АГРАРНЕ ПИТАННЯ В ПОЛІТИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ (1944 – 1952 РР.)

Текст надрукований у виданні: Український націоналізм: історія та ідеї : Науковий збірник.  –  Дрогобич: НІЦ ім. Д.Донцова, 2014 – Вип. 2.

 

Михайло СЕНЬКІВ,

м. Дрогобич

 

АГРАРНЕ ПИТАННЯ В ПОЛІТИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

(1944 – 1952 РР.)

 

 

У післявоєнний період за допомогою репресивних дій тоталітарний режим СРСР насадив радянську систему в західному регіоні України. За роки незалежності України опубліковані праці Б. Яроша [33], Ю. Киричука [12], О.Ленартовича [14], А. Русначенка [23], В. Барана [1], А. Кентія [10] та інші, які висвітлюють соціально-політичні процеси 40 – поч. 50-х рр. ХХ ст. у західному регіоні України.

О. Ленартович у монографії «Селянство Західної України у національно-визвольній боротьбі 1944–1950 рр.» показує складний процес насадження нової системи господарювання на селі. Ю.Киричук  у «Нарисах історії українського національно-визвольного руху 40–50-х рр. ХХ ст.» аналізує  боротьбу ОУН-УПА  проти  комунізації краю. Б.Ярош у розвідці «Сторінки політичної історії західноукраїнських земель 30–50 років ХХ ст.» досліджує перебіг утвердження антигуманних засад влади. А.Русначенко у книзі «Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940 – 50-х роках» розкриває боротьбу українського, білоруського та прибалтійських народів проти тоталітарного режиму. Однак спротив національного підпілля колективізації західноукраїнського села у них розкрито фрагментарно. У статті зроблена спроба з нових концептуальних  підходів висвітлити форми та засоби боротьби національного підпілля проти колгоспного руху.

Вагоме місце в діяльності національного підпілля займало селянське питання. Програмні засади повстанців в аграрній сфері були  викладені у  декларації «За що бореться Українська  Повстанська Армія?», датованої 1943 роком. Передбачалась безкоштовна передача селянам поміщицьких і монастирських земель, захищалася трудова приватна власність, розвиток вільного підприємництва і кооперації. Селянин-одноосібник мав стати основним виробником сільськогосподарської продукції, а за майновим станом це мав бути міцний, самодостатній господар[9, с. 270].

У декларації УПА стверджувалося, що національно-визвольний рух виступає «за знищення большевицької експлуататорсько-крiпацької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українськiй державi допускатиметься індивідуальне користування землею, в залежності від волi селян» [9, с. 270].

У подальшому основні напрями аграрної політики були конкретизовані у повстанській періодиці, документах УГВР, працях ідеологів УПА. Вони показували наскільки самостійницька ідея, соціальна програма УПА відповідає інтересам трудового люду, зокрема селянства, скеровували його на боротьбу проти радянізації та колективізації краю.

Селяни масово вступали в УПА, творячи її соціальну базу. У доповідній записці на ім’я секретаря ЦК КП(б)У О. Кириченка вказувалося, що в «бандах» ОУН – УПА перебувають понад 200 жителів села Мокротин Нестерівського району, 54 – з села Бобятин Сокальського  району, 42 – з села Бубнів Краковецького району Львівської області. У загонах УПА боролися 84 жителі села Синевидне – Верхне Сколівського району, 40 жителів із села Старі Стрілища Новострілківського району Дрогобицької області [33, с. 66, 67]. Подібна картина була у багатьох селах Західної України.

За підрахунками Одеського інституту політології, з кожних 1285 вояків УПА 76,6 відсотка складали селяни, 18,2 – робітники, 4,2 – інтелігенти[14,с.83]. Про соціальну приналежність учасників УПА свідчать матеріали Станіславської області. Із 416 засуджених молодих учасників в ОУН-УПА 28 були з сімей заможних селян, 150 – із середняків, майже 30 – бідняки[26,с.578].

