нових «лицарів абсур-ду» йти «проти всіх», проти всяких «обставин» – ось що запалило душі воїнів УПА, ось що двигнуло їх до чину проти двох великих держав, що займали Україну! Хоч їх була меншість, хоч мали вони могутніх ворогів і заїлих наклепників серед «рідних братів», не ті наклепники, не чужі ідоли, не «реальні політики» мобілізують і нині духу нових «лицарів святих» на Україні. Акт 30 червня був чином, який голосно за-явив, що Україна не зрікається свого повного права панувати на своїй землі, ні своєї Правди, незважаючи на жертви. «Контра спем сперо»! Це було вогненне слово, що родить чин. Як писав Франко, «слова – полова, але вогонь в одежі слова» творить дива. Таке слово і Шевченко поставив нам «на сторожі», слово, що «пламенем взя-лось», що «вогненно заговорило» у віки в душах нових мазепинців. Безкомпромісне проголошення своєї Правди і воля «лицарів абсурду» чином наперекір стихіям «світ запалити», гнилий, здегенерований світ брехні й насильства в ім’я своєї Ідеї. Ця ве-личезна динаміка ідейна і динаміка чину – ось що мав у собі Акт 30 червня для нас і для майбутнього й ось у чім його історичне значення. Обпльована «кастратами німими» реальної політики ідея, задушений чин тої меншости завтра стануть реаль-ною силою на Україні. Хоч би як «присипляли лукаві» чужинці та їхні лакеї цю ідею і націю, збуджену у вогні. Непримиренна своя ідея і безкомпромісний чин активної меншости — ось сила, яка збудить зі сну всю Україну.

 

[«Вісник». – 1972. – ч.6.]