Десяті роковини полковника Василя Іванишина

Віктор Сердулець,
ідеологічний референт ВО “Тризуб” ім. С. Бандери, підполковник

 

Десяті роковини полковника Василя Іванишина

 

Уже десять літ як на земних шляхах відлунали кроки видатної постаті українського національного відродження кінця ХХ і початку ХХІ ст. Василя Петровича Іванишина — доцента Дрогобицького державного педагогічного університету, Провідника всеукраїнської організації “Тризуб” ім. С.Бандери, одного з засновників та головного редактора Видавничої фірми “Відродження”. Літератора, політолога, автора таких резонансних праць, як “Українська Церква і процес національного відродження” (1990), “Мова і нація” (у співавторстві з Я. Радевичем-Винницьким, 1990, 1991, 1992, 1994, 2004), “Нація. Державність. Націоналізм” (1992), “Українська ідея і перспективи націоналістичного руху” (2000), “Непрочитаний Шевченко” (2001), “Вибір нації-2002” (2002), “На розпутті велелюднім” (2003), “Жерці імпрези” (2003), цілої низки статей національно-суспільної тематики – відповідей на гостро актуальні ідеологічні, політичні та державотворчі проблеми нашого часу. Людини, котрій націологія завдячує випрацюванням національно-екзистенційної методології гуманітарних досліджень.

Василь Іванишин народився у 1944 році у с. Зелений Гай Городоцького району Львівської області. Батько — Іванишин Петро Васильович (1905) цеховий столяр, керівник кущового відділу Служби безпеки ОУН (б). Мати — Іванишин Катерина Миколаївна (1917) зв’язкова ОУН (б)

У 80-х активно включився у національно-визвольну боротьбу, зокрема виступав за відновлення Української Греко-Католицької Церкви та утвердження української мови. Відстоював і розвивав ідеї українського націоналізму. В 1990-му був співзасновником видавничої фірми “Відродження” на посаді головного редактора, а потім — президента фірми. У 1993 році створив націоналістичну організацію орденського типу — “Тризуб” ім. С.Бандери. Перший головний командир у званні полковника, а також її довічний Провідник.

Помер від аневризми аорти 8 травня 2007 року.

Величезна заслуга Василя Іванишина перед українською нацією, окрім інших, в тому, що він заклав основи і розбудував дієву орденського та мілітарного типу націоналістичну організацію “Тризуб”. Створену на засадах підпорядкування українській національній ідеї, а не особі лідера чи кон’юнктурним потребам фінансових груп. Це дало організації можливість відігравати важливу роль на новому етапі національної революції в умовах державної незалежності. Завдяки чому український націоналізм в інтерпретації Степана Бандери став фактором українського буття, попри ворожі намагання звести рятівну для української нації ідеологію до рівня факультативу в гуртках по вивченню минулого України. А ідеократія стала запобіжником від опортунізму, напливу користолюбців, чвар і вегетативних розмножень — “хвороб”, які знищили, здрібнили і поділили багато організацій та партій національного табору. “Є тисячі різних причин, котрі нас роз’єднують, і лише одна, що тримає нас разом — це обов’язок народжений потребою служіння величному ідеалу Нації”, — не втомлювався повторювати Провідник. Саме тому зміна керівництва, кадрового складу організації не викликала великих організаційних потрясінь.

Втрата Провідника стала відчутним ударом. Бракувало його мудрості, далекоглядності, глибинного розуміння подій, людей, середовищ. Проте, завбачливо закладені ним організаційні принципи зберегли дієвість і ефективність “Тризубу”. В цьому і полягав його великий організаторський талант: засада підпорядкування вимогам ідеї, а не підлаштування її під свої потреби — визначала кадрову політику організації, а відповідно відібрані кадри зберігали вірність ідеалам і завданням організації. Шукачі власного політичного майбуття, депутатського або чиновницького хліба, за неписаними правилами встановленими Провідником, змушені були покидати лави організації і шукати того щастя в інших структурах. Таким чином усувалася перспектива сходження організації з революційних націозахисних, на рейки політичного та ідейного заробітчанства.

Його кредо в залученні кадрів було: не шукати хороших людей, бо таких не існує в природі, а віднайти зерно добра в людині і проростити його за принципом: “причетність до доброї справи робить людину кращою”. Таким чином в лавах “Тризубу” калібрувався золотий фонд національної революції часів новітньої незалежності України.

Франкознавець і шанувальник творчої спадщини Каменяра, Василь Іванишин у своєму житті керувався поетичною настановою:

Кожний думай, що на тобі
Мілійонів стан стоїть,
Що за долю мілійонів
Мусиш дати ти одвіт!

А від себе додавав:

По полях каменистих,по дорогах тернистих,
Нам ще довго орати і йти,
Коли хмари нависли – спопелій, але зблисни,
Щоби інші зробили хоч крок до мети.

І не лукавив цими словами ні перед Богом, ні перед власним сумлінням, ні перед соратниками, ані ворогами — справді горів і спопелів, освітивши своїм горінням шлях до української мети сучасникам та майбутнім поколінням борців.

Вічна йому за це пам’ять і вдячність!

 

http://banderivets.org.ua/desyati-rokovyny-polkovnyka-vasylya-ivanyshyna.html