Селяни із зброєю в руках намагалися не допустити колективізації, помститися за репресованих радянською владою родичів та близьких, краян. УПА була армією самооборони селянства від посягань на їхню власність, життя, національну і людську гідність. Повстанський рух мав чітко виражений національно-визвольний характер. Він був волевиявленням селянства до державотворення українського народу, що віками визрівало в його  свідомості.

Селяни бачили в повстанцях своїх захисникiв, надавали їм допомогу їжею, одягом, грішми, схованками, розвідувальною інформацією. Наприклад, с. Почапи Золочівського району Львівської області мало всього 140 дворів, але у ньому було збудовано 70 упівських криївок. Партизанам допомагали навіть діти. Пастухи 9-12 річного віку з с. Грабівці у Карпатах повідомляли повстанців про наближення карателів співом коломийок [12, с. 193].

У донесенні секретаря Дрогобицького обкому партії Олексенка секретарю ЦК КП(б)У Мельникову від 8 травня 1950 р. говорилося: «Жителі Старо-Стрілищанської сільської ради надають матеріальну підтримку бандитсько-оунівському підпіллю, забезпечують їх схованками» [30, арк. 7].

Розмірковуючи про причини невдалого проведення операцій проти збройних формувань ОУН-УПА, командувач Прикарпатським військовим округом А.Єременко говорив про селян таке: «У всіх кампаніях, які ми проводили, вони нам своїми діями палки в колеса вставляють» [5, арк. 96].

Багаточислені документи свідчать, що до весни 1945 р. співробітництво громадянина з «советами»  тягнуло за собою небезпеку покарання на смерть не тільки особисто, а й всієї сімї, в тому числі малолітніх дітей. Пізніше в документах ОУН, УПА появилися однозначні вказівки на те, що за співробітництво з більшовиками покарання зазнає лише «сексот». Так само не дозволялося карати членів сімей «яструбків». Однак спорадичні випадки помсти над членами сімей осіб, які йшли на співробітництво з радянським режимом, спостерігалися і пізніше[17, с. 70].

УПА та підпілля ОУН вели широку агітаційно-пропагандистську роботу. У документі національного підпілля за 1946 р. підкреслювалося: «У зв’язку з переходом на нові методи підпільної роботи визначити основний зміст діяльності кадрів політпропаганду, навчальну і виховну роботу. Бойові пропагандистські акції звузити по можливості до мінімуму» [6, арк. 1].

З огляду на це докладалися неабиякі зусилля для організації ефективної агітаційно-пропагандиської роботи, спрямованої проти радянізації, зокрема колективізації села. Крайові, окружні, надрайонні, районні, станичні осередки пропаганди використовували для цього різні форми поширення своїх ідей. Видавали та розповсюджували брошури, журнали, газети, листівки, заклики, звернення, карикатури, проводили вишколи, мітинги, збори, гутірки тощо.

Мітинги і збори організовували  під час відвідування, переходу підвідділів УПА через села. У секретному донесенні секретарю Львівського обкому КП(б)У І.Грушецькому повідомлялося про мітинг селян, організований вояками УПА: «12 квітня 1945 року о 18 годині вечора в село Кугаїв нашого району (колишнього Сокільницького. – М.С.) прибула група банди українських націоналістів у кількості 40–50 чоловік. Ця банда оточила село, зібрала селян біля сільради, де провела мітинг… виступаючі розповідали селянам про боротьбу, яку вони ведуть проти більшовиків, про власні втрати» [6, арк. 21].

Повстанці провели мітинги у селах Криве, Немилiв, Павлів, Нестаничi, Андріївка, Розжалiв Радехiвського району Львівської областi, Брониця і Унятичі Підбузького району Дрогобицької області та в багатьох інших. Селянам, роз’яснювали аграрну програму УПА, налаштовували їх на боротьбу проти  радянської системи.

