364 роки від дня Переяславського зашморгу 27 березня 1654 року

Ірина Фаріон

 

364 роки від дня Переяславського зашморгу 27 березня 1654 року

 

Страшна мітка історії сталася цього дня: 364 роки московського поневолення України! Сьогодні,  27 березня 1654 року, підписано так званий  Переяславський договір, що тоді і в страшних снах Хмельницькому не міг намалювати такої катастрофічної траєкторії української історії, що і досі пише кров’ю. Рятуючись від наслідків Люблинської унії 1569 року, що звела Україну з пихатою і брехливою Польщею, Хмельницький мимоволі потрапив у московську пастку. Попри те, що договір застерігав Україні державну внутрішню та зовнішню самостійність і  запроваджував лише протекторат з боку Московії, данину за військову оборону проти зовнішніх ворогів, передусім поляків, – новий союзник виявився з мертвим охопом на понад 360 років…. Внутрішня незалежність Української держави була обумовлена саме правовим поняттям «прав і вольностей» різних станів українського суспільства, про що йшлося у статтях 2, 3, 4,7 , 18, 13, 17 (усього 23 статті). Але хіба говорять з московитами через угоди та союзи? Відомо, що оригінал домовленостей від 27 березня 1654 року втрачено: існує лише московська копія-переклад цього документа, а вже від 1659 року москвини підготували фальсифікат, на якому присягали наступні ніби гетьмани…. Їхнім основним прийомом подальшого поневолення України стало зумисне розпалювання внутрішнього протистояння, подане згодом як громадянська війна. Це саме те, що вони роблять зараз на Донбасі та зробили в Криму через своїх лакеїв типу савченко, лижичко, рубана, герман, бондаренко, шуфрича та іншого мотлоху.

Цікаві думки на цю тему висловив наступник Хмельницького І. Виговський – автор ідеї Руського князівства у конфедерації Речі Посполитої. Його, звісно, що вбили:«Москва готовить нам ярмо насамперед громадянською війною, себто нашою ж власною зброєю, а потім одверто підносить проти нас свою власну зброю без жодної нашої вини. Все те ми виявили, а тепер змушені підняти законну оборону та удатися до сусідів за поміччю для своєї свободи. Не в нас лежить причина цієї війни, що розгорілася» (1658 рік у контексті зворохоблених Москвою Барабаша та Пушкаря…). Чи не сьогоднішні це захарченки, плотницькі та інші «учителі» історії…? То ж чи є історія для нас учителькою чи повторенням незасвоєних кривавих уроків?