Чому російсько-українська війна була неминучою

Василь Лаптійчук (політолог, Київ)

Чому російсько-українська війна була неминучою

          Неминучість війни розраховується за формулою з двома відомими:

          1. Росія «не може» без України.

          2. Україна не погодиться «мирно» розчинитися в РФ.

         Відповідь, чому сотні різномастних народів, що негусто заселяють величезний шмат планети, «не можуть жити» без України, є відповіддю й на головну причину цієї війни. Коротко, вона полягає в проблемі гуманітарного характеру: народи РФ, які об’єдналися в політичну націю «росіяни», не хочуть себе ідентифікувати як корінні народи тієї місцевості, натомість їм подобається версія про «вихід» їхніх пращурів з Київської області (вони в себе там називають це «исходом»). Тувимці, карели, башкири і под. назвали себе «русскими» й стали плавно переходити на прирівнювання «русского» до «славянина». У період СРСР усі творчі колективи отримали з Москви розпорядження слово «советский» поступово заміняти словом «русский». Тобто, у російському казані так званого радянського періоду народи усіх 15 республік поступово мали стати «русскими», прабатьківщиною яких мала стати Київська Русь. Власне, Україна.

          З іншого боку, вся російська держава відтоді, як Петро 1 назвав Московщину Великоросією, а Катерина 2 наказала знищити в Україні всі архівні та інші свідчення про окремішність українського народу й розпорядилася написати нову історії Великоросії, не знайшла кращої об’єднавчої ідеї, ніж вигадана історія, замішана на російській мові. Фактично, ідеологія Великоросії, СРСР та РФ – це вигадане минуле, а те єдине, що об’єднує новостворених росіян, є російська мова. Звідти ще від петра-катерини повелося знищувати історичні докази, вигадувати історію й зобов’язувати всіх переходити на єдину російську мову, поступово викорінюючи мови народів, що потрапляли в те пекло. Ну, Валуєв, Муравйов і Щербицький знають.

         Звісно, більмом на оці була саме Україна, з території якої всі ті чорти ніби як зробили собі «исход». Тому під особливим наглядом царату й наступної панівної російської партії (КПРС) були історія, етнографія, фольклористика, антропологія, генетика… Усе те, що ідентифікувало. Український націоналізм завжди був для росіян найбільшим злочином з усіх можливих. Українська мова – загрозою їхній ідентичності. Боялися як чорт ладану. Ми стали смертельно небезпечними свідками того, що «вони» – це, насправді, «не вони».

          Скільки разів росіяни воювали з українцями, скажуть краще історики. Востаннє вони зламали українську державність десь на самому початку 1920-х років. З перших днів усунення Горбачова команда Єльцина шукала способів, як «повернути» Україну. Коли 1998 року на РБ РФ було визнано, що проект «СНД» не працює, як задумувалось, а демократи – нездатні повернути Київ, владу в Кремлі офіційно було передано в руки силовиків. Ті, звісно, спробували низку проектів типу «Євразес», «Митний союз» тощо включно з приведенням (двічі!) на посаду президента особи без освіти, розуму й ідеології, яка могла і повинна була повернути країну в російське стійло. Двічі українці його виганяли. Другий раз був брутально образливим для росіян і, серед іншого, загрожував остаточним розворотом України в бік Заходу.

          Тоді й спрацював «запасний варіант», воєнний, який, насправді, був єдиним із усіх можливих.

          Чи могли українці (ну, десь як білоруси) «мирно» погодитись на ліквідацію державності й чергове входження в сумнозвісну «сім’ю народів»? – Однозначно, ні. Чи могла Росія дозволити собі, аби українці вибили з-під її ніг табуретку історії, зруйнували ідеологію, принизили й дали приклад іншим (бо Україна мала стати лише базовим каменем у реконструкції всієї Російської держави, яка до цього існувала в рамках СРСР)? – Звичайно, ні. І можна було б сумніватися в правдивості формули, якби ми зараз усього того не бачили в дії. Отже, з уваги на наше світобачення, з одного боку, та світоустрій росіян, з іншого, ця війна, дійсно, була неминучою. Це війна народів, а не режимів, політиків чи кланів. Але ми боремося, щоб залишитися самими собою, а вони, що стати тим, ким ніколи не були. Маніакальний вислів якогось типового навіженого російського політика, захмелілого від української крові, який часто повторюють на українському телебаченні, до речі, так і звучить: «Украина станет Россией!».