З літа 1947 р. антиколгоспна пропаганда активізується з новою силою, що було пов’язано з переходом більшовицької влади до суцільної колективізації. У червні цього року масового розповсюдження набрала листівка, яка закликала селян до солідарності на протиколгоспному фронті: «Брати-селяни! Можна не сумніватися в тому, що всі намагання більшовицько-російських катів завести колгоспну панщину і на ЗУЗ закінчаться провалом, коли Ви і надалі будете рішуче протиставляти всім цим намаганням, з цілковитим недовір’ям ставитися до брехні про колгоспний «рай» і не піддаватися ніяким ворожим застрашуванням і погрозам» [23, с. 360].

Промовистою була листівка УПА «Організаторам і членам ініціативних груп і правлінь колгоспів.» Її автори вказували, що колгоспи несуть селянам голодну смерть. Тому організаторів колгоспів попереджували і наказували відступитись від ініціативних груп і участі в правліннях уже створених колгоспів [29, арк. 7].

Реферантура пропаганди ОУН за липень – серпень 1947 р.  лише на Дрогобиччині провела 12 вишкільних відправ і 16 індивідуальних розмов із сільською молоддю, 68 гутірок – із селянами, розповсюдила багато друкованої пропаганди [20, с. 194].

У листівцi «Геть сталінські колгоспи!», знайденiй у мешканця  села Мишів Іванчівського району Волинської області В. Рябова, розповiдалося про голод у Східній Україні та про неперспективність колгоспної системи, мiстився заклик до боротьби з нею. Листівку «Геть грабіжники!» енкаведисти вилучили в жителя села Борохів цієї ж області В. Гаврилюка, яку він розповсюджував у селі Теремно, біля Луцька [14, с. 101].

У листівці ОУН «Селяни західних областей України» зазначалось: «Хай будуть відстрашуючим прикладом для Вас оті «басараби», що покірно без спротиву і боротьби, далися ограбити большевицькій ненажері і допустили у свої заможні села голод, а тепер залляли Ваші села, жебраючи» [12, с. 222]. Одночасно підпілля випустило кілька звернень, інструкцій та вказівок до корінного населення, щоб воно допомагало своїм братам зі Сходу.

За завданням боївки ОУН у с. Ямниця Станіславської області діяла група з 13 осіб на чолі з Анастасією Савчак, яка вела антиколгоспну агітацію. У хатах А. Зуб’яка, А. Вербицького проводилися нелегальні збори селян. 25 листопада 1949 р. с. Ямниця відвідав М. Хрущов, який закликав селян створити колгосп. Більшість їх не підтримала його, заявивши, що за будь-яких обставинах до колгоспу не вступить [26, с. 735].

Значну увагу упівці приділяли антиколгоспній пропаганді серед переселенців. Повстанська листівка закликала: «Переселенці! Сталін за допомогою своїх польських агентів виганяє Вас з рідних хат! Він хоче, щоб Ви тут працювали на нього! Він хоче загнати Вас до колгоспів! Не йдіть до колгоспів! Саботуйте сталінську п’ятирічку! Хай живе УПА! Хай живе ОУН!» [12, с. 227].

У зв’язку з розгортанням насильницької колективізації в повстанському документі пояснювалося: «УПА і революційне підпілля  широко підтримують західньо-українське селянство в його боротьбі проти більшовицької колективізаційної акції. Саме завдяки цій підтримці західньо-українське селянство до сьогодні ще не колективізоване. Свою боротьбу проти колгоспної системи в Україні український визвольно-революційний рух веде під гаслом: «Геть колгоспи! Земля селянам!» [28, с. 334]. Далі вiдзначалося: «Український визвольно-революційний рух бореться проти більшовицької колгоспної системи, по-перше, тому, що вона є знаряддям  варварської економічної й фізичної експлуатації українського селянства з боку більшовицьких гнобителів, знаряддям їх жахливого соціального гноблення, і, по-друге, тому, що ця система є також засобом політичного підкорення українських селянських мас більшовицькій імперіалістичній кліці» [28, с. 333].

Провідний ідеолог УПА П. Полтава писав: «Ми, українські революціонери і повстанці, боремося проти большевицьких гнобителів тому, що вони в колгоспах запрягають жінок до борін, заставляють їх носити на плечах гній на колгоспні поля, засуджують колгоспників до багаторічного ув’язнення за кілька колосків, що їх вони відважуються зірвати, щоб рятуватися від голодної смерті, тому, що більшовицькі експлуататори цілком грабують колгоспників з продуктів їхньої праці, виплачуючи їм по 200 грамів хліба за трудодень, тому, що вони зіпхнули українське колгоспне селянство на дно нужди і страждань» [22, с. 435].

На початку 50-х років ХХ ст. збройне підпілля підготувало і випустило твір В. Кука «Колгоспне рабство». Автор на основі конкретних фактів і цифр показав, що трудодень – підступна і тяжка форма експлуатації селянства. Проаналізував різні побори із колгоспників на користь держави, показав організацію підневільної праці на селі. Порівнявши життєвий рівень колгоспника і колишнього поміщицького наймита, прийшов до висновку, що радянська влада перетворила селянина в справжнього раба [23, с. 370].

Про розмах агітаційно-пропагандистської роботи повстанців свідчить те, що 1947–1950 рр. ограни держбезпеки знищили 15 підпільних друкарень, вилучили 200 тис. листівок і брошур [14, с. 54]. Протягом 1944 – 1950-х років лише на Дрогобиччині діяло більше 10 підпільних друкарень. Особливо плідно працювала друкарня УПА у с. Медвежа, яку скеровував колишній дрогобицький гімназист Левко Грущак [27, с. 182].

Агітаційно-пропагандистська робота повстанців сприяла розпаду багатьох колгоспів. У с. Ременові Новояричівського району Львівської області, що характеризувалося високою національною свідомістю ще за часів польської окупації, органи радянської влади шляхом насилля утворили колгосп. Розгорнута антиколгоспна агітація закликала селян не усуспільнювати інвентар, тяглову худобу, насіння, не виходити на роботу. Результат не забарився – колгосп розпався. Подібне спостерігалося в селах Запитів, Підлiски, Пікуловичі, Борщовичі Львівської області [3, арк. 117, 118].

Дії органiзаторiв та активiстiв колгоспного будівництва, зокрема енкаведистiв, партiйно-комсомольських та радянських працівників, УПА та підпілля ОУН кваліфікували як зраду Українi, а тому їх карали. «У нашiй боротьбi ми, бандерівці, – писав Петро Полтава, – виступаємо тільки проти большевицьких iмперiалiстiв, тобто проти партійної верхівки та всіх тих елементiв, незалежно від їхнього соціального і національного походження, якi цiй верхiвцi вірно служать. Це підла брехня, що ми стріляємо всіх совєтських людей без розбору. Проти совєтських народних мас ми не боремося. Про це можуть посвiдчити тисячi совєтських людей – совєтських колгоспників, робітників та iнтелiгентiв, з якими  ми зустрiчалися, розмовляли, яким ми передавали нашу лiтературу. Про це можуть посвiдчити тисячi голодуючих, яким ми допомагали, чим тільки могли. Ми знищуємо тільки керівних представників партії, МВД і МГБ і всi тi вислужницькi, продажнi елементи, якi активно виступають проти нашого руху і вороже вiдносяться до українського народу» [22, с. 441, 442].

Повстанці карали партiйно-радянських активiстiв, насамперед, за жорстоке ставлення до селян під час організації колгоспiв. У с. Волошиново Старосамбiрського району Дрогобицької областi, коли шість озброєних активiстiв з районної адміністрації погрозами, шантажем, побиттям примушували селян пiдписати заяви про вступ до колгоспу, пiдроздiл УПА раптово прийшов на допомогу. Під час бою двох органiзаторiв колгоспу було вбито [19, с. 175].

У с. Кобло підпільники вбили дiльничого міліціонера, заступника Старосамбiрського райвiддiлу міліції Чорного, голову колгоспу, якi репресивними методами хотіли завершити суцільну колективізацію села. На чолі з хорунжим Оріхом повстанці мiж селом Стрiльбичi i Бiличi цього ж району знищили чотирьох та поранили трьох партiйно-радянських активiстiв, якi неодноразово вдавалися до фізичного насилля пiд час організації колгоспiв [19, с. 177]. 14 лютого 1948 р. було задушено голову сільської ради с. Гніздечного Великоборківського району Тернопільської області Ганну Котович – активного організатора місцевого колгоспу. На грудях їй повісили плакат: «За насильницьку колективізацію карає народ» [23, с. 361].

У стосунку до багатьох сільських активiстiв повстанці діяли виважено, часто попереджали їх. Як правило, цим громадянам пiдкидали листівки. У червні 1947 р. упівці масово розповсюджували листівки, в яких закликали сільських активістів відійти осторонь колгоспного будівництва. Так робили неодноразово. Якщо цi засоби впливу не приносили результатiв, проводили каральні акції.

Протягом 1946 р. у західних областях України проведено 2598 заходів, спрямованих в основному проти колгоспного будівництва, а в січні-жовтні 1947 р. – 1320 [25, с. 167]. За даними дослідника А. Кентія, тільки в серпні-грудні 1948 року упівці здійснили 155 нападів на колгоспи з метою нищення сільськогосподарського реманенту, приміщень та іншого майна [10, с. 54, 55]. Усе це, з одного боку, стримувало проведення примусової колективізації, а з iншого – завдавало страждань багатьом людям, які ставали жертвами протиборства.

Компартійна статистика свідчить, що пiд час збройних акцій УПА та підпілля ОУН, спрямованих передусім проти репресивного апарату радянської влади – військ НКВС та активістів колгоспного будівництва, – загинуло близько 30 тис. партійних та радянських працівників,  до 20 тис. військовослужбовців, міліціонерів, прикордонників [21, с. 337].

Однак аналіз багатьох документів засвідчує, що значну частину цих вбивств здійснили самі енкаведисти, приписуючи їх воякам УПА та підпіллю ОУН з метою дискредитації національно-визвольного руху. З лютим садизмом жертвам виривали серце і ніздрі, виколювали очі, випікали на обличчі тавро, ґвалтували. 14 травня 1946 р. начальник Журавнiвського райвідділу МВС Дрогобицької областi капітан Федоров і лейтенант Сільченко заарештували підозрюваного у приналежності до ОУН завідувача райземвідділом П. Яцишина. Після страшних катувань його вбили, а понівечене тіло кинули у Дністер [15, с. 35].

Оперуповноважений Печеніженського РВ МВС Станіславської області Задумін і лейтенант Манохін заарештували селянина Бритвака, знущались над ним, поки не вбили. Труп завалили камінням і присипали снігом на околиці с.Сливок [13, с. 496]. Співробітники Солотвинського райвідділу НКВС Яценко і Кудрявцев під час облави вбили розвідницю УПА С.Боголовець, тіло кинули в криницю. У селах Далява, Гаї Верхні та Нижні Дрогобицької області енкаведисти на чолі з Кружаловим вбивали мирних жителів.  При вбитих залишали зброю та антирадянські листівки [15, c. 36].

Начальник Поморянського РВ МДБ Львівської області Шабатура та старший уповноважений РВ МВС Засєдкін разом із підручними затримали невинних жителів с.Болотня Д.Чепика, М.Чепика, І.Лісовського, Д.Іванківа, М.Олексіва. У доповідній записці інструктора відділу ЦК партії від 24 грудня 1946 р. відзначалось, що вони були піддані жорстоким допитам. Не отримавши потрібних результатів, оперативники на чолі з начальником РВ МДБ Шабатурою змовилися вивести затриманих за село і там розстріляли. Обласному начальству було повідомлено, що мало місце зіткнення з бандогрупою, внаслідок якої названі вище жителі с.Болотня були вбиті. Після прийняття такого «рішення» Д.Чепик, М.Чепик, I.Лісовський, Д.Іванків і М.Олексів були вивезені за село, де їх жорстоко допитували, катували, а потім розстріляли [15, с. 36].

Старший уповноважений Славського райвідділу МВС Доля викликав до себе на допит арештованого Василя Демяна. Побив його майже до смерті, потім за вказівкою начальства заступник райвідділу Зирянок вивіз В. Демяна за три кілометри від Славська, розстріляв, а тіло викинув у криницю [17, c. 86]

Особливо підступні провокації щодо непокірних селян здійснювали спецгрупи МДБ, які жили по декілька місяців у лісах, видаючи себе за підрозділи УПА.  Якщо селяни вчасно не виявляли провокацію, то справа закінчувалася арештом  та конфіскацією всього майна. У с. Свидник Турківського району Дрогобицької області прибуло 100 енкаведистів у формі повстанців. Селяни не розпізнали провокації, стали жертвувати харчами, розповідати про учасників визвольного руху. Відтак багатьох мешканців села заарештували. Їх жорстоко допитували: били, виривали волосся і зуби, ламали руки, саджали на розпечене залізо [16, с. 150].

Спецгрупа Здолбунівського відділу МДБ Рівненської області у вересні 1948 р. приїхала на хутір Загребля. Вона вимагала від Петра Дембіцького зібрати від хуторян  30 ц хліба. Селяни відмовилися, і тому через кілька днів до П. Дембіцького знову прийшли озброєні люди і, погрожуючи розправою, вимагали виконати їх наказ. Переляканий П. Дембіцький запряг коня, повантажив на підводу 3 мішки власного зерна і повіз на вказане місце. Тут його схопили і відправили до райвідділу МДБ [7, с. 56].

Аналіз багатьох документів свідчить, що з 1950 року антиколгоспні акції національного підпілля  видозмінились. В. Кук переконував закордонних лідерів ОУН: «Хоча ми є проти колгоспної системи, проте силою накидати селянам такий чи інший спосіб господарювання, згори перерішувати, що тільки, наприклад індивідуальний спосіб в Українській Державі буде допускатися, а інший буде заборонений, вважаю було б неправильним» [12, с. 251].

Практично призупинилися убивства колгоспних активістів, різко зменшилась кількість диверсійних актів, спрямованих на знищення майна колективних господарств. Антиколгоспна лінія підпілля виражалась в організації «тихого саботажу» [12, с. 251]. Інколи ще зустрічались відкриті виступи. 24 лютого 1950 року у Краснянському районі Львівської області швидко поширилась чутка про початок світової війни. В результаті цього жителі сіл Куткір і Безбруди розтягнули колгоспне майно по домівкам [12, с. 252].

Таким чином, аграрне питання було в центрі уваги політики повстанців. УПА  чинила героїчний спротив утвердженню колгоспного ладу, захищала трудову приватну власність, відстоювала розвиток вільного підприємництва та кооперації. Однак сили були не рівні. До початку 50-х років ХХ ст. велика кількість бійців і старшин УПА загинула. Боротьба пішла на спад, але не припинялася. Всупереч волі селян радянська влада за допомогою карально-репресивних органів насадила антинародний колгоспний лад, що спричинив деградацію сільськогосподарського виробництва, знищив одвічний селянський уклад, побут, традиції, культуру християнську мораль.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Баран В. Україна: новітня історія (1945–1991) / В. Баран. – К.: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2003. – 670 с.
2. Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – Ф.П.3. – Оп.2. – Спр.116.
3. ДАЛО. – Ф.П. 3. – Оп. 3. – Спр. 268.
4. ДАЛО. – Ф.П. 3. – Оп. 6. – Спр. 508.
5. ДАЛО. – Ф.П. 3. – Оп. 6. – Спр. 408.
6. ДАЛО. – Ф.П.3. – Оп.3. – Спр. 113.
7. Докладная записка о фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгруп МГБ // Літопис Червоної Калини. – 1993. – № 3-4. – С. 56–57.
8. Документи КДБ. Вовкулаки // Літопис Червоної Калини. – 1993.– №3-4.– С. 54–55.
9. За що бореться Українська повстанська армія ? // Мірчук П. Українська повстанська армія. 1942–1952. Документи і матеріали. – Львів: Просвіта, 1991. – С. 269–272.
10. Кентій А. Нариси боротьби ОУН-УПА в Україні (1946-1956 рр.) / А. Кентій. – К.: Інститут історії України НАНУ, 1999. – 110 с.
11. Киричук Ю. Історія УПА / Ю. Киричук. – Тернопіль: Б. м. в., 1991. – 240 с.
12. Киричук Ю. Нариси історії українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ ст. / Ю. Киричук. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 304 с.
13. Крайківський О. «Визволителі» / О. Крайківський. – Дрогобич: Відродження, 1998. – 816 с.
14. Ленартович О. Селянство Західної України у національно–визвольній боротьбі 1944-1950 рр. / О. Ленартович. – Луцьк: Вид-во Волинського ун-ту, 1998. – 152с.
15. Літопис нескореної України. Документи, матеріали, спогади. Кн.2 / Відп. ред. Я. Лялька. – Львів: Просвіта, 1997. – 664 с.
16. Літопис УПА. Т. 16. – Торонто: Б. м. в., 1987. – 608 с.
17. Макарчук С. Радянські методи боротьби з ОУН і УПА (за матеріалами 1944 – 1945 рр. з Дрогобицької та Львівської областей) / С. Макарчук // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск. – Дрогобич: НВЦ Карпати, 2002. – С. 65–91.
18. Мірчук П. Історія УПА. – Львів: Просвіта, 1991. – 196 с.
19. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942–1952. Документи і матеріали. – Львів: Просвіта, 1991. – 448 с.
20. Мороз В. Структура референтури пропаганди ОУН на Дрогобиччині (1944 – 1950-і рр.) / В. Мороз // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск. – С. 188–200.
21. Патер І. Г. УРСР у перші повоєнні роки / І. Г. Патер // Історія України / Кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – С. 326–338.
22. Полтава П. Хто такі бандерівці та за що вони борються / П. Полтава // Мірчук П. Українська повстанська армія…– С. 423–446 .
23. Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940 – 50-х роках / А. Русначенко. – К.: Пульсари, 2002. –  518 с.
24. Сеньків М. Атиколгоспний рух і УПА / М. Сеньків // Українська Повстанська Армія у боротьбі проти тоталітарних режимів. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ, 2004. – С. 201–209.
25. Сеньків М. В. Спротив західноукраїнського селянства сталінській колективізації (1944–1952) / М. Сеньків // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. ХХХІ. – Запоріжжя: ЗНУ, 2011. – С. 162–170.
26. Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі в 1944-1953 роках / В. Сергійчук. – К.: Дніпро, 1998. – 942с.
27. Сов’як П. Друкарня УПА в с. Медвежа на Дрогобиччині / П. Совяк // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск. – С.182–187.
28. У голови Генерального секретаріату УГВР Р. Лозовського // Мірчук П. Українська повстанська армія…– С. 328–335.
29. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп. 23. – Спр.4952.
30. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. – Спр. 5354.
31. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 75. – Спр. 62.
32. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп.75. – Спр. 76.
33. Ярош Б. Сторінки політичної історії західноукраїнських земель 30–50-х років ХХ століття / Б. Ярош. – Луцьк: Вежа, 1999. – 182 с.